Іменем України

01 серпня 2019 року

справа № 303/3817/16-ц

провадження № 61-28169св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", яка підписана представником Сокуренком Євгеном Сергійовичем, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 вересня 2016 року у складі судді: Монич В. О., та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 червня 2017 року в складі колегії суддів: Бисага Т. Ю., Куштан Б. П., Готра Т. Ю.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява обґрунтована тим, що 13 серпня 2009 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений договір б/н. На підставі вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредитний ліміт у розмірі 5000 грн та зобов`язався повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитом в строки та порядку, встановлених кредитним договором

Позивач вказував, що внаслідок неналежного виконання останнім взятих на себе зобов`язань станом на 13 червня 2016 року виникла сума боргу в розмірі 14 844,86 грн, яка складається з: 705,70 грн. заборгованості за кредитом; 9 806,07 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 150 грн заборгованості за пенею та комісією;500 грн - штраф (фіксована частина); 683,09 грн - штраф (процентна складова).

АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 серпня 2009 року у розмірі 14 844,86 грн.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20 червня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що банк звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності і це є підставою для відмови у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

У липні 2016 року АТ КБ "Приватбанк" через представника Сокуренко Є. С. подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржені судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції. При цьому посилалося на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди необґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог. Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 направив заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що позивач пропустив позовну давність та необхідності застосування постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-103цс14.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 13 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н. На підставі вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредитний ліміт у розмірі 5000 грн., зі сплатою користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки

Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі та надав кредит у розмірі, встановленому договором. В зв`язку з порушенням відповідачем договірних зобов`язань за кредитним договором від 12 листопада 2010 року станом на 30 вересня 2016 року виникла заборгованість в розмірі 14 844,86 грн, яка складається з: 705,70 грн. заборгованості за кредитом; 9 806,07 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 150 грн заборгованості за пенею та комісією;500 грн - штраф (фіксована частина); 683,09 грн - штраф (процентна складова).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що "у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив".

Суди встановили, що ОСОБА_1 останній платіж за договором здійснив 29 травня 2013 року. 26 червня 2016 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 13 серпня 2009 року.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Встановивши, що позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої заявив відповідач у заперечення на позовну заяву від 29 серпня 2016 року (а. с. 30 - 34), суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником Сокуренком Євгеном Сергійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков