Позовна заява обґрунтована тим, що за життя батькові позивача ОСОБА_3 належав житловий будинок із надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1, який складається в цілому з: будинку житлового літ. А, загальною площею 40,20 кв. м, житловою площею 29,80 кв. м, підсобною площею 10,40 кв. м, тамбур літ. а, літньої кухні літ. Б, тамбур літ. б, вбиральні літ. Ж, сарай літ. В, Д, гараж літ. Е, погріб літ. в, огорожі 1-3, споруди - 4,5, розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м, на підставі договору забудови від 25 березня 1957 року, реєстр № 586, акту прийому будинку в експлуатацію, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ренійської міської ради від 14 листопада 1989 року, за № 340.

На випадок смерті ОСОБА_3 склав заповіт від 17 вересня 2014 року № 1012 і заповів все майно дочці - ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер і після його смерті відкрилась спадщина. У встановлений законодавством строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 позивач (як спадкоємець за заповітом) звернулася до Ренійської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (заява № 627 від 14 листопада 2014 року). За зверненням позивача нотаріусом було заведено спадкову справу. Пізніше, при зверненні позивача до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, їй в цьому було відмовлено з причин відсутності оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно, про що 18 лютого 2016 року нотаріусом було винесено постанову.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

визнати за нею право власності на житловий будинок із надвірними спорудами та господарськими будівлями, АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зменшити розмір обов`язкової частки ОСОБА_2 ;

позбавити ОСОБА_2 права на спадщину.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 06 квітня 2017 року в складі судді: Дудник В. І. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 3/4 частини житлового будинку із надвірними спорудами та господарськими будівлями (окрім самочинно побудованих), АДРЕСА_1 розташованого на земельній ділянці площею 600 кв. м, залишивши право на спадкування на 1/4 частину як на обов`язкову частку у спадщині за ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право на обов`язкову частку мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності. з приводу зменшення обов`язкової частки у спадщині відповідачки, на яке посилається позивач в уточнених позовних вимогах, вона не зверталася з такими вимогами до нотаріуса, під час оформлення прийняття спадщини, а вже в судовому засіданні позивач взагалі не оспорювала обов`язкову частку у спадщині відповідачки, лише оспорювала розмір частки, яку має право успадкувати відповідач, відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України, в бік її зменшення, посилаючись на положення абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України, який проголошує, що розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, та її доводів та міркувань з цього приводу, які однак не знайшли свого належного підтвердження у судовому засіданні, засобами показань свідків, що в сукупності не можуть бути враховані судом як належна оцінка відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, для зменшення розміру обов`язкової частки відповідача. Сторони є суб`єктами набуття права власності на спірний житловий будинок, пропорційно заявлених позовних вимог, з урахування обов`язкової частки у спадщині відповідачки, з підстав прийняття спадщини за заповітом та за законом кожної з них.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 06 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторони у справі прийняли спадщину в порядку частини першої статті 1269 ЦК України, позивач як спадкоємець за заповітом, а відповідач, як спадкоємець першої черги за законом, яка відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України, як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця, має право, незалежно від змісту заповіту, на половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Отже, відповідач у справі претендує на обов`язкову частку у спадщині, у виді 1/4 частки спадкового нерухомого майна, на яке вона має право, згідно частини першої статті 1241 ЦК України, як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця, що буде відповідати її інтересам, як законного спадкоємця та належному захисту її майнових спадкових прав.

Аргументи учасників справи

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року, в якій просила: визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із надвірними спорудами та господарськими будівлями, АДРЕСА_1 ; відмовити ОСОБА_2 в наданні частки майна розміром 1/4 від права власності ОСОБА_3 ; надати ОСОБА_2 частину майна неохоплену заповітом. При цьому посилалося на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що як доказ того, що ОСОБА_2 є непрацезадатною особою прийнято довідку від 10 жовтня 2017 року. Вказана довідка, а фактично пенсійне посвідчення, була видана ОСОБА_2 до 30 червня 2008 року, а тому суди не мали права посилатися на неї, оскільки не підтверджено, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_1, на момент смерті спадкодавця, ОСОБА_2 була непрацезадатною. Акцентує увагу, що основним в позові було позбавлення ОСОБА_2 права на отримання спадку після смерті батька. І такі підстави викладалися в позові та обґрунтовувалися неналежним відношенням дочки до хворого батька, відсутність відповідача на території України, заповіт батька. В рішення суду першої інстанції не вказано, що визнано заповіт недійсним. Відповідачем мала бути Ренійська міська рада.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3

17 вересня 2014 року ОСОБА_3 склав заповіт № 1012, яким на випадок смерті все своє майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що на день смерті належало спадкодавцю, заповів своїй дочці - ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на житловий будинок із надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1

У встановлений законодавством строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 позивач (як спадкоємець за заповітом) звернулася до Ренійської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (заява № 627 від 14 листопада 2014 року). За зверненням позивача нотаріусом було заведено спадкову справу.

Також до Ренійської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася його дочка - ОСОБА_2, як спадкоємець першої черги за законом (стаття 1261 ЦК України), на підставі частини першої статті 1241 ЦК України.

При зверненні позивача до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, їй в цьому було відмовлено з причин відсутності оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно, про що 18 лютого 2016 року нотаріусом було винесено постанову.

При залишенні рішення суду першої інстанції без змін та відхиленні апеляційної скарги апеляційний суд вважав, що відповідач у справі претендує на обов`язкову частку у спадщині, у виді 1/4 частки спадкового нерухомого майна, на яке вона має право, згідно частини першої статті 1241 ЦК України, як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця, що буде відповідати її інтересам, як законного спадкоємця та належному захисту її майнових спадкових прав.

Колегія суддів не погоджується з цим висновком апеляційного суду з таких підстав

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця від 11 лютого 2014 року N 1-рп/2014 вказано, що "в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності".

При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

Аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо).

Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України (435-15) не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України.

Згідно частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Тлумачення частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що суд першої інстанції зробив висновок про непрацездатність ОСОБА_2 і віднесення її до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, на підставі "копії довідки тимчасово за відсутністю пенсійних посвідчень від 10 жовтня 2007 року", в якій вказано, що " ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності 3 групи у розмірі 326,69 з 14 травня 2007 року по 30 червня 2008 року (а. с. 62). Будь-яких інших даних, які б підтверджували непрацездатність саме на момент відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої ухвали апеляційного суду) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною першою статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Але апеляційний суд не звернув увагу, що відповідач зустрічного позову не заявляв, а суд першої інстанції в резолютивній частині рішення "залишив право на спадкування на 1/4 частину як на обов`язкову частку у спадщині за ОСОБА_2 "

Таким чином, апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги та зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.