розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 19 червня 2017 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Левченко Т. А., Криворотенка В. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство "Сумське міське бюро технічної інвентаризації", про визнання права власності на частину будинку та права користування присадибною земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності належить 44/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 . Власником іншої 56/100 частини цього ж будинку та користувачем частини присадибної земельної ділянки за цією ж адресою була ОСОБА_3, яка померла у 1994 році.

Посилаючись на відсутність спадкоємців як за законом, так і за заповітом та те, що він після відкриття спадщини більше 10 років відкрито користувався належною їй частиною житлового будинку і земельної ділянки, звернувся з вищевказаним позовом до суду.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 56/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1, що належали ОСОБА_3, в порядку набувальної давності та визнати за ним право користування присадибною земельною ділянкою за тією ж адресою.

У вересні 2006 року виконавчий комітет Сумської міської ради звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та визнання права власності.

Посилаючись на відсутність у спадкодавця спадкоємців як за законом, так і за заповітом, вказуючи про наявність підстав для визнання спадщини відумерлою і передачі її у власність територіальної громади, звернувся з цим позовом.

На підставі вказаного позивач за зустрічним позовом просив визнати спадщину відумерлою та визнати за ним право власності на 56/200 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 після померлої ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 жовтня 2006 року у задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги задоволено.

Визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_3 у вигляді 56/200 частин будинку на АДРЕСА_1 . Визнано за виконавчим комітетом Сумської міської ради право власності на 56/200 частин будинку на АДРЕСА_1 після померлої ОСОБА_3 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після смерті ОСОБА_3 спадщину ніхто не прийняв, тому наявні правові підстави для визнання спадщини, яка відкрилась після її смерті, відумерлою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 19 червня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 жовтня 2006 року закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2, як на час ухвалення рішення судом першої інстанції, так і на час звернення з апеляційною скаргою не набув права на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, питання про його права та обов`язки цим рішенням не вирішувалося, а тому він позбавлений права на апеляційне оскарження.

При цьому зазначив, що факт наявності родинних відносин заявника ОСОБА_2 з померлою ОСОБА_3 відповідно до рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 вересня 2011 року, яким встановлено, що ОСОБА_2 є двоюрідним племінником за четвертою лінією споріднення із ОСОБА_3, сам по собі, не є належним і допустимим доказом щодо належності його до кола спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3, відповідно, і стосовно прийняття ним спадщини після померлої.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить, зокрема, скасувати ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 19 червня 2017 року та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 1277 ЦК України. Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги, що він у відповідності до приписів пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) є спадкоємцем померлої ОСОБА_3 та прийняв спадщину з моменту її смерті, зокрема сплачував комунальні платежі, проводив поточний ремонт будинку, тому відсутні правові підстави для визнання спадщини відумерлою.

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 19 червня 2017 року залишити без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

07 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що житловий будинок на АДРЕСА_1 був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_5, на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 1974 року у розмірі 56/200 часток, а за позивачем ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 13 березня 1975 року у розмірі 44/100 часток та за ОСОБА_3, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 лютого 1987 року за № 1-288 у розмірі 56/200 часток.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, у зв`язку з чим 24 лютого 1995 року Першою Сумською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа за № 79.

Листом від 01 березня 1995 року державний нотаріус Першої Сумської державної нотаріальної контори повідомив рідного брата померлої ОСОБА_6 про відкриття спадщини після смерті його сестри ОСОБА_3 та про наявність у нього права протягом шестимісячного строку з дня її смерті подати нотаріально посвідчену заяву про прийняття спадщини, а також роз`яснив наслідки неподання ним такої заяви.

18 квітня 1995 року ОСОБА_6, направив на адресу Першої Сумської державної нотаріальної контори нотаріально посвідчену заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його сестри ОСОБА_3 та повідомив державного нотаріуса про те, що для оформлення спадщини він видав довіреність на ім`я ОСОБА_7 .

Однак, як повідомила спадкоємця Перша Сумська державна нотаріальна контора у червні 1998 року, вказана особа для оформлення спадщини до нотаріальної контори не зверталась, так як ще до видачі на її ім`я довіреності померла.

Після цього, листом від 04 липня 1998 року ОСОБА_6 поштою повідомив нотаріальну контору про те, що він за станом здоров`я не може приїхати для оформлення спадщини, тому відмовляється від неї у вигляді житлового будинку на АДРЕСА_1 та просив передати вказане спадкове майно в користування дитячого будинку.

Обґрунтовуючи звернення з апеляційною скаргою, ОСОБА_2, як особа, яка не брала участі у цій справі, посилався на те, суд вирішив питання про його права та обов`язки, так як він є родичем померлої ОСОБА_3, тобто, спадкоємцем спірного майна.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, коли діяв Цивільний кодекс УРСР (1540-06) 1963 року.

Згідно із статтею 524 ЦК УРСР (тут і далі - в редакції, що діяла на час відкриття спадщини) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Відповідно до приписів статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Разом із тим статтею 530 ЦК УРСР встановлено, що при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Згідно із статтею 531 ЦК УРСР до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Обґрунтовуючи звернення з апеляційною скаргою, ОСОБА_2, посилався на те, що факт наявності його родинних відносин з померлою ОСОБА_3 підтверджується рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 вересня 2011 року, яким встановлено, що ОСОБА_2 є двоюрідним племінником за четвертою лінією споріднення із ОСОБА_3 .

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (435-15) , якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР (1540-06) , у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України (435-15) і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 4, 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України (435-15) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Аналіз положень пунктів 4, 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) та статей 529- 530 ЦК Української РСР із урахування положень статті 58 Конституції України в системному зв`язку з позицією Верховного Суду України, висловленою у пункті 1 Постанови Пленуму від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", дає підстави дійти висновку про те, що норми пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) , згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України (435-15) може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 січня 2004 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК Української РСР.

При таких обставинах апеляційний суд зробив правильний висновок, що факт наявності родинних відносин ОСОБА_2 з померлою ОСОБА_3 сам по собі, не є належним і допустимим доказом щодо належності його до кола спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3 та щодо можливості належного прийняття ним спадщини після померлої, оскільки відповідно до положень статей 529-531 Української РСР він не міг належати до кола спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3 .

При цьому необхідно враховувати і той факт, що на час відкриття спадщини була живою мати апелянта у справі - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і яка доводилась двоюрідною сестрою ОСОБА_3 .

Крім того, із матеріалів спадкової справи № 79, розпочатої 24.02.1995 року Першою Сумською нотаріальною конторою, вбачається, що у встановлений статтею 549 ЦК УРСР строк спадщину після померлої ОСОБА_3 прийняв її рідний брат ОСОБА_6 .

Докази відмови ОСОБА_6 від спадщини у строк та у порядку, визначеному статтею 553 ЦК УРСР, в матеріалах справи відсутні.

Зазначене, на думку Верховного Суду, також виключає можливість застосування приписів пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) у цій справі.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) роз`яснено, що при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов`язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що, як на час ухвалення рішення судом першої інстанції, так і на час звернення з апеляційною скаргою ОСОБА_2 не набув права на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, питання про його права та обов`язки цим рішенням не вирішувалося, він позбавлений права на його оскарження, отже, апеляційне провадження, яке було відкрито ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 01 червня 2017 року, підлягає закриттю.

Таким чином, касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду апеляційної інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного судубез змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.