розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на постанову апеляційного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра"; банк") про визнання недійсним кредитного договору.

Вимоги обґрунтовувала тим, що 08 червня 2007 року сторони уклали кредитний договір № 146-09/06-2007, відповідно до умов якого вона отримала споживчий кредит у сумі 85 000 доларів США зі сплатою 14,49 % річних строком до 07 червня 2017 року.

Вважала, що пункт 3 указаного договору містить несправедливі умови щодо обов`язку щомісячної сплати комісії за управління кредитом у розмірі 0,10 % від суми залишку кредиту.

Крім того, зазначала, що при укладенні кредитного договору банк не надав їй повної інформації щодо сукупної вартості кредиту.

У зв`язку з наведеним просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд зробив висновок про те, що умови кредитного договору, які передбачають сплату комісії за управління кредитом, є несправедливими та такими, що порушують права позивача як споживача, тому вимоги про визнання недійсним кредитного договору у цій частині є обґрунтованими. Однак, урахувавши заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд відмовив у задоволенні позову у зазначеній частині на підставі статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Відмовляючи у визнанні недійсним кредитного договору у зв`язку з ненаданням банком повної інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту, суд виходив із того, що позичальник на момент підписання правочину була обізнана про всі істотні умови кредитування, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, тому визнав позов у цій частині необґрунтованим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1

Визнано недійсним кредитний договір від 08 червня 2007 року № 146-09/06-2007, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "КБ "Надра".

Суд мотивував рішення тим, що перед укладенням кредитного договору банк не надав позичальнику окремий письмовий документ із детальним розписом загальної вартості кредиту, що суперечить положенням статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і є підставою для визнання такого договору недійсним.

Крім того, суд зазначив, що з урахуванням пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , обов`язок щомісячної сплати комісії за управління кредитом є несправедливою умовою кредитного договору та порушує права позичальника як споживача.

Вирішуючи питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності, яке представник банку порушував у суді першої інстанції, апеляційний суд зробив висновок про те, що позивачу стало відомо про порушення його прав у грудні 2015 року при ознайомленні з матеріалами справи № 307/3106/14-ц за позовом ПАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, тому підстав для застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 267 ЦК України немає.

Короткий зміст доводів касаційної скарги

У березні 2018 року до суду касаційної інстанції від ПАТ "КБ "Надра" надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Представник банку вважає оскаржене рішення необґрунтованим, оскільки апеляційний суд не врахував, що на момент підписання кредитного договору позичальнику були відомі всі його істотні умови.

Зазначає, що даний позов свідчить про намагання позивача ухилитися від виконання взятих на себе кредитних зобов`язань і рішення суду у справі № 307/3106/14-ц про стягнення з неї заборгованості за оспореним кредитним договором.

Крім того, на переконання заявника, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив заяву банку про застосування наслідків спливу позовної давності.

Обставини справи

Суди встановили, що 08 червня 2007 року відкрите акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 146-09/06-2007, згідно з умовами якого остання отримала споживчий кредит у сумі 85 000 доларів США зі сплатою 14,49 % річних строком до 07 червня 2017 року.

Відповідно до пункту 3 кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 1 420 доларів США (повинен здійснюватися до 10-го числа поточного місяця), враховуючи щомісячну комісію в розмірі 0,10 % суми залишку кредиту.

У зв`язку з неналежним виконанням кредитних зобов`язань ПАТ "КБ "Надра" зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості (справа № 307/3106/14-ц), який заочним рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 жовтня 2014 року (набрало законної сили) задоволений; стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитом у сумі 80 338,97 доларів США, заборгованість за відсотками в розмірі 39 948,10 доларів США, комісію в сумі 27 929 грн 37 коп., пеню в розмірі 101 269 грн 87 коп., штраф у сумі 100 168 грн 25 коп.

ОСОБА_1 вважала кредитний договір недійсним, посилаючись на незаконність умови щодо сплати щомісячної комісії за управління кредитом у розмірі 0,10 % від суми залишку кредиту, ненадання банком повної інформації щодо повної сукупної вартості кредиту, а також на те, що нарахування банком заборгованості за пенею і штрафом було здійснене за одне і те ж правопорушення.

Вказані обставини стали підставою для подання даного позову.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норми права

Суди встановили, що оспорений кредитний договір підписаний сторонами.

Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачеві необхідні відомості, що передувало укладенню кредитного договору, у кредитному договорі, який підписаний позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Зокрема, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з пунктом 3 кредитного договору позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця комісію у розмірі 0,10 % від суми залишку кредиту до 10-го числа поточного місяця.

Аналіз указаних умов договору дає підстави для висновку про те, що фактично на боржника був покладений обов`язок сплачувати комісію за послуги, що супроводжують кредит, у зв`язку з чим вимоги позивача про визнання недійсними таких умов кредитного договору є обґрунтованими.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України).

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-75цс15 від 03 лютого 2016 року.

08 червня 2007 року сторони уклали кредитний договір № 146-09/06-2007.

ОСОБА_1 подала до суду даний позов 08 серпня 2016 року.

При розгляді справи в районному суді представник банку заявив про пропуск позивачем позовної давності.

У свою чергу позивач подала до суду заяву про поновлення позовної давності, у якій зазначала, що про порушення свого права дізналася у грудні 2015 року при ознайомленні з матеріалами справи № 307/3106/14-ц.

Установивши, що ОСОБА_1 є стороною кредитного договору, пункт 3 якого містить умови про сплату комісії, тобто вона обізнана щодо змісту кредитного договору з моменту його укладення, а тому перебіг трирічного строку позовної давності почався 08 червня 2007 року та закінчився 08 червня 2010 року, суд першої інстанції відмовив у визнанні недійсним оспореного правочину у зв`язку з наявністю в ньому зазначених умов на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.

Визнаючи позов необґрунтованим в іншій частині вимог - визнання недійсним кредитного договору у зв`язку з ненаданням повної інформації про сукупну вартість кредиту, місцевий виходив із того, що позичальник на момент підписання правочину була ознайомлена зі всіма істотними умовами кредитування, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі.

Колегія погоджується з таким рішенням.

Схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 712/4463/16-ц (провадження № 61-22267св18) та від 05 червня 2019 року у справі № 201/4961/17-ц (провадження № 61-41517св18).

При апеляційному перегляді суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин справи не врахував, належним чином не з`ясував характеру позовних вимог і не перевірив дотримання позивачем позовної давності, унаслідок чого зробив помилковий висновок про задоволення позову.

Оскільки апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Головуючий	В. І. Крат


Судді:	Н. О. Антоненко В. І. Журавель
	Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук