розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А., Ратнікової В. М.,

Короткий зміст вимог заяви

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України з 1990 року, заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України в Київській області.

В обґрунтування заяви зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився у м. Кабатія у Державі Палестина, а з 1990 року і по день подання цієї заяви проживає в Україні.

З 5 липня 1996 року він навчався в учбовому центрі Транспортної академії України, у 1998 року закінчив вечірню зміну середньої загальноосвітньої школи № 8 у м. Києві, а у 2007 року - Кримський державний медичний університет ім. С. І. Георгієвського та отримав освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста.

Вказує, що має чотирьох дітей, які народилися в Україні: синів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, а також дочок ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, і ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Також зазначає, що з 7 липня 2015 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 ; в Україні має багато знайомих і друзів, які можуть підтвердити, що він постійно проживає тут протягом тривалого часу.

За таких обставин просив встановити факт його постійного безвиїзного проживання на території України станом на 1990 рік з метою підтвердження належності до громадянства України і подальшої реєстрації громадянином України.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 1 жовтня 2018 року, ухваленим у складі судді Слободян Н. П., заяву задоволено.

Встановлено факт постійного безвиїзного проживання ОСОБА_2 на території України з 1990 року.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що подані заявником докази належним чином підтверджують його постійне безвиїзне проживання на території України з 1990 року і по теперішній час.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року рішення Іванківського районного суду Київської області від 1 жовтня 2018 року скасовано і у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 підтвердив належність до громадянства України і отримав паспорт громадянина України, тобто мета правова мета, що зумовила звернення до суду із цією заявою, ним уже досягнена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року скасувати і залишити в силі рішення Іванківського районного суду Київської області від 1 жовтня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що після анексії Автономної Республіки Крим переїхав проживати спочатку до м. Новотроїцьке Херсонської області, а потім до м. Києва, проте більшість доказів його постійного проживання на території України з 1990 року залишилися у Криму і органи державної міграційної служби цей факт не визнають.

Вказує, що належним чином підтвердив своє постійне проживання на території України з 1990 року, тут навчався і створив сім`ю, тому рішення суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції, як вважає заявник, дійшов помилкового висновку про прийняття його до громадянства України і отримання паспорта громадянина України, так як паспорт у нього відсутній і без доведення факту проживання в Україні станом на 1990 рік не може бути ним одержаний.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв до розгляду і відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Київській області, оскільки заінтересованою особою у цій справі є інша особа - Державна міграційна служба України.

Позиція інших учасників справи

У травні 2019 року Управління Державної міграційної служби України в Київській області подало відзив на касаційну скаргу, у якому послалося на безпідставність її доводів. Зазначило, що заявник не довів факт постійного безвиїзного проживання на території України станом на 1990 рік, тому для задоволення заяви немає правових підстав.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 29 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився у м. Кабатія у Державі Палестина.

У червні 1998 року ОСОБА_2 закінчив в Україні середню школу №8 у м. Києві та отримав повну загальну середню освіту.

У 2000 році заявник на території України пройшов навчання і отримав посвідчення водія категорії "Б".

У червні 2007 року ОСОБА_2 закінчив навчання в Кримському державному медичному університеті ім. С. Г. Георгієвського за спеціальністю "Лікувальна справа" та отримав освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста.

11 лютого 2004 року заявник зареєстрував шлюб із ОСОБА_6, який розірваний 9 червня 2010 року.

12 червня 2001 року у ОСОБА_2 території України народився син ОСОБА_2, а ІНФОРМАЦІЯ_6 - дочка ОСОБА_2 .

7 липня 2015 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб із ОСОБА_5

15 ІНФОРМАЦІЯ_5 2012 року у ОСОБА_2 на території України народилась дочка ОСОБА_2, а ІНФОРМАЦІЯ_7 року - син ОСОБА_2 .

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 17 лютого 2005 року зареєстрував Приватне підприємство "Аль-Вафа", а 1 жовтня 2010 року - Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт +".

Оцінивши покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, суд першої інстанції встановив, що заявник на території України проживає з 1990 року, оскільки на час знайомства зі свідками - 1991 і 1992 роки відповідно, він уже постійно проживав в Україні.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 починаючи з 10 червня 2008 року, на підставі рішення Головного управління Міністерства внутрішніх справу України в Автономній Республіці Крим є громадянином України.

На підставі довідки Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справу України в Автономній Республіці Крим від 10 червня 2008 року № 10/А-67 про реєстрацію особи громадянином України 20 червня 2008 року Київським районним відділом Сімферопольського міськрайонного Управління Головного управління Міністерства внутрішніх справу України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_2 видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .

У подальшому ОСОБА_2 тричі звертався із заявами про обмін паспорта громадянина України, востаннє - 24 березня 2016 року до Новотроїцького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області у зв`язку зі зміною прізвища на " ОСОБА_2 ".

За результатами проведеного службового розслідування за фактом оформлення паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_2 11 липня 2016 року директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України затверджено висновок Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області № 120/2016, відповідно до якого паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий 24 березня 2016 року Новотроїцьким районним сектором Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на ім`я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженця м. Кабатія, Йорданія, вважається оформленим з порушенням вимог чинного законодавства та таким, що підлягає вилученню і знищенню відповідно до пункту 10.4 розділу 10 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року № 320 (z1089-12) .

У грудні 2016 року паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий на ім`я ОСОБА_2, вилучено, передано до Новотроїцького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області і у подальшому знищено.

Не погоджуючись з такими діями органів Державної міграційної служби України, ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 грудня 2018 року у справі № 826/9758/18 позов ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування висновку, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано висновок Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області від 11 липня 2016 року № 120/2016 за результатами службового розслідування за фактом оформлення паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_2 і зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України.

Встановивши такі обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 підтвердив належність до громадянства України і отримав паспорт громадянина України, що свідчить про досягнення ним правової мети подання цієї заяви.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У порядку окремого провадження суд розглядає, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за умови, що такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Статтею 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" встановлено, що документом, який посвідчує особу та підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (2235-14) 1991 року (13 листопада 1991 року) є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" 2001 року.

Стаття 8 цього Закону визначила, що особа, яка народилися або постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або на інших територіях, що входили на момент її народження або під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і така особа є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, реєструється громадянином України.

Питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" (215/2001) , яким затверджено, зокрема, Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).

Відповідно до Закону України "Про громадянство України" (2235-14) та Порядку для підтвердження належності до громадянства України заявник може подати, зокрема, судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Таким чином, встановлення факта постійного проживання на території України станом на 1990 рік породжує для іноземця юридичний наслідок у виді реєстрації громадянином України за умови подання такою особою зобов`язання припинити іноземне громадянство.

ОСОБА_2 звернувся із цією заявою про встановлення факту його постійного безвиїзного проживання на території України станом на 1990 рік з метою підтвердження належності до громадянства України і оформлення паспорта громадянина України, тобто юридичним наслідком встановлення такого факта є подальша реєстрація заявника громадянином України.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 до подання цієї заяви підтвердив належність до громадянства України, з 10 червня 2008 року зареєстрований громадянином України і отримав паспорт громадянина України, дійшов правильного висновку про те, що правова мета звернення із вказаною заявою заявником уже досягнена.

Оскільки факт, за встановленням якого звернувся заявник, не призведе до виникнення для нього юридичних наслідків у виді підтвердження належності до громадянства України, так як це уже визнано компетентними органами державної влади, про що свідчить рішення Головного управління Міністерства внутрішніх справу України в Автономній Республіці Крим від 10 червня 2008 року про реєстрацію ОСОБА_2 громадянином України, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні заяви.

Доводи заявника про те, що органи міграційної служби не визнають факт його постійного проживання на території України станом на 1990 рік, касаційний суд відхиляє, оскільки апеляційний суд встановив, що заявник з 10 червня 2008 року зареєстрований громадянином України і йому видано паспорт громадянина України.

Посилання заявника на те, що він належним чином підтвердив своє постійне проживання на території України з 1990 року, навчання тут і створення сім`ї, не спростовують правильність висновків апеляційного суду, який відмовив у задоволенні заяви не з підстав її недоведеності, а у зв`язку з тим, що встановлення цього факта не має юридичного значення і не призведе до виникнення у заявника права на реєстрацію громадянином України, так як він це право уже реалізував у 2008 році.

Касаційний суд відхиляє доводи ОСОБА_2 про те, що його не прийнято до громадянства України і паспорта громадянина України він не має, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року, у адміністративній справі № 826/9758/18 встановлено реєстрацію ОСОБА_2 громадянином України з 2008 року, видачу йому паспорта із подальшою його заміною у зв`язку зі зміною прізвища, а також встановлено протиправність дій Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області щодо вилучення у заявника паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_2 і зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України.

Згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки заявник у цій справі ОСОБА_2 був стороною справи № 826/9758/18, суд апеляційної інстанції при вирішенні цієї заяви обґрунтовано вважав достовірними ті обставини, які встановлені рішенням у справі № 826/9758/18, зокрема щодо видачі заявнику паспорта громадянина України. Встановивши, що відсутність у ОСОБА_2 паспорта станом на час розгляду справи зумовлена неправомірними діями органів Державної міграційної служби України, а не відсутністю статусу громадянина України, апеляційний суд правильно вказав, що заявником обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки для оскарження таких дій законодавством встановлено інший порядок.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв до розгляду і відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Київській області, так як заінтересованою особою у цій справі є інша особа - Державна міграційна служба України, касаційний суд вважає помилковими з тих підстав, що при подані цієї заяви ОСОБА_2 заінтересованою особою сказав саме Управління Державної міграційної служби України в Київській області.

Твердження заявника про те, що на час подання апеляційної скарги і прийняття її до розгляду Управління Державної міграційної служби України в Київській області припинилося як юридична особа з 12 вересня 2018 року у зв`язку з реорганізацією відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію територіальних органів Державної міграційної служби" від 12 вересня 2018 року № 732 (732-2018-п) , касаційний суд відхиляє, оскільки за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління Державної міграційної служби України в Київській області у стані припинення з 10 жовтня 2018 року, проте ця процедура не завершена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.