розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року в складі судді Прижигалінської Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., Пищиди М. М.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

Ужовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимогпозивач зазначив, що відповідно до укладеного договору від 28 березня 2005 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 "Умов та Правил надання банківських послуг", банком неодноразово змінювався кредитний ліміт по договору.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 31 серпня 2015 року відповідач має заборгованість у розмірі 41 684,97 грн, яка складається з: 8562,34 грн - заборгованості за кредитом; 33122,63 грн - заборгованостізі сплати процентів за користування кредитом. Від цієї суми заборгованості позивачем віднімається сума у розмірі 29183,95 грн, яка стягнута з відповідача на користь банку рішенням Синельниківського міськрайонного суду від 20 січня 2014 року, а тому різниця становить 12501,02 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, разом з судовими витратами зі сплати судового збору в розмірі 1218,00 грн.

Рішенням Синельниківськогоміськрайонного суду Дніпропетровськоїобластівід 07 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог. При цьому апеляційний суд зазначив, що ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року у ПАТ КБ "ПриватБанк" витребувано належним чином завірені докази, а саме, кредитний договір від 28 березня 2005 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, оскільки копія наявна в матеріалах справи в повному обсязі не читається; Умови та правила надання банківських послуг й тарифи банку, які діяли, починаючи з часу укладення кредитного договору від 28 березня 2005 року та по час звернення з позовом до суду; інформація щодо виконання заочного рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року станом на день надання відповіді. Проте позивачемзазначенуухвалу у встановлений судом строк не виконано, витребуванідокази суду не направлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

Ужовтні2017 рокуПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року, в якійпроситьскасувати зазначенісудові рішення таухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзізаявник вказуєна те, що судом першої інстанції не було враховано, що предметом позову, який підлягає доказуванню, є розмір заборгованості за кредитним договором, банк надав суду відповідні докази щодо наявності кредитної заборгованості, проте відповідач, у свою чергу, не спростував надані позивачем докази, тобто судом фактично звільнено відповідача від виконання зобов`язань за кредитним договором на підставі лише формальних міркувань. Відповідачем не спростований наданий позивачем розрахунок заборгованості.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) ), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі № 757/41827/15-2 (провадження № 61-28916св18) призначено повторний автоматизований розподіл.

04 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскількиїх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (1618-15) (у редакції, чинній на час їхухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що28 березня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладенийдоговір № SAMDN03000002217639.

Розділом 5 пункту 5.5 договору передбачено, що Клієнт зобов`язаний погашати заборгованість за кредитним договором, відсоткам за його користування, заперевитратами платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених дійсним договором, Правилами користування платіжними картами та Тарифами Банку.

Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта ОСОБА_1 (картрахунок НОМЕР_1 від 28 березня 2005 року) 28 березня 2005 року відбулася зміна кредитного ліміту - збільшення кредитного ліміту в розмірі 15000,00 грн; 12 серпня 2009 року - встановлення кредитного ліміту в сумі 8210,00 грн; 26 серпня 2009 року - збільшення кредитного ліміту до8260,00 грн; 06 жовтня 2009 року - зниження кредитного ліміту до 8210,00 грн.

Заочним рішенням Синельниківського міськрайонного суду від 20 січня 2014 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" стягнута заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2005 року в розмірі 29183,95 грн, яка складається з: 8562,34 грн - заборгованості за кредитом; 20621,61 грн - заборгованості зі плати процентів за користування кредитом.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором від 28 березня 2005 року ОСОБА_1 станом на 31 серпня 2015 року має перед ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість в розмірі 41684,97 грн, яка складається з:8562,34 грн - заборгованості за кредитом; 33 122,63 грн - заборгованість зі сплати процентів; сума за кредитом, задоволена рішенням суду - 29183,95 грн.

Позивач, звертаючись з даним позовом, просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 12501,02 грн, яка є різницею від суми наявної заборгованості та заборгованості, яка стягнута рішенням Синельниківського міськрайонного суду від 20 січня 2014 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на "Правила користування платіжною карткою" та "Умови та Правила надання банківських послуг", до того ж пунктом 5.5 договору визначено, що клієнт зобов`язаний погашати заборгованість за кредитним договором, відсотках за його користування, та перевитратах платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених дійсним договором та Правилами користування платіжними картами та тарифами банку.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року у ПАТ КБ "ПриватБанк" було витребувано належним чином завірені докази, а саме, кредитний договір від 28 березня 2005 року №SAMDN03000002217639, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, оскільки копія наявна в матеріалах справи в повному обсязі не читається; Умови та правила надання банківських послуг і тарифи банку, які діяли, починаючи з часу укладення кредитного договору від 28 березня 2005 року №SAMDN03000002217639 та до часу звернення з позовом до суду; інформація щодо виконання заочного рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року станом на день надання відповіді.

Позивачем зазначену ухвалу у встановлений судом строк не виконано, витребувані докази суду не направлено.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами договору та частиною другою статті 625 ЦК України.

Проте кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовнихвимогпокладається на відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Урахувавши наведені норми матеріального права та процесуального права, а також обставини справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивач, посилаючись на те, що відповідальність боржника за порушення умов кредитного договору передбачена "Правилами користування платіжною карткою", "Умовами та Правилами надання банківських послуг", а також умовами кредитного договору, укладеного між сторонами, не надав вказані документи, не дивлячись на те, що вони неодноразово витребовувалися судами першої та апеляційної інстанції, а не надання доказів на підтвердження позовних вимог є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову по суті.

Інший висновок судів за зазначених обставин не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив би покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, а висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "РуїзТорія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.