Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 вересня 2018 року, ухвалене у складі судді Бульби О. М., та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Бєлки В. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначила, що з 3 вересня 2011 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2, з яким має спільну дитину - неповнолітню дочку ОСОБА_3, 2011 року народження.

У період з квітня 2012 року по січень 2017 року вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною і займалася домашнім господарством; відповідач у цей період здобув другу вищу освіту, зайняв посаду заступника начальника хімічного цеха з продовження строку експлуатації відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична атомна станція" Державного підприємства "Енергоатом" та йому підвищено заробітну плату.

Їх дочка ОСОБА_3, 2011 року народження, має вроджену ваду серця і є дитиною з інвалідністю, тому вони заощаджували кошти для її лікування, а також для ремонту у квартирі та розміщали їх на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2

Всього на банківських рахунках зберігалося 332 081 гривень, а також відповідач мав готівкові кошти у сумі 5 000 доларів США, що за встановленим Національним банком України офіційним курсом гривні до долара США станом на 20 листопада 2017 року становить 132 495 гривень, разом 464 576 гривень.

У вересні 2017 року відповідач повідомив, що не має наміру продовжувати проживати із позивачем та їх дочкою, тобто фактично сім`я розпалася.

Посилаючись на те, що грошові кошти у розмірі 464 576 гривень (332 081 гривеньі 5 000 доларів США) набуті у шлюбі і є спільним майном подружжя, ОСОБА_1 просила у порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 232 288 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 вересня 2018 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину від суми набутих у шлюбі грошових коштів - 232 288 гривень, а також 2 322,88 гривень судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про набуття сторонами грошових коштів у загальному розмірі 464 576 гривень у шлюбі, у зв`язку з чим на це майно поширюється режим спільної власності подружжя, що відповідач не спростував.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 вересня 2018 року - без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про належність спірних грошових коштів до спільного майна подружжя і про їх рівний поділ, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 вересня 2018 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

На думку заявника, суди не надали належної оцінки його доводам про те, що більша частина грошових коштів, які ним задекларовані, витрачена на потреби сім`ї у 2017 році і на час подання позову і вирішення справи він цих коштів уже не мав.

Вказав, що готівкові кошти у розмірі 5 000 доларів США також були витрачені ними спільно, проте докази цих витрат залишилися у квартирі позивача, доступу до якої він не має.

Заявник зазначає, що грошові кошти у розмірі 300 000 гривень не є спільною власністю подружжя, так як позичені йому сестрою ОСОБА_4, що підтверджується відповідною розпискою.

Ухвалою Верховного Суду від 5 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 вересня 2018 року у справі до закінчення перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Позиції інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що доводи відповідача про фактичну відсутність у нього заявлених до поділу грошових коштів безпідставні, так як заощадження у розмірі 5 000 доларів США він забрав з їх квартири після припинення спільного проживання.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 2 вересня 2011 року зареєстрували шлюб; з вересня 2017 року вони припинили спільне проживання.

Сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_3, 2011 року народження.

У період з квітня 2012 року по січень 2017 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною, яка має статус дитини з інвалідністю.

Оцінивши декларацію ОСОБА_2 за 2016 рік і виписки з рахунків, відкритих у Публічному акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль") і Публічному акціонерному товаристві "Сбербанк" (далі - АТ "Сбербанк"), суди встановили, що ОСОБА_2 мав заощадження у розмірі 5 000 доларів США у готівковій формі, а також у безготівковій формі на рахунках, відкритих в АТ "Сбербанк" (53 000 гривень), АТ "Ощадбанк" (17 000 гривень) і АТ "Райффайзен Банк Аваль" (262 081 гривень).

Обставин, які б достовірно свідчили про те, що розміщені на депозитному рахунку в АТ "Райффайзен Банк Аваль" 262 081 гривень передані ОСОБА_2 у позику сестрою ОСОБА_4, судами не встановлено.

Оцінивши покази допитаних як свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_4 щодо передачі останньою у липні 2013 року відповідачу у позику 300 000 гривень для розміщення їх на депозитному рахунку із метою отримання процентів для фінансової підтримки його родини, суди дійшли висновку, що такі пояснення не узгоджуються із відомостями декларації ОСОБА_2, у якій вказано про належність цих коштів особисто відповідачу і відсутні дані про наявність у нього фінансових зобов`язань. З урахуванням зазначеного і прийнявши до уваги, що ОСОБА_4 є сестрою ОСОБА_2, тобто зацікавленою особою, суди відхилили ці покази.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення містить стаття 368 ЦК України.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (стаття 61 СК України).

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Встановивши, що спірні грошові кошти набуті за час шлюбу, що відповідачем не спростовано, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про належність цих грошових коштів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя і їх поділ між ними у рівних частках.

Доводи заявника про те, що більша частина грошових коштів, які ним задекларовані, витрачена на потреби сім`ї у 2017 році і на час подання позову і вирішення справи він цих коштів уже не мав, касаційний суд вважає безпідставними.

Суди попередніх інстанцій, відхиляючи зазначені твердження, дійшли висновку про їх недоведеність, оскільки відповідач не підтвердив належними і допустимими доказами понесення в інтересах сім`ї таких значних витрат, які відповідають розміру заявлених до стягнення сум.

Твердження заявника про те, що грошові кошти у розмірі 300 000 гривень не є спільною власністю подружжя, так як позичені йому сестрою ОСОБА_4, що підтверджується відповідною розпискою, касаційний суд відхиляє.

Суди попередніх інстанцій встановили, що такі доводи, як і покази допитаної як свідка сестри відповідача - ОСОБА_4, суперечать даним декларації ОСОБА_2 за 2016 рік, у якій він засвідчив, що є власником 262 081 гривень, розміщених на рахунку в АТ "Райффайзен Банк Аваль", а фінансових зобов`язань перед іншими особами не має.

Фактично доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.

Посилання заявника на те, що докази понесених витрат залишилися у квартирі позивача, доступу до якої він не має, тому не може їх надати, касаційний суд вважає безпідставними.

Заявник не був позбавлений права клопотати про витребування відповідних доказів відповідно до статей 83, 84 ЦПК України, проте, реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд, відповідного клопотання не заявив і самостійно до позивача із вимогою надати докази не звернувся.

Додатково додані до касаційної скарги докази суд касаційної інстанції не оцінює, оскільки згідно з визначеними статтею 400 ЦПК України повноваженнями не може оцінювати докази, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання рішення апеляційного суду

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 вересня 2018 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 вересня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.