Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 серпня 2017 року в складі судді Мазурок О. В. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 17 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № SAMDN 03000008759953, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 1000,00 дол. США у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку строком на один рік.

Позивач вказував, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором станом на 24 квітня 2016 року виникла заборгованість за кредитом в розмірі 5100,00 дол. США та заборгованість за відсотками у розмірі 12 433,19 дол. США, 173,08 дол. США заборгованості за комісією.

Враховуючи, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2011 року з відповідача на користь банку стягнута сума в розмірі 7 473,57 дол. США, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути заборгованість у розмірі 10 232,70 дол. США, що за курсом НБУ станом на 24 квітня 2016 року складало 259641,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2017 року, в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що банк звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності і це є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності. Враховуючи позовні вимоги позивача, заяву відповідача про застосування строків позовної давності та правову позиції Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14. Від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, ПАТ КБ "ПриватБанк" вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме стягненню з відповідача процентів за користування кредитом та комісії у межах строку позовної давності, а саме: за період з 24 квітня 2013 року по 24 квітня 2016 року у розмірі 10232,70 дол. США.

Заперечення на касаційну скаргу не подано

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 17 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № SAMDN 03000008759953, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 1000,00 дол. США у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку.

У договорі № SAMDN 03000008759953 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки зазначено, що строк дії картки встановлений 1 рік.

Суди встановили, що Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2011 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості було задоволено.

Ухвалою того ж суду від 29 вересня 2016 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2011 року скасовано, справу призначено до розгляду.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено за спливом строку позовної давності.

У травні 2016 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 17 серпня 2006 рокута вважав, що стягненню з відповідача підлягають проценти за користування кредитом та комісії у межах строку позовної давності, а саме: за період з 24 квітня 2013 року по 24 квітня 2016 року у розмірі 10232,70 дол. США.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Отже, враховуючи вищевикладені вимоги закону, встановлені обставини справи та заявлені позовні вимоги, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.