за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 червня 2017 року у складі судді Журавської О. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Поливач Л. Д., Шахової О.В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи", товариство) звернулося до суду з указаним позовом та просило стягнути з відповідачів солідарно на свою користь заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 80 972,24 грн і понесені судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Кредитні ініціативи" посилалося на те, що 19 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (далі - АКПІБ "Промінвестбанк", банк) та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 1821/07 (далі - кредитний договір) за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 200 000 грн з кінцевим терміном погашення 10 грудня 2017 року із сплатою 15 процентів річних. Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у строки та порядку, встановлених договором. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 19 грудня 2007 року між АКПІБ "Промінвестбанком" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1823/07, за яким поручитель взяв на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1, які виникли з умов кредитного договору № 1821/07.

17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк"), яке є правонаступником АКПІБ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з умовами якого право вимоги кредитної заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № 1821/07, укладеного між АКПІБ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1 відступлені ТОВ "Кредитні ініціативи".

В порушення вимог законодавства та умов кредитного договору ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх зобов`язань за вказаним договором, у зв`язку з чим в неї утворилася заборгованість, яка станом на 24 вересня 2015 року становила 80 972,24 грн та складалася із: 47 916,56 грн - заборгованість за кредитом; 23 912,60 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 11 282,75 - пеня.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Деснянський районний суд міста Києва заочним рішенням від 14 червня 2016 року позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором в розмірі 80 972,24 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Деснянський районний суд міста Києва ухвалою від 27 грудня 2016 року за заявою ОСОБА_1 скасував заочне рішення від 14 червня 2016 року.

Деснянський районний суд міста Києва останнім рішенням від 27 червня 2017 року відмовив в задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що в матеріалах справи відсутні завірені належним чином копії документів, які б підтверджували наявність між сторонами будь-яких правовідносин, а наявні лише копії договорів, графіка та розрахунків, без підписів посадових осіб банку, які б засвідчували відповідність копій вказаних документів з оригіналами. Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання банком умов кредитного договору щодо надання позичальнику кредитних коштів, а також отримання позичальником кредиту саме у вказаному в кредитному договорі розмірі та валюті, що свідчить про невиконання позивачем обов`язку щодо доказування обґрунтованості його вимог. Відсутність кредитної справи з відповідними оригіналами касових документів унеможливлює зробити висновок про відповідність розміру заборгованості відповідачів перед банком за вказаним кредитним договором, а також відповідність встановленого часу з якого ОСОБА_1 почала порушувати умови договору, правильність нарахування заборгованості по кредиту, відсоткам за користування кредитом та пені за вказані порушення, на які йдеться посилання в позовній заяві. Позивачу направлялися вимоги про надання оригіналів документів на обґрунтування позовних вимог, однак ці вимоги були проігноровані, оригінали документів суду не надані. Представник позивача обмежився лише поданням заяви з проханням провести розгляд справи за його відсутністю.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 18 жовтня 2017 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 червня 2017 року залишив без змін.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому також виходив з того, що до суду апеляційної інстанції представник апелянта також не з`явився, не надав жодних пояснень та належних письмових доказів своїм доводам та позовним вимогам.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У листопаді 2017 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 жовтня 2017 рокуі ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ТОВ "Кредитні ініціативи" мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що жодних ухвал про необхідність надати докази, які відсутні в матеріалах справи чи оригіналів документів воно не отримувало. На підтвердження позовних вимог воно надало копії кредитного договору, договору про відступлення права вимоги та розрахунок заборгованості за кредитним договором. Безпідставним є посилання апеляційного суду про те, що в матеріалах справи відсутній реєстр позичальників з якого можна було б встановити факт відступлення прав вимоги за кредитним договором, оскільки укладаючи договір про відступлення права вимоги сторони не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов`язків, які за договорами перейшли до нового кредитора. Посилання судів на те, що позивачем не надано доказів виконання банком умов кредитного договору щодо надання позичальнику кредитних коштів є помилковими, оскільки видача кредитних коштів підтверджується заявкою на одержання кредиту на споживчі цілі від 19 грудня 2007 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 червня 2018 року справа № 369/10958/15 надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_3 .

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 19 грудня 2007 року між АКПІБ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 200 000 грн з кінцевим терміном погашення 10 грудня 2017 року із сплатою 15 процентів річних. Договором про внесення змін від 21 серпня 2008 року № 806/08 проценту ставку змінено на 18 процентів річних.Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у строки та порядку, встановлених договором. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 19 грудня 2007 року між АКПІБ "Промінвестбанком" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1823/07, за яким поручитель взяв на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1, які виникли з умов кредитного договору № 1821/07.

17 грудня 2012 року між ПАТ "Промінвестбанк", яке є правонаступником АКПІБ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з умовами якого право вимоги кредитної заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № 1821/07 укладеного між АКПІБ "Промінвестбанком" та ОСОБА_1 відступлені ТОВ "Кредитні ініціативи".

Судами також встановлено, що до матеріалів справи позивачем додано неналежним чином завірена копія договору про відступлення прав вимоги, згідно з якою відступлення прав вимоги набувають чинності в день укладання договору, за умови належного оформлення сторонами реєстру позичальників, а також витяг з договору про відступлення прав вимоги. В матеріалах цієї справи відсутні завірені належним чином копії документів, які б підтверджували наявність між сторонами будь-яких правовідносин, а наявні лише копії договорів, графіку та розрахунків, без підписів посадових осіб банку, які б засвідчували згідність копій вказаних документів з оригіналами. Також, відсутні докази відступлення права вимоги ПАТ "Промінвестбанк" за поговором поруки від 19 грудня 2007 року, укладеним між АКПІБ "Промінвестбанк" та ОСОБА_2 . Крім того, позивачем не надано реєстру позичальників, з якого можна було б встановити факт відступлення прав вимоги позивачу саме за кредитним договором. Не надано належних доказів виконання банком умов кредитного договору щодо надання позичальнику кредитних коштів, як і доказів отримання ОСОБА_1 кредиту в розмірі, який зазначений в кредитному договорі та валюті кредитування.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК Українивизначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК Українизаміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК Українипервісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до частини першої статті 57, частини першої статті 58 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статей 10, 60 ЦПК України2004 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу (частини перша та друга статті 64 ЦПК України).

Статтею 212 ЦПК України 2004 року визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частина друга статті 303 ЦПК України 2004).

За змістом пунктів 4.1, 4.2 договору від 17 грудня 2012 року відступлення прав вимоги позивачу контрагентом позивача, набуття позивачем права вимоги та заміни кредитора за правами вимоги на позивача набувають чинності у день укладення договору, за умов належного оформлення сторонами договору (підписання та скріплення відбитками печаток сторін договору) реєстру позичальників. Сторони підписують реєстр позичальників за умови зарахування на банківський рахунок первісного кредитора оплати новим кредитором ціни продажу відповідно до умов розділу 3 цього договору.

Таким чином належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги позивачем за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договір від 17 грудня 2012 рокуі реєстр позичальників, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Місцевий суд встановив, що долучений до матеріалів справи витяг з реєстру позичальників, в якому зазначено прізвище позичальника ОСОБА_1 не може слугувати доказом належного оформлення документів про права, що передаються, оскільки позивачем не надано сам реєстр позичальників з якого можна було б встановити факт відступлення позивачу прав вимоги за кредитним договором. Крім того не надано доказів на підтвердження переходу прав вимог до поручителя ОСОБА_2 .

Враховуючи рішення суду першої інстанції, у ТОВ "Кредитні ініціативи" не існувало об`єктивних перешкод для позивача при поданні апеляційної скарги подати клопотання про залучення реєстру позичальників як додаткового доказу. Тому посилання позивача на те, що неподання реєстру позичальників та інших документів як доказу обумовлено діями суду першої інстанції є безпідставними.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши надані сторонами докази, надавши їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог, оскільки у цій справі позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження переходу права вимоги до відповідачів за кредитним договором від 19 грудня 2007 року, укладеного між АКПІБ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1 та договором поруки від 19 грудня 2007 року, укладеного між АКПІБ "Промінвестбанк" та ОСОБА_2, зокрема позивач не надав суду реєстр позичальників та докази сплати коштів за договором від 17 грудня 2012 року.

Аргументи касаційної скарги на те, що жодних ухвал про необхідність надати докази, які відсутні в матеріалах справи чи оригіналів документів воно не отримувало є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції двічі (25 квітня та 15 травня 2017 року) надсилав позивачу листи з вимогою надати оригінали документів на обґрунтування позовних вимог та факту видачі позичальнику грошових коштів, однак такі вимоги були проігноровані позивачем. Крім того, 15 травня 2017 року представником позивача подано заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю подання оригіналів документів, що вказує на обізнаність ТОВ "Кредитні ініціативи" про необхідність подання оригіналів документів на підтвердження позовних вимог. Також місцевий суд визнав явку представника позивача в судове засідання обов`язковою, однак ця вимога суду не була виконана.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ (частини перша та друга статті 137 ЦПК України 2004 року).

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні вимог статей 58, 59 ЦПК України 2004 року на підтвердження обставин, яким обґрунтовував свої вимоги, що є його процесуальним обов`язком в силу вимог частини третьої статті 10, частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судді:	А. Ю. Зайцев

	Є. В. Коротенко

	В. П. Курило