Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (ФОП) ОСОБА_2 про встановлення факту перебування в трудових відносинах, внесення запису до трудової книжки, поновлення на роботі, стягнення страхових виплат, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що з 15 червня 2012 року була прийнята на роботу відповідачем і з цього часу працювала у неї на посаді адміністратора Фітнес центру "Спартак" по АДРЕСА_1. Зазначала, що працювала на вказаній посаді по графіку одна доба (24 год.) через три доби та за виконану роботу отримувала від відповідача заробітну плату у розмірі 2 000грн. за місяць. 01 листопада 2014 року керуюча фітнес центру "Спартак" СПД ФО ОСОБА_2 по телефону повідомила її, що вона звільнена з займаної посади, цього ж дня з нею був проведений розрахунок за жовтень у розмірі 2000,00 грн. Зазначила, що підстав, передбачених трудовим законодавством для її звільнення не було. Під час оформлення звільнення їй стало відомо про те, що прийняття на роботу належним чином роботодавцем оформлене не було, наказ чи розпорядження про її працевлаштування не видавався, запис про оформлення трудових відносин в трудовій книжці не оформлявся, повідомлення в центр зайнятості не здійснювалось, за весь час її роботи, передбачені чинним законодавством обов`язкові платежі та страхові внески відповідачем не нараховувались та не сплачувались. На думку позивача, її робота мала постійний характер, виконання обов`язків здійснювалося з її відома та згоди, що свідчить про наявність трудових відносин між сторонами, а фактичний допуск до роботи - є укладенням трудового договору. Окрім того, вважає, що неправомірними діями відповідача їй спричинена моральна шкода, яка полягає у тому, що вона відчуває невпевненість у завтрашньому дні, залишившись без джерела доходу, змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, погіршена її ділова репутація, що завдає їй сильних моральних страждань, погіршення стану здоров`я та необхідності проходити лікування.

У зв`язку з вищезазначеним просила встановити факт її перебування у трудових відносинах із СПД ФОП ОСОБА_2 на посаді адміністратора у період з 15 червня 2012 року по 01 листопада 2014 року; зобов`язати відповідача укласти з нею трудовий договір з 15 червня 2012 року шляхом винесення наказу про її прийом на роботу із внесенням відомостей до її трудової книжки, зареєструвати укладення трудового договору з 15 червня 2013 року у державній службі зайнятості; зобов`язати відповідача внести запис до її трудової книжки про прийняття на роботу на посаду адміністратора з 15 червня 2012 року; стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невикористані відпустки період з 15 червня 2012 року по 01 листопада 2014 року 3 853,70 грн.; зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити всі необхідні податки та збори від її заробітної плати за період з 15 червня 2012 року по 01 листопада 2014 року в розмірі 40 782,69 грн.; поновити її на займаній посаді адміністратора Фітнес центру "Спартак" з 01 листопада 2014 року; стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2016 року, залишене без зміни ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що докази надані позивачкою не дають підстав вважати, що між сторонами укладався трудовий договір, а тому правових підстав для встановлення факту перебування в трудових відносинах, внесення запису до трудової книжки, поновлення на роботі, стягнення страхових виплат, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 11 січня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Франківського районного суду м. Львова № 465/7901/14-ц.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої та апеляційної інстанції не встановили всіх фактичних обставин справи та постановили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що судами не взяті до уваги її доводи про те, що 15 червня 2012 року на підставі написаної нею заяви фактично була допущена до роботи без належно оформлення трудової книжки і наказу та щомісяця отримувала заробітну плату. Крім того зазначає, що судами безпідставно не застосовано частину четверту статті 24 КЗпП України, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин та відповідно до якої трудовий договір вважається укладеним і тоді коли розпорядження або наказ не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Скаржник вважає, що була звільненою з роботи без жодних на те правових підстав, чим було грубо порушено трудове законодавство і її права, що завдало їй значної матеріальної шкоди.

Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу

В квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 2012 - 2014 років була зареєстрована, як фізична особа підприємець.

Як встановлено судами, що відповідно до копій податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2012 - 2014 роки, які позивачка здавала до податковій інспекції у Франківському районі м. Львова - її майновий стан і доходи, у рядку 01.01. Заробітна плата" стоять почерки (а.с. 61-79), тим самим повідомляючи Державну податкову інспекцію про відсутність у неї заробітної плати, яка виплачується найманому працівнику.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що у 2012 році між нею, як приватним підприємцем ОСОБА_2 та позивачем фізичною особою - приватним підприємцем ОСОБА_1, як двома суб`єктами господарської діяльності було укладено усний договір з надання послуг, де з одного боку позивач як сторона договору зобов`язувалась надавати послуги, як адміністратор у фітнес центрі "Спартак" з одного боку, а ОСОБА_2, як споживач даного продукту друга сторона зобов`язувалась здійснювати проплату за надані послуги.

Як встановлено судами, що фінансово - господарські операції не реалізовувалися в межах трудового договору, а відносини були виключно в межах здійснення господарської діяльності.

Встановлено, що ОСОБА_1 заяву про укладення трудового договору не писала та у Львівському міському центрі зайнятості трудовий договір не був реєструваний, не було внесено записи і в трудову книжку позивачки, відповідачка не сплачувала відповідні внески за найманого працівника.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, до статті першої ЦПК України (1618-15) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті третьої ЦПК України (1618-15) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; укладенні трудового договору в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні договору в письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім; при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до вимог статті 24-1 КЗпП України, в редакції чинній на час спірних правовідносин, у разі укладення трудового договору між фізичною особою та працівником, фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи, зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, встановленому Міністерством праці та соціальної політики України, а запис у трудовій книжці, відповідно до вимог законодавства проводиться після реєстрації трудового договору у центрі зайнятості, після чого трудова книжка зберігається у найманого працівника.

Як встановлено судами, ОСОБА_1 заяву про укладення трудового договору не писала і у Львівському міському центрі зайнятості такий договір не реєструвався, не вносилися такі записи і в трудову книжку позивача, відповідач також не сплачувала відповідні внески за найманого працівника.

Відповідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 08 червня 2001 року за №260 (із змінами та доповненнями), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, фізична особа повинна зареєструвати трудовий договір у центрі зайнятості, а працівник який влаштовується на роботу до фізичної особи при реєстрації договору повинен надати паспорт, трудову книжку та за наявності довідку податкової про присвоєння ідентифікаційного номера. Трудова книжка після проведеного в ній службою соціального захисту запису про прийняття на роботу зберігається безпосередньо у працівника.

Таким чином, при укладенні трудового договору з фізичною особою, яка використовує найману працю обов`язок належного оформлення трудових відносин було покладено на обидві сторони трудового договору.

Як встановлено судами, з часу прийняття на роботу позивач не оспорювала таких дій роботодавця, зважаючи на ту обставину, що запис у трудовій книжці, відповідно до вимог законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин, проводиться після реєстрації трудового договору у центрі зайнятості, після чого трудова книжка зберігається у найманого працівника.

Отже, відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якими погодився апеляційний суд, прийшли до обґрунтованого висновку, що між сторонами не укладався трудовий договір, а тому правових підстав для встановлення факту перебування в трудових відносинах, внесення запису до трудової книжки, поновлення на роботі, стягнення страхових виплат, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що вона з 15 червня 2012 року виконувала для ФОП ОСОБА_2 певну роботу не свідчать про наявність саме трудових відносин між ними та були предметом розгляду в апеляційному суді та спростовані ним.

Отже, суд першої та апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно дослідили обставини справи, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, прийшли до обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Інші аргументі касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).