розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Єврокар Україна" на рішення Семенівського районного суду Полтавської області в складі судді Любицького В. О. від 02 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області в складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Бондаревської С. М., Кривчун Т. О. від 31 травня 2017 року,

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Єврокар Україна" (далі - ТОВ "Єврокар Україна" про стягнення коштів в розмірі 14 805 грн, які ним сплачені відповідачу як комісія за організацію договору № 0051 фінансового лізингу, укладеного ним з відповідачем 29 жовтня 2016 року, який за його ініціативою розірвано 04 листопада 2016 року, і згідно умов якого відповідач зобов`язувався передати позивачу придбаний для нього автомобіль марки "ЗАЗ Ланос" на умовах та в порядку передбаченому договором та сплатити передбачені цим договором платежі. Оскільки відповідач не передав йому автомобіль всупереч умовам договору, він звернувся до відповідача з заявою про розірвання договору та повернення йому сплачених платежів, які йому відповідачем не повернуті. Відмова відповідача від повернення зазначених коштів є неправомірною з тих підстав, що договір лізингу за своєю природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу. Оскільки у відповідності до статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу з участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, а зазначений вище договір фінансового лізингу укладений з відповідачем не посвідчено нотаріально то відповідно до статті 220 ЦК України такий договір є нікчемним і визнання його недійсним не вимагається законом і він, у цьому випадку, не створює юридичних наслідків для сторін і відповідно до статті 216 ЦК України кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі усе, що вона одержала на виконання цього договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Семенівського районного суду м. Полтави від 02 березня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 14 805 грн. Вирішено питання про судовий збір.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1, встановив факт нікчемності вказаного договору фінансового лізингу через недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору та застосував передбачені статтею 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 31травня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" відхилено. Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 02 березня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду про задоволення позову, зазначив про те, що оскаржуване рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 207 року ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 02 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 31 березня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що нормами спеціального законодавства України нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу взагалі не передбачено, а стаття 799 ЦК України, яка передбачає нотаріальне посвідчення договорів найму транспортного засобу з фізичною особою є не спеціальною нормою, а загальною, яка не може бути застосована до правовідносин фінансового лізингу. На підставі викладеного, чинне законодавство не вимагає нотаріального посвідчення договорів лізингу на момент його укладення, а тому підстав для визнання нікчемним спірного договору з підстав його не посвідчення в нотаріальному порядку - немає. Спірний договір є дійсним в силу дотримання вимог закону про його письмову форму та досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов цього договору.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 547/1220/16-ц з Семенівського районного суду Полтавської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указану справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 29 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" укладено договір № 0051 фінансового лізингу, за умовами якого лізингодавець - ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" зобов`язалось придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування лізингоодержувача - ОСОБА_1 транспортний засіб - автомобіль марки "ЗАЗ Lаnos", а лізингоодержувач зобов`язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до пункту 8.2 статті 8 Договору вартість предмета лізингу становить 8 197,67 дол. США, що на дату укладення договору в гривневому еквіваленті становить 211 500 грн.

З пункту 9.1 договору фінансового лізингу вбачається, що комісія за організацію Договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу у розмірі 7%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору. Комісія за організацію договору входить до складу обов`язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов`язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Згідно пункту 1.7 Договору предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у пункті 9.4 статті 9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у пункті 9.5 статті 9 даного Договору.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в пункті 1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

У пункті 1.8 статті 8 Договору сторони погодили укласти даний договір у простій письмовій формі з дотриманням всіх його істотних умов.

Установлено, що 29 жовтня 2016 року на виконання умов Договору фінансового лізингу № 0051 ОСОБА_1 сплатив на рахунок ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" 14 805 грн, які зараховані як комісія за організацію договору.

Оскільки ТОВ "Лізингова компанія "Єврокар Україна" не передало позивачу автомобіль, 04 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору лізингу та повернення сплачених коштів, у чому йому було відмовлено.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Правовідносини, які виникають у зв`язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) , Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи аналіз норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.

За імперативними положеннями статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодуати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов загалом обгрунтованого висновку, що укладений між сторонами спору договір фінансового лізингу № 0051 від 29 жовтня 2016 року нотаріально не посвідчений, як того вимагає частина друга статті 799 ЦК України, що в свою чергу свідчить про його нікчемність в силу положень частини першої статті 220 ЦК України, а отже існують підстави для застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з відповідача на користь позивача сплачених коштів у розмірі 14 805 грн.

Судами правильно застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину, що врегульовано статтею 216 ЦК України.

Отже, оспорюваний договір, підписаний сторонами, є нікчемним, тобто не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені. Ураховуючи наявність між сторонами спору, суди дійшли висновку про можливість задоволення позову у частині визнання правочину нікчемним.

Доводи заявника про те, що договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню також є безпідставними та спростовуються установленими чинним законодавством вимогами щодо форми договору фінансового лізингу, а саме, статтями 628, 799, 806 ЦК України.

Висновки судів відповідають позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15), від 19 жовтня 2016 року (справа № 6-1551цс16), від 18 січня 2017 року (справа № 6-648цс16).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 серпня 2017 року було зупинено виконання рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 02 березня2017 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому дія вказаного судового рішення підлягає поновленню.