розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2016 року в складі судді Тарасова А. В. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гайворонського С. П., Кононенка Н. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом та просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитом в розмірі 8 167 227, 79 грн, суму відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 8 877 606, 54 грн, суму пені у розмірі 68 746 214 грн, а всього 85 791 049, 26 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що 16 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі ВАТ - "Райффайзен Банк Аваль") та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №014/0027/82/74821, згідно якого останньому був наданий кредит в сумі 395 964 дол. США строком на 120 місяців, тобто з 16 травня 2007 року по 16 травня 2017 року. Відповідно до пункту 1.4 вказаного договору відповідач ОСОБА_3 зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 13,75 % річних. Розділом 10 вказаного договору була встановлена відповідальність сторін за порушення зобов`язання. Відповідно до пункту 10.1 за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісії, передбачених цим договором, ОСОБА_3 зобов`язався сплатити ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

У якості забезпечення виконання вищезазначеного зобов`язання 16 травня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 укладено договір поруки №014/0027/82/74821/2, згідно пункту 1.2 якого останній на добровільних засадах прийняв на себе зобов`язання перед ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" відповідати за борговими зобов`язанням ОСОБА_3, які виникають з умов укладеного ним кредитного договору.

Заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 14 жовтня 2010 року з ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 в солідарному порядку на користь банку стягнуто кредитну заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 5 407 848, 09 грн грн, із яких: 2 747 254, 45 грн - заборгованість за кредитом, що станом на дату ухвалення рішення за курсом НБУ складало 346 438, 14 дол. США; 679 778, 31 грн - заборгованість по відсоткам; 1 980 815, 33 грн - пеня за прострочення заборгованості за тілом кредиту та за прострочення відсотків по кредиту.

Зазначене судове рішення набрало законної сили 13 лютого 2011 року, однак до теперішнього часу не виконано.

У подальшому, 22 квітня 2016 року ОСОБА_1 за договором про відступлення права вимоги набуто всі права вимоги за кредитним договором.

Окрім цього позивач зазначив, що на підставі договору про відступлення права вимоги від 22 квітня 2016 року він також набув право кредитора і щодо належного виконання вищевказаного заочного рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 14 жовтня 2010 року.

У зв`язку з тим, що відповідачами вищевказане рішення суду не виконано, позивач вважає, що у нього є правові підстави для подальшого нарахування відсотків за користування кредитом, а також штрафних санкцій, розмір яких передбачений відповідними пунктами Кредитного договору.

Позивачем було змінено предмет позову та він просив стягнути на його користь солідарно з відповідачів відсотки за користування кредитом у сумі 216 584 дол. США, що еквівалентно 5 587 867 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту та сплати відсотків у розмірі 1 331 337 дол. США, що еквівалентно 34 348 495 грн, у тому числі за сумою неповернення кредиту 21 764 338 грн та за сумою сплати відсотків 12 584 156 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2016 року позов задоволено, стягнуто на користь ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 суму заборгованості зі сплати відсотків в розмірі 216 584 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 5 587 867 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків в розмірі 1 331 337 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 34 348 495 грн.

Суд першої інстанції зазначав, що виходячи з системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання процентів за користування кредитом та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Так, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену по справі № 6-28цс14, погоджується з тим, що реалізувавши право на дострокове стягнення кредиту на підставі частини другої 1050 ЦК України (435-15) , що підтверджується ухваленим рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 14 жовтня 2010 року, кредитор фактично змінив строк виконання основного зобов`язання.

Разом із тим, зобов`язання, яке виникло за укладеним кредитним договором, та зважаючи на невиконане рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 14 жовтня 2010 року, включає в себе як зобов`язання достроково повернути усю суму боргу за кредитом, так і сплатити проценти за користування і штрафні санкції за весь період невиконання грошового зобов`язання, оскільки відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір поруки №014/0027/82/74821/2, укладений між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2, є чинним та поручитель несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями боржника також в частині сплати процентів і штрафних санкцій у зв`язку з невиконанням рішення суду про дострокове стягнення кредиту. При цьому суд звертає увагу на те, що ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" вчасно звернулося до суду із позовом про дострокове погашення заборгованості, в тому числі й до поручителя ОСОБА_2, що свідчить про відсутність порушень вищенаведених положень закону та збереження чинності договору поруки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2016 року змінено, доповнено абзац перший резолютивної частини рішення словом: "частково". Абзац другий резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: "Стягнути на користь ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 суму заборгованості зі сплати відсотків за кредитним договором у розмірі 176 857, 11 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 4 637 193, 42 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 6 689 564, 59 грн, пеню за несвоєчасне погашення відсотків по кредитному договору в сумі 5 997 370, 90 грн, а всього стягнути 17 324 128, 91 грн". В іншій частині рішення залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що кредитна заборгованість до теперішнього часу не погашена, строк дії кредитного договору не збіг, то і строк позовної давності не сплив, у зв`язку з чим позивач вправі звернутись до суду з позовом, проте лише в межах строку позовної давності. Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в межах строку позовної давності, щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами - в межах трирічного строку до моменту звернення до суду з позовом, тобто, починаючи з 15 червня 2013 року, а щодо пені за неналежне виконання кредитних зобов`язань і щодо сплати відсотків за користування грошовими коштами - в межах річного строку до моменту звернення до суду з позовом, тобто, починаючи з 15 червня 2015 року.

ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" як банківська установа мала відповідну банківську ліцензію та відносилась до суб`єктів ринків фінансових послуг, у зв`язку з чим правомірно отримувала плату за надання коштів у користування на умовах кредиту у вигляді відсотків. В той же час позивач ОСОБА_1 за своїм правовим статусом не відноситься ні до юридичних осіб, ні до суб`єктів підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України. У зв`язку з цим, підстави стягнення відсотків за користування кредитом, що нараховані після дати відступлення банком прав вимоги за Кредитним договором на користь інших осіб, тобто після 31 березня 2016 року, відсутні.

Разом з тим, результат аналізу положень статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2017 року відповідач ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року, а справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що у позивача відсутнє право вимоги, оскільки ним не були надані докази оплати вартості отриманого права вимоги за договором про відступлення права вимоги від 22 квітня 2016 року. Крім того, в порушення вимог частини другої статті 303 ЦПК України апеляційним судом залучено та досліджено договори про внесення змін до договорів про відступлення права вимог.

З часу прострочення несплаченої заборгованості починається перебіг позовної давності для вимог боржника до поручителя, який позивачем пропущено, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Також вважає, що пункт 10.1 кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені в розмірі 0,5% за кожен день прострочення виконання зобов`язання за споживчим кредитом, що становить 182,5% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених відсотків за рік, є несправедливим.

У матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують збільшення процентної ставки з 13,75% до 18,75%, а тому розрахунок боргу є невірним.

Крім того, ним заявлялося клопотання про застосування строків позовної давності, однак апеляційним судом стягнуто пеню за період з 15 червня 2015 року по 13 жовтня 2016 року, тобто більше ніж за рік.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення судів першої і апеляційної інстанції в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 не переглядаються, оскільки останнім не оскаржувалися.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 16 травня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №014/0027/82/74821, згідно якого ОСОБА_3 наданий кредит в розмірі 395 964 дол. США строком на 120 місяців з 16 травня 2007 року по 16 травня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 16 травня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 укладено договір поруки №014/0027/82/74821/2, згідно якого останній на добровільних засадах прийняв на себе зобов`язання перед ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" відповідати по борговим зобов`язанням ОСОБА_3, які виникають з умов укладеного ним з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" кредитного договору №014/0027/82/74821 від 16 травня 2007 року.

У зв`язку з невиконанням вищезазначеного зобов`язання, заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 14 жовтня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором на загальну суму 5 407 848, 09 грн, яка складається з: 2 747 254, 45 грн (що станом на дату винесення рішення становить 346 438,14 дол. США за курсом НБУ) - заборгованість за кредитом; 679 778, 31 грн - заборгованість по відсоткам; 1 980 815, 33 грн - пеня за прострочення тіла кредиту та за прострочення відсотків по кредиту.

31 березня 2016 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "СТАНДАРД ФІНАНС ГРУП" укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого ТОВ "СТАНДАРД ФІНАНС ГРУП" набуло всі права вимоги за кредитним договором №014/0027/82/74821 від 16 травня 2007 року. Згідно доданого до цього Договору розрахунку заборгованості за кредитним договором 8 167 227, 79 грн - це заборгованість за кредитом, 8 877 606, 54 грн - заборгованість за процентами, 68 746 214, 93 грн - заборгованість за пенею, а всього заборгованість становить 85 791 049, 26 грн.

31 березня 2016 року між ТОВ "СТАНДАРД ФІНАНС ГРУП" та ОСОБА_9 укладено договір про відступлення права вимоги №31-03/16/1, згідно якого останній набув всі права вимоги за кредитним договором №014/0027/82/74821 від 16 травня 2007 року. Згідно доданого до цього Договору розрахунку заборгованості за кредитним договором 8 167 227, 79 грн - це заборгованість за кредитом, 8 877 606, 54 грн - заборгованість за процентами, 68 746 214, 93 грн - це заборгованість за пенею, а всього заборгованість становить 85 791 049, 26 грн.

22 квітня 2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого ОСОБА_1 набув всі права вимоги за кредитним договором №014/0027/82/74821 від 16 травня 2007 року. Згідно доданого до цього договору розрахунку заборгованості за кредитним договором 8 167 227, 79 грн - це заборгованість за кредитом, 8 877 606, 54 грн - це заборгованість за процентами, 68 746 214, 93 грн - це заборгованість за пенею, а всього заборгованість становить 85 791 049, 26 грн.

Відповідно до Акту приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 22 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_1, останній прийняв серед інших документів і оригінал заочного рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 14 жовтня 2010 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Частиною другою статті 548 ЦК України встановлено, що недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто, за виключенням гарантії (стаття 562 ЦК України), лише дійсні вимоги можуть бути забезпечені.

Частинами першою, другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов`язання.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору кредит надається на строк 120 місяців з 16 травня 2007 року по 16 травня 2017 року.

Згідно пунктом 6.5 кредитного договору кредитор має право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості зі кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов договору.

Відповідно пункту 2.1 договору поруки у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору, поручитель несе солідарну відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки, відшкодування збитків.

Пунктом 4.1 договору поруки передбачено, що порука припиняється, якщо банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Умовами спірного кредитного договору встановлено процентну ставку в розмірі 13.75% річних. Також, процентна ставка збільшується на 5% річних в разі зокрема несвоєчасного погашення кредиту та процентів за договором.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Також поряд із порукою, за своєю правовою природою акцесорним характером володіє і неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись у серпні 2009 року до суду із позовом про солідарне стягнення цих коштів у судовому порядку із боржника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_2

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).

Оскільки ОСОБА_1 вимог про стягнення з поручителя сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову до ОСОБА_2 необхідно відмовити у зв`язку з відсутністю підстав для його задоволення.

Отже, установивши, що суди першої та апеляційної інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшли до хибних висновків, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України колегією суддів не перевіряються.

Оскільки виконання оскаржуваних рішень було зупинене ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року, необхідно поновити їх виконання в нескасованій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2016 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Поновити виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року в нескасованій частині.

Головуючий	М. Ю. Тітов
Судді:	В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко
	В. А. Стрільчук