Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Мале Старосілля Смілянського району померла її тітка ОСОБА_2, після смерті якої відкрилась спадщина на земельну ділянку, площею 2, 58 га, розташовану в адміністративних межах Куцівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, що підтверджується державним актом від 20 серпня 2003 року, серії НОМЕР_1 . Після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки проживала з померлою ОСОБА_2 до дня її смерті, доглядала її та здійснила поховання, після смерті вступила в оперативне управління та користування спадковим майном, а тому є спадкоємицею за законом на спадкове майно померлої. Батько позивача - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є рідним братом померлої ОСОБА_2 ОСОБА_1 зазначає, що оформити у нотаріуса спадщину після смерті ОСОБА_2 вона не має можливості та не може отримати свідоцтво про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на земельну ділянку.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов визнав, просив задовольнити його повністю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 березня 2017 року позов задоволений. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 2, 58 га, розташовану в адміністративних межах Куцівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 20 серпня 2003 року, серії НОМЕР_1, виданим на ім`я ОСОБА_2 .

У своїх висновках суд першої інстанції посилався на те, що, оскільки позивач прийняла спадщину, вступила в управління та володіння спадковим майном, заволоділа особистими речами та предметами домашнього вжитку померлої, то за позивачем необхідно визнати право власності на земельну ділянку, що залишилася після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку спадкування за законом.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"АЛЬФА-АГРО" КВГ (далі - ТОВ "АЛЬФА-АГРО" КВГ) задоволено. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач не довела, що за життя спадкодавець отримала державний акт на земельну ділянку, а отже набула права власності на неї. Також безпідставним є посилання суду першої інстанції на довідку Куцівської сільської ради Смілянського району від 12 січня 2017 року за № 6/ 2-15, з якої випливає, що ОСОБА_1 розпорядилась належним батькові майном і особистими речами і цим самим вступила в управляння майном та прийняла спадщину, оскільки зазначена довідка стосується прийняття спадщини позивачем після смерті її батька, а не тітки ОСОБА_2 .

Посилання позивача на те, що суд не повинен був приймати апеляційну скаргу ТОВ "АЛЬФА-АГРО" КВГ до розгляду, а в разі прийняття апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження закрити провадження у справі, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвалене рішення суду першої інстанції стосується прав та законних інтересів особи, що подала апеляційну скаргу. Відповідно до змісту апеляційної скарги та долучених до неї додатків, згідно з договором оренди від 05 травня 2014 року ТОВ "АЛЬФА-АГРО" КВГ є користувачем спірної земельної ділянки, яка обробляється цим товариством, тому в разі розірвання договору оренди згідно з пунктами 37, 38 договору ТОВ "АЛЬФА-АГРО" КВГ позбавляється права оренди після визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1, не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, у вересні 2017 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила його скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що заявник не є спадкоємцем померлої, оскільки спадщину вона прийняла, відповідно, вона їй належить з моменту відкриття спадщини.

Також зазначила, що суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "АЛЬФА-АГРО" КВГ, оскільки оскаржуване рішення не стосується його прав та інтересів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ "АЛЬФА-АГРО" КВГ надало суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть від 30 грудня 2016 року, серії НОМЕР_2, актовий запис № 25, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з відомостями державного акта на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1, ОСОБА_2 на підставі рішення Куцівської сільської ради Смілянського району Черкаської області від 18 жовтня 2002 року № 3-1 належала земельна ділянка, площею 2, 58 га, яка розташована в адміністративних межах Куцівської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

Після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилась спадщина на все її спадкове майно, у тому числі і на спірну земельну ділянку.

Згідно з відомостями довідки від 05 січня 2017 року № 1/05-07, виданої Малостаросільським психоневрологічним інтернатом, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживала та знаходилась на повному державному утриманні в Малостаросільському психоневрологічному інтернаті Смілянського району з 08 травня 2003 року. За час проживання в інтернаті ОСОБА_2 відвідувала її рідна племінниця ОСОБА_1, яка і поховала ОСОБА_2 .

У відповідь на запит Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Управління Держгеокадастру у Смілянському районі Черкаської області 05 січня 2017 року повідомила, що у Державному фонді документації із землеустрою Управління Держгеокадастру у Смілянському районі Черкаської області зберігається державний акт на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір від 20 серпня 2003 року № 221 на ім`я ОСОБА_2, земельна ділянка розташована в адміністративних межах Куцівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, площею 2, 58 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державний акт на право власності на земельну ділянку не отриманий.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України (2768-14) ), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (z0354-99) (у редакції, чинній на час видання державного акта)).

Отже, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, державний акт на право власності на земельну ділянку, що розташована в адміністративних межах Куцівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, площею 2, 58 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 за життя не отримала, а, відповідно, не набула права власності на цю ділянку.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності відповідних юридичних фактів у їх сукупності, зокрема, ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 за життя не отримала державний акт на спірну земельну ділянку і не зареєструвала у встановленому законом порядку право власності на неї, тому це майно не є об`єктом спадкування і не увійшла до спадкової маси, а отже, визнання на неї права власності за позивачем суперечить приписам законодавства.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем надано докази прийняття спадщини після смерті її батька, а не тітки ОСОБА_2, що є додатковою самостійною підставою для відмови у позові.

Доводи касаційної скарги щодо того, що рішення суду першої інстанції не стосується прав та інтересів ТОВ "АЛЬФА-АГРО" КВГ, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 05 травня 2014 року, укладеного між ТОВ "АЛЬФА-АГРО" КВГ та Смілянською районною державною адміністрацією, зміна власника земельної ділянки зумовлює його розірвання, а отже, і припинення права користування.

Стосовно доводів про те, що договір оренди земельної ділянки не зареєстрований належним чином, Верховний Суд визнає їх необґрунтованими та такими, що фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

За змістом частин четвертої, п`ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) відносини спадкування регулюються нормами ЦК України (435-15) , якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.

Встановивши відповідні фактичні обставини, суд апеляційної інстанції у цілому правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами. Одночасно Верховний Суд визнає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на те, що позивач як племінниця не могла бути спадкоємцем померлої тітки за правилами ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року, оскільки у справі, що переглядається, строк на прийняття спадщини після її смерті до 01 січня 2004 року не закінчився, отже прийняття спадщини могло відбутись за правилами ЦК України (435-15) .

Проте, враховуючи, що цей недолік рішення не впливає на правильність прийнятого рішення у справі і воно не може бути скасованим лише з формальних міркувань, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги остаточних висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.