розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвоката Кидалова Ігоря Миколайовича, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2016 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду позовом доПублічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (далі - ПАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву") про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування завданої моральної шкоди.

Із позовами аналогічного змісту, до того ж відповідача, з тих самих підстав до суду звернулися позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Позови мотивували тим, що працювали у відповідача та за виконану роботу отримували вчасно заробітну плату. Проте, з вересня 2014 року без повідомлення причин відповідач не виплачує їм заробітну плату. У зв`язку з цим, у відповідача перед позивачами утворилася заборгованість із виплати заробітної плати.

Посилалися на статті 43, 57 Конституції України, статті 1, 24, 29, 32 Закону України "Про оплату праці", статтю 94, 115, 233, 237-1 КЗпП України (322-08) .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження під єдиним унікальним номером № 757/8868/15-ц.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 просили стягнути з відповідача:

позивач ОСОБА_1 - заборгованість по заробітній платі у розмірі 44 502,77 грн та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн;

позивач ОСОБА_3 - заборгованість по заробітній платі у розмірі 44 248,60 грн та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн;

позивач ОСОБА_2 - заборгованість по заробітній платі у розмірі 50 333,74 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 44 502, 77грн та компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.

Стягнуто з ПАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 44 248,60 грн та компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 2 000 грн.

Стягнуто з ПАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 50 333,74 грн та компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 2 000 грн.

Стягнуто з ПАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" судовий збір у дохід держави в розмірі 3 897,60грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку у розмірі 4 000грн. на користь кожного позивача.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заборгованість із виплати заробітної плати перед позивачами підтверджується довідками про заборгованість від 03 грудня 2014 року, виданими ПАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву". Оскільки з грудня 2014 року відповідач відмовився здійснювати виплату заробітної плати та надавати будь-які документи, які б підтверджували заборгованість із виплати заробітної плати, позивачами за період з 01 грудня 2014 року по червень 2015 року було самостійно розраховано вказану заборгованість відповідно до даних про середньомісячну заробітну плату за 6 місяців за період, коли були відсутні порушення трудових прав позивачів, та на підставі даних за індивідуальними відомостями про застраховану особу, виданими Управлінням Пенсійного фонду України Головним управлінням у м. Києві.

Щодо стягнення моральної шкоди, районний суд зазначив, що стягненню з відповідача підлягає сума у розмірі 2 000 грн з огляду на те, що дії відповідача з невиплати заробітної плати призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від позивачів додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд першої інстанції виходив із того, що право позивачів на своєчасне одержання винагороди за працю, передбачене чинним трудовим законодавством України, порушене, заборгованість із виплати заробітної плати на підставі статей 94, 115 КЗпП України підлягає стягненню з відповідача. Крім того, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із підстав, передбачених статтею 237-1 КЗпП України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2016 рокуапеляційну скаргу ПАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2015 року змінено.

Зменшено розмір заборгованості по заробітній платі, що підлягає стягненню з ПАТ "Український зональний науково-дослідний інститут по цивільному будівництву" на користь ОСОБА_1 з 44 502,77 грн до 20 069,56 грн, на користь ОСОБА_3 з 44 248,60 грн до 22 002,89 грн; на користь ОСОБА_2 з 50 333,74 грн. до 19 609, 26 грн.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, приймаючи до уваги, як доказ наявності заборгованості, довідки від 03 грудня 2014 року не врахував, що у цих довідках не зазначено період, за який вказано таку заборгованість та вони підписані особою, яка не мала належних повноважень на їх видачу.

Суд вважав, що стягувати суми заборгованості із виплати заробітної плати позивачів у розмірах, зазначених у довідках від 03 грудня 2014 року неправомірно та зазначив, що позивачі були переведені на режим роботи неповної зайнятості один день на місяць, тому за відсутності даних про виконання позивачами визначеної трудовим договором роботи, відсутні підстави для стягнення заборгованості по заробітній платі як безпідставно не нарахованої і не виплаченої у період з жовтня 2014 року по червень 2015 року включно.

Висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн. на користь кожного позивача, апеляційний суд вважав законними і обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвокат Кидалов І. М., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення Апеляційного суду м. Києва та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що накази, на які посилався апеляційний суд у рішенні, зокрема, наказ № 68-к від 01 вересня 2014 року, наказ № 75-к від 29 вересня 2014 року, не доведені до відома працівників (позивачів) та не можуть бути належними доказами.

Вважає, що довідки від 03 грудня 2014 року, підписані генеральним директором ОСОБА_5 та головним бухгалтером, є належними доказами на підтвердження заборгованості зі сплати заробітної плати.

Посилається на частину третю статті 32 КЗпП України та вважає, що про зміну істотних умов праці працівники повинні були бути повідомлені не пізніше ніж за два місяці, тому накази про введення скороченого режиму робочого часу є нікчемними.

Додатково посилається на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 8-рп/2013 та вказує, що у трудових спорах про стягнення заробітної плати не можуть бути застосовані строкові обмеження для звернення до суду.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасник процесу до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

1. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвоката Кидалова І. М. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із статтею 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про оплату праці" при укладенні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть проводитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Проте, у разі зміни діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємств, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно із частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Обгрунтуванням та підставою заявлених позовів були довідки від 03 грудня 2014 року, видані позивачам, про заборгованість із виплати заробітної плати, підписані головним бухгалтером та генеральним директором ПАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" ОСОБА_5 . (том 1 а. с. 44, 89, 136). Встановлено, що станом на 03 грудня 2014 року, тобто на час видачі довідок, ОСОБА_5 був звільнений з посади генерального директора з 12 вересня 2014 року, а тому повноважень на видачу та підписання будь-яких документів підприємства він не мав.

Оскільки на підставі закону ці довідки не створюють юридичних наслідків, суд критично ставиться до посилання заявника на те, що вони не визнані нечинними, містять інформацію про розмір заборгованості із виплати заробітної плати, тому є належними доказами у справі. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції надав правильну оцінку цим документам та вважав їх такими, що не можуть бути доказом розміру заборгованості із виплати заробітної плати тому, що у них не вказано періоду, за який не виплачена заробітна плата.

Індивідуальні відомості про застрахованих осіб, видані Управлінням Пенсійного Фонду України у Печерському районі (форма ОК-5) містять інформацію про нараховану заробітну плату позивачів по вересень 2014 року включно, яка з квітня 2014 року не була виплачена, тому суд апеляційної інстанції правильно вважав доведеним факт нарахування ОСОБА_1 - 20 069,56 грн, ОСОБА_3 - 22 002,89 грн, ОСОБА_2 - 19 609,26 грн заробітної плати, доказів про виплату якої не було надано (том 1 а. с. 45, 90, 137).

У зв`язку з тим, що позивачі відповідно до наказів № 60-к від 22 липня 2014 року, № 68-к від 01 вересня 2014 року, № 75-к від 29 вересня 2014 року були переведені на режим роботи неповної зайнятості один день на місяць, за відсутності даних про виконання позивачами визначеної трудовим договором роботи, в обсязі більше ніж один день зайнятості на місяць, відсутні підстави для стягнення заборгованості по заробітній платі як безпідставно не нарахованої і не виплаченої у період з жовтня 2014 року по червень 2015 року включно.

Суд критично ставиться до доводів заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги вказані накази, оскільки такі не скасовані та не визнані незаконними.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати і враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доводи касаційної скарги про неправильне тлумачення судами рішень Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року (v004p710-12) у справі № 4-рп/2012 та від 15 жовтня 2013 року у справі № 8-рп/2013, є безпідставними, оскільки у справі, що переглядається, питання строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати не є предметом розгляду.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником позивачів норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах трудового законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Судові рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення моральної шкоди не оскаржуються, а тому у цій частині не перевіряються.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.