розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва, у складі судді Остапчук Т. В.,

від 18 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва, у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Пікуль А. А., від 26 липня

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду

м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 20 вересня 2003 року між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб.

Сторони мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказував, що подружнє життя між ним та відповідачем не склалося у зв`язку із різними характерами та поглядами на життя. Із березня 2016 року він з

ОСОБА_2 не веде спільного господарства.

Стверджував, що шлюб сторін носить формальний характер і подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливе.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд розірвати шлюб, зареєстрований 20 вересня 2003 року у відділі реєстрації актів про шлюб Євпаторійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, актовий запис № 497.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Шлюб, зареєстрований 20 вересня 2003 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 у відділі реєстрації актів про шлюб Євпаторійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, актовий запис №497, розірвано. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Висновки суду першої інстанції обґрунтовані тим, що шлюбні відносини між сторонами фактично припиненні із 30 березня 2016 року, сім`я носить формальний характер, сімейне життя не склалося, стосунки між сторонами погіршилися і подальше спільне проживання стало неможливим.

Відмовляючи в наданні сторонам строку на примирення, суд послався на те, що відповідачу цей строк необхідний для вирішення питань про стягнення аліментів та поділ спільного майна, що не є підставою для встановлення такого строку, в розумінні статті 111 Сімейного кодексу України

(далі - СК України (2947-14) ).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 757/37495/17-ц із місцевого суду.

20 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 757/37495/17-ц передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що протягом 15 років подружнього життя сторін між ними склалися гарні взаємовідносини.

З вересня 2014 року вона разом з дітьми проживає за межами України.

Члени її сім`ї, в тому числі позивач, мають дозвіл на проживання в Іспанії. Позивач періодично проживає на території України у зв`язку з необхідністю контролю за власним бізнесом, але, на її думку, це не є підставою для розірвання шлюбу.

Відповідач вказувала, що вона зверталася до судів першої та апеляційної інстанцій з клопотанням про надання строку для примирення подружжя, проте, всупереч частини першої статті 111 СК України, судами в наданні такого строку було відмовлено.

Єдиною і основною підставою клопотання про надання строку для примирення є бажання зберегти шлюб, а не вирішити інші питання, зокрема щодо стягнення аліментів та поділу майна, як про це зазначив в своєму рішенні суд першої інстанції.

В судових засіданнях у судах першої та апеляційної інстанції вона не була присутня.

До апеляційного суду подала клопотання про відкладення розгляду справи, однак апеляційний суд розглянув справу без її участі.

Вважала, що сімейне законодавство України не передбачає можливості розірвання шлюбу представником одного з подружжя, або їх обох за довіреністю останніх, а правила Цивільного кодексу України (435-15)

(далі - ЦК України (435-15) ) про представництво на ці правовідносини не поширюються.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, поданий його представником - адвокатом Гончаруком М. П., в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанції, він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Наголошував на тому, що між сторонами склалися стосунки, які не відповідають інституту шлюбу та є неприпустимими для сімейних відносин.

З моменту звернення ОСОБА_1 до суду із позовом та до ухвалення оскаржуваних судових рішень відповідачем не зроблено жодних кроків для подальшого збереження шлюбу.

На теперішній час позивач проживає однією сім`єю з іншою жінкою, вони разом виховують спільну доньку, - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Звертав увагу суду, що у 2018 році ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю та в обґрунтуванні своїх вимог фактично визнала факт відсутності протягом тривалого часу шлюбних відносин між сторонами та неможливість збереження шлюбу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 вересня 2003 року сторони зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів про шлюб Євпаторійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, актовий запис № 497.

Сторони є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Шлюбні відносини між сторонами припинені.

Із копії позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, поданої до Печерського районного суду

м. Києва у 2018 році, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2, звертаючись до суду з цим позовом, вказувала про те, що спільне життя із ОСОБА_1 не склалося, стосунки між ними погіршилися і тому подальше спільне проживання стало неможливим.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

У частині першій статті 55 СК України встановлено, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої та четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до вимог статей 111, 112 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. З`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просив розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2, посилаючись на те, що фактичні шлюбні відносини припинені з березня 2016 року, подальше спільне проживання та збереження шлюбних відносин неможливе та суперечить його інтересам.

Відповідач проти задоволення позову заперечувала, просила надати строк на примирення.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суди в порушення норм матеріального та процесуального права не вжили заходів щодо примирення сторін.

Проте такі доводи касаційної скарги підлягають відхиленню, виходячи з наступного.

Доводи ОСОБА_2 щодо невжиття судом заходів для примирення сторін були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції та апеляційний суд, виходячи з аналізу статті 111 СК України, дійшовши висновку про те, що закріплена у цій статті норма є диспозитивною, оскільки суд має право вживати заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства. Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строк на примирення.

Також апеляційний суд вірно врахував, що з моменту звернення позивача з позовом до суду першої інстанції (червень 2017 року) і до апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції (липень 2018 року) пройшло більше року, та за цей час відповідач могла вживати заходи для примирення із ОСОБА_1, однак доказів вжиття відповідачем заходів до примирення подружжя суду не надано.

ОСОБА_1 наполягав на розірвання шлюбу як в суді першої так і апеляційної інстанцій, а крім того заперечує проти доводів касаційної скарги.

Також, апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу на обставини викладені у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, в якому ОСОБА_2 сама зазначала, що спільне життя із чоловіком не склалося, стосунки між ними погіршилися і тому подальше спільне проживання стало неможливим, шлюбно-сімейні відносини між сторонами фактично припинені з 30 березня 2016 року, а шлюб носить формальний характер.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про наявність правових підстав для розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, то Верховний Суд враховує, що ОСОБА_2 була завчасно повідомлена про день, час та місце розгляду справи апеляційним судом 26 липня 2018 року.

При цьому апеляційний суд 12 липня 2018 року за клопотанням представника ОСОБА_2 вже відкладав судове засідання.

Запереченням ОСОБА_2 проти, позову викладеним у відзиві та апеляційній скарзі, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку.

Доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи про розірвання шлюбу за участі представника не відповідає вимогам чинного законодавства Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не містить обмежень щодо можливості участі представника у зазначеній категорії судових справ.

ОСОБА_1 разом із представником особисто брав участь в судових засіданнях в суді першої та апеляційної інстанцій і наполягав на розірванні шлюбу.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 401, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2018 року залишити без змін.