У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю понад п`ять років до часу відкриття спадщини та зміну черговості одержання права на спадкування за законом, посилаючись на те, що він проживав з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік і жінка з 24 грудня 1990 року по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, які притаманні подружжю, проте свої стосунки не зареєстрували. ОСОБА_3 хворіла на цукровий діабет та гіпертонічну хворобу понад 15 років, страждала від надлишкової ваги. У 2011 році ОСОБА_3 було ампутовано середній палець на правій нозі, а 22 липня 2014 року - ліву ногу вище коліна, після чого вона втратила можливість самостійно пересуватися і перебувала в безпорадному стані, тому він опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу, придбав для неї інвалідний візок. Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно - 3/4 ідеальних частини двокімнатної квартири загальною площею 64,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Її брат ОСОБА_2 звернувся із заявою до Першої Львівської державної нотаріальної контори, де 23 квітня 2015 року було зареєстровано спадкову справу. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 в період з 24 грудня 1990 року по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1, встановити, що він з 22 липня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу ОСОБА_3, яка через тяжку хворобу перебувала в безпорадному стані, визнати за ним право на спадкування разом із спадкоємцями другої черги.

В запереченні на позовну заяву ОСОБА_2 зазначив, що його сестра ОСОБА_3 спільно проживала та вела спільне господарство з позивачем до 2009 року, а надалі вони лише підтримували стосунки і ОСОБА_1 часто бував у неї вдома. ОСОБА_3 працювала, отримувала заробітну плату, а також пенсію за віком та по інвалідності, тому матеріального забезпечення не потребувала. Позивач не може бути спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3, оскільки не проживав з нею, не вів спільного господарства та побуту протягом останніх п`яти років, що передували її смерті. Крім цього, зміна черговості одержання права на спадкування - це виняток, що застосовується лише тоді, коли в судовому порядку належним чином встановлено всі обставини (умови), передбачені частиною другою статті 1259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 17 травня 2017 року у складі судді Мигаль Г. П. позов задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 24 грудня 1990 року по день смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1. Встановлено що ОСОБА_1 з 22 липня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві ОСОБА_3, яка через тяжку хворобу була у безпорадному стані. Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, разом зі спадкоємцями другої черги. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 974,40 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 проживав разом з ОСОБА_3 з 1990 року у фактичних шлюбних відносинах, вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Вказані обставини підтверджено показаннями свідків та дослідженими судом письмовими доказами. Оскільки ОСОБА_1 проживав зі спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, він належить до четвертої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3 . Задовольняючи позовну вимогу про зміну черговості одержання права на спадкування, суд першої інстанції виходив з того, що за життя ОСОБА_3 тяжко хворіла. 22 липня 2014 року їй була проведена операція з ампутації ноги, у зв`язку з чим вона визнана інвалідом першої групи, перебувала в безпорадному стані та потребувала постійного догляду, щоденної сторонньої допомоги у пересуванні, матеріальної допомоги на лікування. Таку допомогу, опіку і матеріальне забезпечення з 22 липня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 їй надавав позивач ОСОБА_1, оскільки пенсії та заробітної плати, яку отримувала ОСОБА_3, не вистачало.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Франківського районного суду міста Львова від 17 травня 2017 року скасовано в частині встановлення що ОСОБА_1 з 22 липня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві ОСОБА_3, яка через тяжку хворобу була в безпорадному стані, та визнання за ОСОБА_1 права на спадкування разом із спадкоємцями другої черги. В цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. В частині розподілу судових витрат рішення змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 446,87 грн судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 535,92 грн судових витрат. В решті рішення залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач проживав з ОСОБА_3 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, тому належить до спадкоємців четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України. ОСОБА_3 до дня смерті перебувала у трудових відносинах (працювала дистанційно) і додатково отримувала пенсію, а доходи позивача не перевищували доходів спадкодавця. Висновок місцевого суду про придбання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за спільні кошти інвалідного візка не підтверджено належними та допустимими доказами. Позивач також не надав доказів, які б вказували про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо зміни черговості спадкування і визнання права на спадкування разом із спадкоємцем другої черги. Факт проживання позивача із спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років доведений, але його встановлення не породжує юридичні насідки у зв`язку з недоведеністю вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

15 листопада 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2017 року в частині скасування рішення Франківського районного суду міста Львова від 17 травня 2017 року та відмову в позові, а також зміни рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційним судом неповно досліджено обставини справи, не надано належної правової оцінки зібраним доказам, помилково визначено суми доходів ОСОБА_3, отримані у 2011-2015 роках, а також зроблено безпідставний та необґрунтований висновок про те, що доходи позивача не перевищували доходів спадкодавця. Апеляційним судом визнано факт його проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 з 24 грудня 1990 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, однак оскаржуване рішення не містить жодного висновку на спростування факту придбання інвалідного візка за спільні кошти. Крім цього, судом без обґрунтування відхилено показання свідків.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Франківського районного суду міста Львова.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 травня 2018 року справу № 465/6141/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 проживав разом з ОСОБА_3 з 1990 року у фактичних шлюбних відносинах, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, позивач опікувався ОСОБА_3 та надавав її всіляку допомогу. Зазначені обставини підтверджено показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, наданими в судовому засіданні, а також письмовими доказами, а саме: квитанціями про сплату абонентської плати за кабельне телебачення за адресою: АДРЕСА_1, довідкою Відділення дозвільної системи та ліцензування УМВС України у Львівській області від 07 червня 2006 року № 703, договором страхування від 07 червня 2006 року, замовленням на послуги стільникового зв`язку від 10 червня 2005 року, протоколом замовлення послуг та обладнання доступу до Інтернет від 12 березня 2013 року, довідкою Львівського обласного центру здоров`я від 05 червня 2015 року № 63, довідкою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 08 червня 2015 року № 24, фотографіями спільного побуту.

Факт спільного проживання з 1990 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 не заперечив і відповідач ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 08 квітня 2015 року Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського управління юстиції.

Позивач здійснив поховання ОСОБА_3 та сплатив вартість послуг на поховання в сумі 1 214,80 грн, що підтверджується договором від 08 квітня 2015 року № 0023213, укладеним між Львівською міською радою Управління інженерного господарства "Виробничо-реставраційного комбінату обрядових послуг" та ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 Першою Львівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 57376649, про що свідчить витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі від 23 квітня 2015 року № 4224323.

30 липня 2015 рогу ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття спадщини до Першої Львівської державної нотаріальної контори як спадкоємець четвертої черги за законом згідно зі статтею 1264 ЦК України.

Спадкоємцем ОСОБА_3 є її брат ОСОБА_2, який належить до спадкоємців другої черги на підставі статті 1262 ЦК України.

У зв`язку із захворюванням ОСОБА_3, з приводу якого вона з 14 липня по 19 серпня 2014 року перебувала на стаціонарному лікуванні, та ампутацією ноги 02 жовтня 2014 року їй встановлено першу групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААВ № 70769. Їй призначено пенсію в розмірі 1 049 грн.

Листом Львівського обласного центру здоров`я від 06 листопада 2015 року № 104 підтверджено, що ОСОБА_3 працювала прес-секретарем з 28 березня 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті). Відповідно до розрахункових листів їй нараховано заробітну плату: за 2010 рік - 24 193,09 грн, за 2011 рік - 27 760,97 грн, за 2012 рік - 35 211,53 грн, за 2013 рік - 36 138,48 грн, за 2014 рік - 35 216,05 грн, за 2015 рік - 10 326,71 грн.

Згідно з довідкою Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Львівській області від 16 травня 2015 року № 03/06 ОСОБА_1 працював на посаді робітника з комплексного обслуговування та ремонту будинків, з грудня 2014 року по травень 2015 року його середній заробіток складав 3 498,30 грн, а сума доходів разом - 20 989,82 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

За змістом частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (v005p710-99) встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_3 до дня смерті перебувала у трудових відносинах (працювала дистанційно) і додатково отримувала пенсію, відтак не потребувала матеріального забезпечення ОСОБА_8, апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_3 за життя отримувала менші доходи, ніж ОСОБА_1, спростовуються наявним в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою про доходи Львівського обласного центру здоров`я від 06 квітня 20016 року №04, довідками Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова про розмір призначеної і фактично отриманої ОСОБА_3 пенсії у 2010-2015 роках.

Крім цього, доводи касаційної скарги щодо розміру отриманих доходів ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджують факт матеріального забезпечення спадковавця.

Відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною першою статті 58 ЦПК України 2004 року передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Факт надання ОСОБА_1 допомоги, опіки і матеріального забезпечення ОСОБА_3 з 22 липня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 обґрунтовується лише показаннями свідків. При цьому доводи скарги щодо неврахуванням судом апеляційної інстанції цих показань не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки суд ухвалив його на основі оцінки всієї сукупності наданих сторонами доказів.

У видатковій накладній від 27 жовтня 2014 року № 539 одержувачем інвалідного візка вказана ОСОБА_3 і доказів того, що ОСОБА_1 сплатив кошти на його придбання, матеріали справи не містять, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що придбання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за спільні кошти інвалідного візка не підтверджено належними та допустимими доказами.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Судді:	В. А. Стрільчук

	С. О. Карпенко

	М. Ю. Тітов