розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2016 року у складі судді

Шевченко О. Ю., та на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від

19 січня 2017 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., Пищиди М. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі: АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 13 грудня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв`язку з порушенням зобов`язання за кредитом станом на 16 січня

2015 року заборгованість становила 40 805,85 грн, яка складалася із заборгованості за кредитом - 9 695,09 грн та заборгованості за процентами - 31 110,76 грн.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2011 року стягнуто зі ОСОБА_2 на користь

АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 19 157,26 грн.

Посилаючись на зазначене та з урахуванням уточнення позовних вимог,

АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути зі ОСОБА_2 заборгованість за договором у розмірі 23 837,03 грн (52,58 грн - заборгованість за кредитом та 23 784,45 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом), а також штрафи у відповідності до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг у розмірі 500,00 грн - штраф (фіксована частина) та 1 191,85 грн - штраф (процентна складова).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року, у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що АТ КБ "ПриватБанк" у порушення вимог статті 60 ЦПК України не надано належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, оскільки доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Банк не надав доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, зокрема, про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 837,03 грн, не обґрунтував, які строки було порушено відповідачем.

Крім того, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції неодноразово оголошував перерви у судовому засіданні для витребовування належних доказів наявності заборгованості в зазначеному розмірі, однак

АТ КБ "ПриватБанк" не надало ні суду першої, ні апеляційної інстанції підтвердження розрахунків заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

08 лютого 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" засобами поштового зв`язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, підписану представником Сокуренко Н. В., у якій просить скасувати рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог частини першої статті 61 ЦПК України не поклали на ОСОБА_2 обов`язок подати контррозрахунок заборгованості.

Крім того, вважає, що суди не вирішили спір по суті та, здійснюючи дослідження заборгованості, самостійно не здійснили такий розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Справу № 173/302/15-ц передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи

13 грудня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку з умовами сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 2 % на місяць.

У зв`язку з порушенням умов договору щодо своєчасного погашення кредиту утворилася кредитна заборгованість, яка була стягнута у розмірі 18 957,26 грн заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2011 року. Зі змісту рішення суду вбачається, що заборгованість складалася із заборгованості за кредитом у розмірі

9 642,51 грн, заборгованості за процентами - 7 326,31 грн, 800,00 грн - заборгованість за комісією та штрафами. Розрахунок заборгованості проведено станом на 28 вересня 2010 року.

На виконання рішення суду Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області 05 грудня 2011 року було видано виконавчий лист № 2-2744 про стягнення зі ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 23 334,80 грн, до складу якої входить також заборгованість за кредитним договором від 13 грудня 2007 року.

Встановлено, що 14 жовтня 2013 року до Верхньодніпровського ДВС надійшла заява стягувача АТ КБ "ПриватБанк" про закриття виконавчого провадження, у зв`язку з чим 16 жовтня 2013 року державним виконавцем було завершено виконавче провадження та виконавчий лист було повернуто стягувачу. Вказані відомості підтверджуються листом Верхньодніпровського районного ВДВС від 06 червня 2016 року.

Із розрахунку заборгованості встановлено, що станом на 16 січня 2015 року заборгованість за кредитним договором становить 40 805,85 грн: 9 695,09 грн - заборгованість за кредитом та 31 110,76 грн - заборгованість за відсотками. У розрахунку заборгованості зазначено, що на підставі рішення суду було стягнуто 19 157,26 грн. Проте згідно з розрахунком заборгованості відсотки за користування кредитним коштами нараховувалися на всю суму заборгованості за весь час до звернення до суду.

Також встановлено, що заборгованість за тілом кредиту станом на 28 вересня 2010 року становила 9 642,51 грн та була стягнута на підставі заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

21 жовтня 2011 року.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтями 10, 11 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, позивач зобов`язаний був довести факт наявності заборгованості за кредитним договором та надати суду обґрунтований розрахунок.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2011 року у справі № 2-2744/11 встановлено, що станом на 28 вересня 2010 року заборгованість ОСОБА_2 перед

АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором № б/н від 13 грудня 2007 року (за тілом кредиту) становила 9 642,51 грн та стягнуто зі ОСОБА_2 заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 18 957,26 грн (враховуючи відсотки за користування кредитними коштами, комісію та штрафи).

Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову. Такі правила спрямовані на додержання процесуальної економії в новому процесі. У випадку встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їх повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим із точки зору процесуальної економії.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Встановивши, що заборгованість за тілом кредиту станом на 28 вересня

2010 року була у розмірі 9 642,51 грн та стягнута на підставі заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2011 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку всім наданим сторонами доказам, суди обґрунтовано вказали на те, що відповідач не надав суду належні, допустимі та достатні докази на підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_2 перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором № б/н від 13 грудня 2007 року та на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог банку.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.