розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Слов`янського хіміко-механічного технікуму, яка підписана представником Кузьменковим Олександром Віталійовичем, на рішенняАпеляційного суду Донецької області від 14 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Груіцької Л. О., Осипчук О. В., Новікової Г. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Слов`янського хіміко-механічного технікуму, третя особа - ОСОБА_2, у якому просив поновити його на посаді заступника директора з господарської роботи у Слов`янському хіміко-механічному технікумі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Слов`янським хіміко-механічним технікумом з 2002 року до 21 червня

Наказом від 21 червня 2016 року № 036-К із позивачем був припинений трудовий договір та його звільнено з посади заступника директора з господарської роботи відповідно до пункту 3 статті 41 КЗпП України.

Підставою для звільнення адміністрація технікуму вважає вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада

2015 року, яким визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення під час виконання обов`язків викладача за сумісництвом, передбаченого частиною третьою статті 354 КК України.

Вважав, що покарання за вчинене кримінальне правопорушення не позбавляє можливості продовження роботи викладача і заступника директора з господарської роботи, а тому, посилаючись на зазначене, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від

12 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Слов`янського хіміко-механічного технікуму, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши наявність аморального проступку в діях позивача, вважав, що ОСОБА_1, займаючи посаду заступника директора з господарської роботи Слов`янського хіміко-механічного технікуму, також є учасником навчально-виховного процесу та займається виховною діяльністю студентів, а тому підпадає під категорію осіб, які можуть бути звільнені відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від

12 вересня 2016 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Слов`янського хіміко-механічного технікуму, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Скасовано наказ Слов`янського хіміко-механічного технікуму від 21 червня 2016 року № 036-К про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 статті 41 Кодексу законів про працю України з посади заступника директора з господарської роботи.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з господарської роботи.

Стягнуто зі Слов`янського хіміко-механічного технікуму на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з

22 червня 2016 року до 14 лютого 2017 року у розмірі 13 884,51 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, апеляційний суд вважав, що позивач відповідно до його посадової інструкції не є працівником, який виконує виховну функцію, а є керівником, який відповідає за стан учбово-матеріальної бази технікуму, забезпечує умови для якісного проведення учбового процесу, а тому звільнення з посади заступника директора з господарської роботи відбулося з порушенням норм КЗпП (322-08) України.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

04 березня 2017 року Слов`янський хіміко-механічний технікум засобами поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, яка підписана представником Кузьменковим О. В., у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 14 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від

12 вересня 2016 року. При цьому посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що ОСОБА_1 відповідно до посадової інструкції заступника директора з господарської роботи та викладача за сумісництвом, не був працівником, який виконує виховну функцію, оскільки посада позивача є керівною, а тому відповідно до статті 50 Закону України "Про освіту" відноситься до учасників навчально-виховного процесу.

Апеляційним судом не досліджено та не надано належну правову оцінку "Посадовій інструкції заступника директора технікуму з господарської роботи ОСОБА_1 ", затвердженій директором технікуму 01 листопада 2015 року, відповідно до якої обов`язком позивача було проведення інструктажів зі студентами, що свідчить про його навчально-виховну роботу.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції помилково не врахував той факт, що позивач у зазначений період працював у Донецькому обласному центрі з профілактики і боротьби зі СНІДом і, відповідно, мав дохід.

Крім того, апеляційний суд не звернув увагу на проведення атестації та присвоєння кваліфікаційної категорії ОСОБА_1 як викладачу, що призвело до скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

14 липня 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення, в якому просить рішення Апеляційного суду Донецької області від 14 лютого 2017 року залишити в силі.

Заперечення мотивоване тим, що позивач не був педагогічним працівником, інструктажі зі студентами не проводив, а тому не може бути звільненим із займаної посади на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Справу № 243/5802/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи

ОСОБА_1 із 2002 року перебував у трудових відносинах зі Слов`янським хіміко-механічним технікумом.

Підставою для звільнення був вирок Слов`янського міськрайонного суду від 02 листопада 2015 року, яким ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 354 КК України, та йому призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі

4 250,00 грн зі спеціальною конфіскацією 600,00 грн.

Зазначеним вироком встановлено, що ОСОБА_1, виконуючи функції викладача та використовуючи власне становище викладача предмету "Основи правознавства", допомагав студентам заочного факультету виконати письмову контрольну роботу, за що отримав неправомірну винагороду в розмірі 600,00 грн.

Позивач звільнений на підставі частини третьої статті 41 КЗпП України, тобто за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги та застосовані норми права

Статтею 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Термін "аморальний проступок" є оціночним поняттям, оскільки не конкретизований законодавцем, а тому суду як правозастосовному органу надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи щодо того, чи є ті чи інші діяння аморальним проступком. Зокрема, аморальним проступком можна вважати діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції конкретного працівника.

Підставою для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи. Оскільки законодавцем не визначено критеріїв визначення межі між проступками, сумісними і не сумісними з продовженням роботи, тому суд зобов`язаний із метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити, чи є вчинений аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 4 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року № 158 "Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця" трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Встановлено, що відповідно до вироку Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2015 року ОСОБА_1, виконуючи функції викладача, будучи наділеним організаційно-розпорядчими, адміністративно-господарськими обов`язками, одержав неправомірну вигоду з використанням становища, яке він займав, отримавши від студентів

600, 00 грн за виконану контрольну роботу. У зв`язку з цим позивач визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 354 КК України.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за підставою вчинення аморального проступку, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Відповідно до Класифікатора професій, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16 серпня 2012 року N 923, посада "завідувач господарства" (заступник директора з господарської роботи) (код КП - 1239) відноситься до розділу 1. Цей розділ вміщує професії, які пов`язані, у тому числі, з керівництвом підрозділами підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та видів діяльності.

Отже, можна зробити висновок, що посада завідувача господарства належить до керівників структурних підрозділів.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до Статуту Слов`янського хіміко-механічного технікуму, прийнятого загальними зборами трудового колективу від 30 квітня 2013 року, учасниками навчального процесу у технікумі є: педагогічні працівники; особи, які навчаються в технікумі; інші працівники технікуму. Окремим структурним підрозділом технікуму є господарський підрозділ, роботу якого забезпечує заступник директора з господарської роботи. Вказаний факт підтверджує виконання

ОСОБА_1 обов`язків керівного працівника.

Отже, позивач у цій справі належить до категорії працівників, які можуть бути звільнені на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки є заступником директора з господарської роботи, тобто займає керівну посаду, та на якого Статутом Слов`янського хіміко-механічного технікуму покладено виконання виховних та педагогічних функцій.

Таким чином, суд першої інстанції, правильно застосувавши вищенаведені положення законодавства, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, із дотриманням норм процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що ОСОБА_1, займаючи посаду заступника директора з господарської роботи Слов`янського хіміко-механічного технікуму, також є учасником навчально-виховного процесу та займається виховною діяльністю студентів, а тому підпадає під категорію осіб, які можуть бути звільнені відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі, вказав, що позивач не є працівником, який виконує виховну функцію, а є керівником, який відповідає за стан учбово-матеріальної бази технікуму, забезпечує умови для якісного проведення учбового процесу. Разом із тим, суд апеляційної інстанції не звернув належної правової уваги на те, що відповідно до положень статті 50 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою передбачено суб`єкти навчально-виховного процесу, що можуть бути звільнені за підставою вчинення аморального проступку, вказано, що до учасників навчально-виховного процесу належать: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 212- 214, 303, 316 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалив рішення, що не відповідає закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.