розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 вересня 2016 року в складі судді Гулкевича О. В.та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 24 квітня 2017 року у складі колегії суддів Мельничук О. Я.,Крайник Н. П., Савуляк Р. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (далі - ТОВ "Львівгаз збут") про визнання недійсними рахунків та боргу на оплату послуг з газопостачання.

Позовна заява мотивована тим, що рахунок на оплату послуг з газопостачання за червень 2015 року мав бути виписаний газопостачальним підприємством ПАТ "Львівгаз". Проте за даними рахунку від 10 липня 2015 року на оплату послуг з газопостачання за червень 2015 року встановлюється, що всупереч пункту 12 правил надання населенню послуг з газопостачання від 09 грудня 1999 року № 2246 (які діяли на час розгляду справи) його виписано іншою особою - Стрийською дільницею ТОВ "Львівгаз збут". Також, неправильно зазначено у рахунку (платіжному документі) від 10 серпня 2015 року показники лічильника газу: "поточний станом на 31 липня 2015 - 13 619 м-3".

Позивач просила:

- визнати недійсними рахунок від 10 липня 2015 року на оплату послуг з газопостачання за липень 2015 року, який виписаний Стрийською дільницею TOB "Львівгаз збут";

- визнати недійсним рахунок від 10 серпня 2015 року на оплату послуг з газопостачання за липень 2015 року, який виписаний Стрийською дільницею TOB "Львівгаз збут";

- визнати недійсними борг на початок періоду (з 01 липня 2015 року по 31 липня 2015 року) 2 977,37 грн за рахунком від 10 серпня 2015 року на оплату послуг з газопостачання за липень 2015 року, який виписаний Стрийською дільницею TOB "Львівгаз збут".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 вересня 2016 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 1682 від 04 червня 2015 року, починаючи з 01 липня 2015 року повноваження щодо розрахунків з населенням (зокрема, прийом платежів від населення за спожитий природний газ та видача квитанцій на оплату послуг) перейшли від ПАТ "Львівгаз" до TOB "Львівгаз збут", яке є гарантованим постачальником газу з 01 липня 2015 року.

07 серпня 2015 року працівниками TOB "Львівгаз збут" було знято реальний показник лічильника абонента ОСОБА_1 та було проведено відповідну корекцію обсягу спожитого позивачкою природного газу, що підтверджено доданої роздруківкою з програми RGK Billing, внаслідок чого зменшено обсяг спожитого в липні 2015 року газу.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення дотримав вимоги чинного законодавства та цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об`єктивно дослідив обставини справи та надав їм належну оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 456/4002/15-ц і витребувано її з Стрийського міськрайонного суду Львівської області.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

07 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді не було досліджено пред`явлені ОСОБА_1 докази (фото лічильника газу, платіжний документ).

Суд першої інстанції зазначив у рішенні від 29 вересня 2016 року з яким погодився і апеляційний суд при винесенні ухвали від 24 квітня 2017 року, що платіжний документ від 10 серпня 2015 року не є правочином.

Разом з тим, позивач вважає, що виписаний газопостачальним підприємством ТОВ "Львівгаз збут" на ім`я споживача ОСОБА_1 у паперовій формі платіжний документ (рахунок) від 10 серпня 2015 року є письмовою формою правочину, за яким змінюються правовідносини сторін, а саме у ОСОБА_1 виникають обов`язки сплатити 3 335,40 грн та у ТОВ "Львівгаз збут" - право відключити споживача ОСОБА_1 від газопостачання у разі невиконання обов`язків за цим платіжним документом.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2017 року ТОВ "Львівгаз збут" надіслало заперечення на касаційну скаргу, в якій просило касаційну скаргу відхилити, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 24 квітня 2017 рокузалишити без змін.

В запереченні на касаційну скаргу зазначено, що заявлені позивачем вимоги щодо визнання недійсним платіжного документу від 10 серпня 2015 року, не відповідають способам захисту судом цивільних прав та інтересів, передбачених статтею 16 ЦК України, оскільки рахунок-квитанція є лише фіксацією нарахувань за послуги з газопостачання.

Показник, який зазначений в рахунку-квитанції за липень 2015 року був обчислений розрахунковим методом, за допомогою програми RGK Billing (Gasolina) відповідно до Методики розрахунку обсягів прогнозованого споживання природного газу населенням за наявності лічильника розрахунковим методом, затвердженої наказом НАК "Нафтогаз України" від 23 квітня 2007 року № 275.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що позивач ОСОБА_1 є споживачем послуг з газопостачання, які їй відповідно до постанови НКРЕКП від 04 червня 2015 року № 1682 надає відповідач в особі Стрийської дільниці TOB "Львівгаз збут".

26 червня 2015 року борг абонента ОСОБА_1 перед ПАТ "Львівгаз" станом на 26 червня 2015 року становив 2 977,37 грн. З 1 липня 2015 року за рішенням НКРЕКП - постановою № 1678 від 04 червня 2015 року анульовано дію ліцензії ПАТ "Львівгаз" щодо надання послуг з газопостачання всім категоріям споживачів.

07 серпня 2015 року працівниками, TOB "Львівгаз збут" було знято реальний показник лічильника абонента ОСОБА_1 та була проведена відповідна корекція обсягу спожитого позивачем природного газу, що підтверджено доданою роздруківкою з програми RGK Billing, внаслідок чого зменшено обсяг спожитого в липні 2015 року газу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З цього слідує, що порушене цивільне право чи цивільний інтерес підлягають захисту і у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ОСОБА_1 є споживачем послуг з газопостачання, які їй відповідно до постанови НКРЕКП від 04 червня 2015 року № 1682 надає Стрийська дільниця TOB "Львівгаз збут". Отже, між сторонами існують договірні правовідносини.

Предметом спору в даній справі є рахунок-квитанція від 10 серпня 2015 року, виписані на ім`я позивача відповідачем для оплати послуг з газопостачання за липень та серпень 2015 року, який позивач просить визнати недійсним на підставі частини першої статті 203та статті 215 ЦК України, тобто з тих підстав, які встановлені законом для визнання недійсними правочинів.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої, шостої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин - це вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають в силу закону незалежно від волі його суб`єктів.

Отже, рахунок-квитанція не є правочином, а лише платіжним документом, який містить інформацію про вартість наданих споживачу послуг за певний період, з якою споживач може погоджуватись і як наслідок сплатити вказану у квитанції суму, або ж не погоджуватись, - сплативши лише ту суму, яку він вважає правильною, а вже при вирішенні спору, якщо такий виникне між сторонами, про стягнення заборгованості за надані послуги споживач має право заперечувати проти суми боргу, обґрунтовуючи правильність свого розрахунку.

Тобто, рахунок-квитанція від 10 серпня 2015 року є лише фіксацією нарахувань за послуги з газопостачання та письмово оформленим підтвердженням договірних відносин між абонентом ОСОБА_1 та ТОВ "Львівгаз збут".

Позовні вимоги про визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 та статті 215 ЦК України боргу на початок періоду - 2 977,37 грн за рахунком від 10 серпня 2015 року на оплату послуг з газопостачання за липень 2015 року та визнання недійсним рахунку від 10 серпня 2015 року на оплату послуг з газопостачання за липень 2015 року, не можуть підлягати до задоволення, оскільки є безпідставними і не можуть бути задоволені в обраний позивачем спосіб.

07 серпня 2015 року працівниками ТОВ "Львівгаз збут" було знято реальний показник лічильника абонента ОСОБА_1 та була проведена відповідна корекція обсягу спожитого позивачем природного газу, що підтверджено доданою роздруківкою з програми RGK Billing, внаслідок чого обсяг спожитого в липні 2015 року газу, вартість якого позивач повинна була б оплатити, склав 33 м куб. (69-36=33), тобто на рівні середньомісячного споживання в весняно-літній період по даному абоненту.

01 липня 2015 року між ПАТ "Львівгаз" та TOB "Львівгаз збут" було укладено договір доручення № ДО00255010715 від 01 липня 2015року, відповідно до пункту 1.1 якого TOB "Львівгаз збут" зобов`язався від імені ПАТ "Львівгаз" здійснювати збір грошових коштів зі споживачів природного газу-боржників ПАТ "Львівгаз", тому рахунок-квитанція від 10 липня 2015 року був надісланий абоненту ОСОБА_1 саме від імені ТОВ "Львівгаз збут", а не ПАТ "Львівгаз", яке на той момент вже не мало відповідних повноважень.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська