провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним кредитного договору за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року у складі судді Чепурнова В. О. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 31 травня 2017 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 05 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), та нею було укладено кредитний договір № 014/4080/74/35416 про надання кредиту в сумі 42 200 доларів США.

Вважає, що зазначений кредитний договір є недійсним, оскільки її, як споживача банківських послуг, при укладенні оспорюваного договору не було повідомлено про усі умови кредитування, а лише про ті, які фактично викладені безпосередньо у змісті самого договору, розробленого відповідачем.

У кредитному договорі відсутні встановлені законодавством обов`язкові умови, необхідні для його укладення, а саме кредитний договір та графік платежів не містить відомостей у розрізі сум погашення основного боргу, вартості сплати всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) .

Також у зазначеному договорі не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не вказано її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

Вважаючи, що умови договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності й наслідком його укладення є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, ОСОБА_1 просила визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір від 05 жовтня 2007 року № 014/4080/74/35416.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що підписавши кредитний договір позивач підтвердила факт надання їй банком всієї необхідної інформації згідно з статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Інформація щодо умов кредитування надавалася позичальнику перед укладенням кредитного договору.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 31 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 31 травня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що не підписання позичальником документа про сукупну вартість кредиту є недотриманням письмової форми договору, що дає право ставити питання про його недійсність в судовому порядку. Під час підписання оспорюваного договору банк ввів його в оману. Вона не підписувала Додаток № 2 до кредитного договору. Судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин статтю 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яка підлягала застосуванню. Банк не повідомив позичальника про орієнтовану сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а висновки суду в цій частині є виключно припущенням, що є підставою для визнання договору недійсним.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 жовтня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/4080/74/35416, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 42 200 доларів США під 14 % річних на строк до 04 жовтня 2017 року.

Згідно з пунктами 1.4, 1.7, 1.8, 5.1 Кредитного договору позичальник зобов`язався повернути кредит та нараховані відсотки шляхом щомісячної сплати суми мінімально необхідного платежу з урахуванням щомісячної комісії в розмірах передбачених додатком № 2 до даного договору кредиту, щомісячно до 15 числа поточного місяця; до загальної сукупної вартості кредиту за цим Договором входять витрати позичальника, необхідні для погашення суми кредиту, сплати процентної ставки, сплати комісій Кредитора, передбачених додатками до цього Договору, а також витрати Позичальника на користь третіх осіб, пов`язані з укладенням іпотечних договорів та договорів забезпечення, вартість внесення записів про іпотеку в Державний реєстр іпотек/Державний реєстр обтяжень рухомого майна, вартість страхування та інші супутні витрати відповідно до Додатків № 2,3 до цього Договору.

У пунктах 8.1, 8.2, 8.3 кредитного договору зазначено, що позичальник усвідомлює та гарантує, що умови договору для неї зрозумілі, відповідають її інтересам, є розумними та справедливими, сторони дійшли згоди з усіх істотних умов договору, у разі зміни курсу валюти (валюти кредиту) відносно національної грошової одиниці України, всі валютні ризики несе позичальник та з підписанням договору позичальник свідчить, що йому розтлумачено (зрозуміло) та він згоден, що зміна курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України може привести до значних збитків та погіршення фінансового стану позичальника.

Розділом 10 Договору передбачено відповідальність позичальника, зокрема у разі порушення строків повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

У графіку погашення кредиту зазначено щомісячні платежі, які підлягали сплаті на погашення боргу та погашення відсотків, разом до погашення - 655,22 долари США на місяць. Також передбачено внесення оплат на страхування майна та страхування життя із зазначенням загальної суми таки оплат. Зазначено загальну суму, яка буде сплачена у разі своєчасного погашення заборгованості відповідно до Графіку - всього 78 793,52 долари США, з яких: 42 200 доларів США - на погашення боргу, та 36 593,52 долари США на погашення відсотків.

Апеляційним судом встановлено, що 24 вересня 2007 року банком отримано Заяву-анкету позичальника ОСОБА_1 на отримання кредиту під заставу, в якій остання просить надати їй кредит в сумі 42 200 доларів США та стверджує, що ознайомлена у письмовій формі з: кредитними умовами (мета, наявні форми кредитування та відмінності між ними, форми забезпечення, строк та відсоткова ставка, орієнтовна вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору); зі змістом статей 190, 222 КК України.

Того ж дня ОСОБА_1 було підписано Умови кредитування по програмі "житло в кредит...", а також, при укладенні Кредитного договору, підписано Додаток № 3 до кредитного договору, в яких зазначено, що вона підтверджує свою ознайомленість з даними умовами та сукупною вартістю кредиту.

13 березня 2009 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 014/4080/74/35416-1, в якій визначено умови кредитних канікул, що встановлювалися на період з 15 березня 2009 року до 15 березня 2010 року та визначено графік погашення кредиту.

26 травня 2011 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 014/4080/74/35416/2, згідно з якою змінено строк надання кредиту - до 04 жовтня 2037 року; визначено фактичну заборгованість за сумою Кредиту станом на дату укладення цієї Додаткової угоди - 35 671,91 доларів США; передбачено відстрочку сплати процентів.

Сторонами також підписано орієнтовний графік погашення кредиту за ануїтетною схемою погашення, а також у Додатку № 2 до цієї додаткової угоди встановлено сукупну вартість кредиту та змінено суму мінімального щомісячного платежу, розмір якого і порядок повернення кредиту визначено Графіком погашення.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Перечинського районного суду Закарпатської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до ГПК України (1798-12) , ЦПК України (1618-15) , КАС України (2747-15) та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 квітня 2018 року справу № 304/532/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, щопідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про; встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Даними про скупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, ї періодичність та обсяги. Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 10 ЦПК України 2004 року наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 11, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивач в силу положень частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що перед укладенням оспорюваного договору ОСОБА_1 була ознайомлена у письмовій формі про: мету кредитування; тип відсоткової ставки; сукупну вартість кредиту; строк, на який одержано кредит; варіанти його повернення, тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи ОСОБА_1, при цьому остання свідомо уклала договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконувала його. Таким чином, при підписанні Кредитного договору ОСОБА_1 погодилася з усіма умовами даного правочину і прийняла на себе зобов`язання щодо його виконання. В день підписання оспорюваного правочину позичальник отримала примірник Кредитного договору, що дало їй додаткову можливість детально вивчити його умови. Отримані кредитні кошти ОСОБА_1 використала на власний розсуд.

Також суди дійшли правильного висновку про те, що у разі незгоди умовами кредитного договору позичальник мала можливість скористатися своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте ОСОБА_1 таких дій не вчинила, натомість в подальшому укладала додаткові угоди до кредитного договору.

Доводи касаційної скарги про те, що під час укладення оспорюваного договору банком було порушено Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , спростовуються наведеним вище аналізом норм матеріального права та встановлених обставин справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Судді:	І. В. Литвиненко

	В. С. Висоцька

	І. М. Фаловська