Постанова

Іменем України

01 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 127/20440/16-ц

провадження № 61-26941св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Волошина С.В., та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Матківської М.В., Медяного В.М., Сопруна В.В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дідусь ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку, яка передана спадкодавцю для ведення садівництва, та розташована на території Вінницької міської ради, садівниче товариство "Калина" площею 0,0859 га, що належала спадкодавцю на праві власності. Позивач у позові зазначає, що спадкоємцями першої черги щодо спірної земельної ділянки є: дружина ОСОБА_5, син ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_2, які прийняли спадщину відповідно до статті 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року). ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилася спадщина на 1/3 частину цієї, раніше успадкованої нею земельної ділянки. Спадкоємцями останньої є її діти: син ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_2 (відповідач у справі). Син ОСОБА_6 спадщину прийняв відповідно до статті 1248 ЦК України, оскільки постійно проживав зі спадкодавцем та не заявляв про відмову від неї. Дочка ОСОБА_2 спадщину не прийняла. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 (батько позивача). Після його смерті відкрилась спадщина на 2/5 частки квартири АДРЕСА_1 та 2/3 частки земельної ділянки під садівництво, розташованої на території Вінницької міської ради в садівничому товаристві "Калина", площею 0,0859 га. Його спадкоємцем за заповітом є позивач у справі, інших спадкоємців за законом, які б мали право на обов`язкову частку, не має. Позивач у строки встановлені законом звернувся із заявою про прийняття спадщини та отримав свідоцтво про право на спадщину на 2/5 частки квартири, оформити свої спадкові права на земельну ділянку не має можливості, оскільки батько за життя своє право на відповідну частку спірної земельної ділянки не оформив, а відповідач ОСОБА_2, приховавши, що є інші спадкоємці отримала свідоцтво про право на спадщину на 100% спадкового майна, що залишилось після смерті дідуся, в тому числі і на земельну ділянку.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивачем до суду з вказаним позовом до відповідача, в якому ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на 2/3 частки спірної земельної ділянки та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 серпня 2013 року, видане ОСОБА_2 на земельну ділянку під садівництво, розташованої на території Вінницької міської ради в садівничому товаристві "Калина", площею 0,0859 га.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 19 серпня 2013 року ОСОБА_2 державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М.В. на земельну ділянку площею 0,0859 га, у межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, переданої для ведення садівництва, належної померлому ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ОСОБА_5, виданого Вінницькою міською радою 24 вересня 1997 року на підставі рішення Вінницької міської ради від 29 травня 1997 року № 433, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат по справі.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області 19 вересня 2017 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину видане ОСОБА_2 без врахування кола всіх спадкоємців, які були живі на час відкриття спадщини ( ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ) та без врахування обставин вступу в управління спадковим майном ОСОБА_4 виключно ОСОБА_5, що встановлено судовим рішенням. При зверненні до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину відповідач ОСОБА_2 повідомила нотаріусу недостовірну інформацію про коло осіб, які мають право на спадщину, та обставини прийняття нею спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Волошина С.В., та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року, у якій заявник просила скасувати оскаржувані судові рішення, а провадження у справі закрити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Вінницького міського суду Вінницької області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу № 127/20440/16-ц передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки вже набрало законної сили судове рішення між тими ж сторонами, про той самий предмет, з тих же підстав, між тими ж самими сторонами. Скаржник зазначає, що цивільні справи № 127/20440/16-ц та № 127/25086/14-ц є тотожними.

Суди не звернули увагу на те, що на момент відкриття спадщини ОСОБА_2 проживала зі спадкодавцем за однією адресою, а тому суди помилково дійшли висновку про те, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивовано тим, що суди дійшли до правильного висновку про те, що сам факт реєстрації відповідача за адресою місця проживання ОСОБА_5 не підтверджує факту проживання її з померлою на день смерті, а тому підстав для закриття провадження немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Стосовно прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4, виданим міським відділом РАГС управління юстиції Вінницької області 12.03.2003 року ( том 1, а.с. 170).

Після його смерті відкрилась спадщина, зокрема на земельну ділянку площею 859 кв.м., розташовану на території Вінницької міської ради, АДРЕСА_2 для ведення садівництва, яка належала покійному на праві власності, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ОСОБА_5, виданим 24 вересня 1997 року ( том 1, а.с. 173 - 175).

Відповідно до спадкової справи № 832/13 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, яка була досліджена в судовому засіданні, вбачається, що до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 лише в 2013 році (через 10 років після смерті батька) звернулась ОСОБА_2 (дочка померлого,- відповідач у справі), а ОСОБА_7 (син) із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_4 .

Відповідно до заяви від 19 серпня 2013 року ОСОБА_2, за заявою якої відкрито спадкову справу щодо майна померлого ОСОБА_4, остання, звертаючись до нотаріальної контори вказувала, що у померлого є син ОСОБА_7, інших спадкоємців, передбачених законом, пережилої дружини, а також особи, з якою померлий проживав однією сім`єю, але не перебував у шлюбі, немає (том 1, а.с. 166).

19 серпня 2013 року державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В. було видано ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстровані в реєстрі за № 8-1451 та № 8-1454, яка складається із земельної ділянки площею 0,0859 га, розташованої по АДРЕСА_2 та грошових вкладів з відповідними відсотками і нарахованими компенсаціями, що зберігаються в Територіально відокремленому безбалансовому відділенні № 10001/0179 філії Вінницького обласного управління АТ "Державний ощадбанк України" на рахунках № НОМЕР_5, № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7, належних померлому 11 березня 2003 року ОСОБА_4 (том 1, а.с. 188 - 192).

В той же час, судами встановлено, що померлий ОСОБА_4 на час відкриття спадщини мав сина ОСОБА_6 (батька позивача) та дружину ОСОБА_5 .

Спадкоємцями першої черги за законом щодо майна покійного ОСОБА_4 є: дружина - ОСОБА_5, син - ОСОБА_6 та дочка - ОСОБА_2 .

Однак, ні дружина ОСОБА_5 (за її життя), ні син ОСОБА_6 (за його життя) з заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталися. ОСОБА_7, як свідчать матеріали спадкової справи, не виявив своєї волі для прийняття спадщини.

В мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Вінницької області у справі №127/25086/14-ц від 13 жовтня 2015 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування, припинення права власності та внесення змін у свідоцтво, встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла виключно його дружина ОСОБА_5 .

Стосовно прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8, виданим 06 жовтня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області (том 1, а.с. 12).

Спадкова справа щодо майна померлої не заводилась (том 1, а.с. 112).

Спадкоємцями першої черги після її смерті являлись її діти: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, (батько позивача) постійно проживав зі спадкодавцем та був зареєстрований за адресою місця проживання померлої ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 35 - 38).

Стосовно прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_9, виданим 15 квітня 2013 року відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області (том 1, а.с. 128).

ОСОБА_6, на випадок своєї смерті залишив заповіт, яким заповідав все своє майно синові ОСОБА_1 .

Із заявами про прийняття спадщини після смерті померлого звернулися ОСОБА_1, позивач у справі, ОСОБА_2, сестра померлого, та ОСОБА_3, дочка померлого ( том 1, а.с. 113 - 155).

ОСОБА_1 оформив своє право власності в порядку спадкування за заповітом на 2/5 частки квартири під номером АДРЕСА_1 .

В частині земельної ділянки площею 0,0859 га, розташованої по АДРЕСА_2 постановою державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори від 08 жовтня 2014 року №3491/02-31 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, зважаючи на те, що право власності на це майно зареєстроване за іншою особою (том 1, а.с. 41, 147).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 206 ЦПК України ( у редакції, діючій до 15 грудня 2017 року) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Доводи касаційної скарги відносно того, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки вже набрало законної сили судове рішення між тими ж сторонами, про той самий предмет, з тих підстав між тими ж самими сторонами, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

28 липня 2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області ухвалено рішення у цивільній справі №127/25086/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування, припинення права власності та внесення змін у свідоцтво (том 1 а. с. 74-80).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2015 року у цій же справі, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи від 28 березня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи ОСОБА_3, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування, припинення права власності та внесення змін у свідоцтво відмовлено (том 1 а. с. 81-83, 84-87).

Позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів, позови вважаються не тотожними і суд не вправі відмовити у відкритті провадження у справі чи закрити провадження у справі.

Зі змісту зазначених відповідачем у касаційній скарзі рішень вбачається, що предмет і підстави позову цивільної справи № 127/25086/14-ц є відмінними від предмету і підстав позову у даній цивільній справі.

Способи захисту порушеного права, обраних позивачем в цивільних справах є різними, у цивільній справі № 127/25086/14-ц позивач просить внести зміни у свідоцтво, а в цивільній справі №127/20440/16-ц просить визнати свідоцтво про право на спадщину за законом недійсним, тому вважати дані справи тотожними немає підстав.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку відносно того, що підстав для закриття провадження у справі відсутні.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суди не звернули увагу на те, що на момент відкриття спадщини ОСОБА_2 проживала зі спадкодавцем за однією адресою, а тому суди помилково дійшли висновку про те, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, суд не приймає до уваги, виходячи з наступного.

З огляду на викладене та з урахуванням заявлених у цій справі позовних вимог спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 регулюються нормами ЦК УРСР (1540-06) .

Згідно з частиною першою статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 ( у редакції, чинній на час видачі спірного свідоцтва про право на спадщину за законом) при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідності вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Визнаючи свідоцтво про право на спадщину за законом недійсним, суди виходили з того, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину видане ОСОБА_2 без врахування кола всіх спадкоємців, які були живі на час відкриття спадщини ( ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ) та без врахування обставин вступу в управління спадковим майном ОСОБА_4 виключно ОСОБА_5, що встановлено судовим рішенням. При зверненні до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину відповідач ОСОБА_2 повідомила нотаріусу недостовірну інформацію про коло осіб, які мають право на спадщину, та обставини прийняття нею спадщини.

Суд касаційної інстанції погоджується з вказаним висновком суду.

Відповідач ОСОБА_2 оформлюючи спадкові права після смерті ОСОБА_4 в 2013 році, вже після смерті його дружини ОСОБА_5 достовірно знала, що дружина ОСОБА_4 пережила його, тому мала право на спадщину після його смерті, а також не повідомила нотаріусу про спадкоємця ОСОБА_6 та його сина ОСОБА_1 .

Матеріали справи не містять даних про вжиття нотаріусом дій, спрямованих на з`ясування кола спадкоємців після смерті ОСОБА_4 .

Таким чином, свідоцтво про право на спадщину за законом було видано ОСОБА_2 без врахування спадкових прав інших спадкоємців, які були живі на час відкриття спадщини, а саме: не було враховано, що після смерті ОСОБА_4 ( помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), прийняла спадщину його дружина ОСОБА_5 ( померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ), після якої прийняв спадщину її син ОСОБА_6 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), після смерті якого залишився спадкоємець ОСОБА_1, тому вищевизначеним було порушено спадкові права останнього.

Враховуючи вищевикладене, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

А. О. Лесько

С. П. Штелик