розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Головне управління державної міграційної служби Дніпропетровської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про вселення та виселення; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_2, про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення, виселення та вчинення певних дій,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Макарова М. О., Демченко Е. Л.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати свого онука ОСОБА_2 та дочку ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації за вказаною адресою.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2, будучи зареєстрованим у квартирі АДРЕСА_1, жодного дня у ній не проживав, особистих його речей там не має. ОСОБА_3 не мешкає у вказаній квартирі протягом останніх 18-ти років. Відповідачі не сплачують комунальні платежі, а тому всі витрати з її утримання вона змушена нести особисто. На даний час квартира не приватизована, вона має намір зареєструвати своє право власності на неї, однак не може розпочати цю процедуру, оскільки в ній зареєстровані відповідачі, з якими вона не спілкується та їх місце проживання їй не відомо.

Ураховуючи наведене просила позов задовольнити.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, в якому просив вселити його до квартири АДРЕСА_1 та виселити з неї співмешканця його бабусі ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтував тим, що він не проживав у спірній квартирі з поважних причин, оскільки будучи неповнолітнім, він не мав змоги вселитися до квартири проживаючи зі своїм опікуном - бабусею ОСОБА_5 в її квартирі, тому що його батьків відносно нього позбавлено батьківських прав. ОСОБА_4 неправомірно проживає у спірній квартирі, не зареєстрований у ній, а тому має бути виселений.

ОСОБА_2 просив його зустрічний позов задовольнити.

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, в якому просила усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення її до квартири та виселення з неї ОСОБА_4 .

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтувала тим, що після початку розгляду справи у суді першої інстанції її мати разом із співмешканцем перестали пускати її додому, забрали ключі. Крім того, ОСОБА_1 надала довіреність сторонній людині - ОСОБА_6, якою надала йому право на приватизацію вказаного нерухомого майна. Вона постійно проживала у спірній квартирі, має там особисті речі. ОСОБА_4 незаконно проживає у квартирі, а тому має бути виселений.

ОСОБА_3 просила її зустрічний позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 23 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартиром АДРЕСА_1 та зняв їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у зустрічних позовних вимогах ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без поважних причин не проживають у спірній квартирі понад 6 місяців, а тому в силу статей 71, 72 ЖК України є такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 18 квітня 2017 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 та відмови в зустрічному позові ОСОБА_2 скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив. Вселив ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язав ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 . Виселив ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 . У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та в цій частині ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що рішенням Виконавчого комітету Індустріальної районної ради м. Дніпропетровська від 16 жовтня 1998 року № 416.3 призначено ОСОБА_5 (бабусю ОСОБА_2 ) опікуном над неповнолітнім ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та над його частиною квартири АДРЕСА_1, частину спірної квартири закріплено за ОСОБА_2 . ОСОБА_2 фактично з народження мешкав із опікуном - своєю бабусею ОСОБА_5, а тому з поважних причин не проживав за адресою реєстрації.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, апеляційний суд виходив з того, що остання понад шести місяців без поважних причин не проживає у спірній квартирі, а тому суд обґрунтовано задовольнив ці позовні вимоги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_7 із спірної квартири та в цій частині ухвалюючи нове рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до статті 65 ЖК УРСР ОСОБА_2, як член сім`ї наймача, не надавав згоди на вселення ОСОБА_4 до спірної квартири, отже останній не набув права користування житловим приміщенням, проживає у квартирі незаконно, чинить перешкоди у користуванні спірним майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 06 травня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вірно встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку про наявність підстав для вселення ОСОБА_2 у спірну квартиру, оскільки доказом для перешкод у користуванні квартирою надано лише акт виходу до особи з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, від 13 травня 2015 року, складений вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, на день його складання ОСОБА_2 вже досяг повноліття, а тому не підлягає захисту з боку центрів соціальних служб, а також вже не мав відповідних прав та повноважень, передбачених законом виключно для неповнолітніх осіб.

Інші надані ОСОБА_2, письмові документи лише фіксують та підтверджують той факт, що у спірній квартирі проживає виключно вона з чоловіком, проте фактів перешкоджання з її боку користуванню ОСОБА_2 житловим приміщенням зазначені письмові докази не містять.

Ні ОСОБА_2, ні його опікун ОСОБА_5 протягом 1998-2015 років не виконували обов`язків щодо утримання житла, не сплачували комунальні платежі, не підтримували приміщення у належному стані, не вживали заходів щодо вселення та проживання у спірній квартирі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_8 .

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 відповідно до ордеру від 11 вересня 1980 року № 2374, виданого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів, надана в порядку обміну ОСОБА_9 та її дочці - ОСОБА_1

ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 12 березня 2015 року.

Відповідно до довідки від 05 жовтня 2015 року, виданої Індустріальним районним відділом у місті Дніпропетровську Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1, її дочка - ОСОБА_3 та онук - ОСОБА_2 . Крім того, у вказаній квартирі без реєстрації поживає співмешканець ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

Рішенням Виконавчого комітету Індустріальної районної ради міста Дніпропетровська від 16 жовтня 1998 року № 416.3 призначено ОСОБА_5 (бабусю відповідача ОСОБА_2 по лінії батька) опікуном над неповнолітнім ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та його частиною квартири АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням закріплено за неповнолітнім частину вказаної квартири.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 лютого 2003 року ОСОБА_3 позбавлена батьківських прав відносно її сина - ОСОБА_2 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 30 вересня 2013 року ОСОБА_10 також позбавлено батьківських прав у відношенні сина ОСОБА_2 .

Зазначені рішення суду батьками ОСОБА_2 не оскаржувалися.

Згідно з актом виходу до особи з числа дітей, позбавлених батьківського піклування від 13 травня 2015 року, підписаного спеціалістом та директором ЦСССДМ, а також старшим лейтенантом міліції Індустріального РВ, встановлено, що ОСОБА_2 чинять перешкоди у вселенні до квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 неодноразово зверталася до правоохоронних органів з питання вселення ОСОБА_2 до спірної квартири, однак їй було роз`яснено, що це питання має вирішуватись у судовому порядку.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надавали згоди на вселення ОСОБА_4 до вказаної квартири.

Згідно з актом від 25 лютого 2015 року, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_2, ОСОБА_3 за місцем реєстрації не проживає, квартирою не користується, витрати з її утримання не несе, своїх речей у ній не зберігає та ключів він неї не має. На час складання акта будь-який зв`язок з ОСОБА_3 відсутній.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Згідно зі статтею 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за їхньою заявою може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем понад шість місяців, зокрема, у випадку влаштування дитини на виховання до родичів, опікуна.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Встановивши, що ОСОБА_2 як член сім`ї, має право користування спірною квартирою нарівні з іншими наймачами, з поважних причин у ній не проживав, а ОСОБА_1 та її співмешканець ОСОБА_4 чинять йому перешкоди у вселенні до квартири, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для вселення ОСОБА_2 до вказаної квартири та виселення ОСОБА_4 з неї, оскільки згоди на його вселення ОСОБА_2 не надавав.

Ухвалюючи рішення у справі апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та відмови у цій частині вимог первісного позову ОСОБА_1

Аргументи касаційної скарги про невживання ОСОБА_2 та його представником заходів щодо вселення та проживання у спірній квартирі, є необґрунтованими, оскільки спростовуються фактичними обставинами справи, встановленими апеляційним судом та нормами законів, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, права дітей на житло та їх гарантії.

Доводи касаційної скарги про те, що ні ОСОБА_2, ні його опікун протягом 1998-2015 років не виконували обов`язків щодо утримання житла, не сплачували комунальні платежі, не підтримували приміщення у належному стані не є підставами для позбавлення ОСОБА_2 права на житло та скасування законного і обґрунтованого рішення суду апеляційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди відповідача з ухваленим у справі судовим рішенням.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення апеляційного суду без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року зупинено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року, у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.