розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Приворотської сільської ради Брусилівського району Житомирської області (в подальшому територіальна громада с. Привороття увійшла до Брусилівської об`єднаної територіальної громади, а належним відповідачем стала Брусилівська селищна рада Брусилівського району Житомирської області), ОСОБА_2, в якому просив визнати за ним в порядку спадкування за заповітом право власності на будинок, розташований по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3, який проживав у

с. Привороття Брусиліського району. За життя батько заповів своє майно позивачеві. Заповіт посвідчений Приворотською сільською радою Брусилівського району Житомирської області 12 грудня 1992 року та зареєстрований в реєстрі за № 13. Після смерті батька відкрилася спадщина на спадкове майно, що складається з житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . У встановлений законом шестимісячний строк позивач прийняв спадщину, але нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з відсутністю у нього правовстановлюючих документів на житловий будинок. Також зазначив, що ОСОБА_2 самовільно зайняла будинок після смерті батька та не допускає його до будинку й відмовляється надати відповідні документи для оформлення спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області

від 26 грудня 2016 рокупозов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок та надвірні будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що будинок АДРЕСА_2, є різними житловими будинками, що побудовані в різні часи ( 1934 року забудови та 1950 року забудови) і будинок № 33, 1934 року забудови, розташований по АДРЕСА_1 по погосподарських книгах рахувався за ОСОБА_3, що підтверджує його право власності на вказаний будинок та є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на цей будинок в порядку спадкування за заповітом.

Додатковим рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 29 березня 2017 року стягнуто з Приворотської сільської ради Брусилівського району Житомирської області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 243 грн 60 коп. з кожного в рахунок відшкодування сплаченого ним судового збору.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24 травня 2017 року рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2016 року та додаткове Брусилівського районного суду Житомирської області від 29 березня 2017 року скасовано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не доведено належність будинку АДРЕСА_1 його батькові на праві власності, оскільки фактично батьки проживали у будинку старої забудови, який у погосподарських книгах спочатку значився 1950 року забудови, а в подальшому - 1934 року забудови, є одним і тим самим будинком, який було поділено між його батьками й батьком свою частину подаровано матері.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційні скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у червні 2017 року, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 травня 2017 року скасувати й залишити в силі рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2016 року.

Короткий зміст вимог відзиву (заперечення) на касаційну скаргу

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 травня 2017 року, та в грудні 2017 року - доповнення до заперечення, в яких заявник, вважаючи рішення апеляційного суду законним і обґрунтованим, просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу,

Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 зазначав, що надані в якості доказу узагальнення погосподарських книг с. Привороття за період з

1944 по 2010 роки та акт обстеження житлових будинків по

АДРЕСА_3 не є допустимими доказами в розумінні статті 59 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки обстеження проведено не спеціалістами, без залучення позивача та без надання відповідних пояснень.

Вважав правильним висновок суду першої інстанції про те, що будинок

АДРЕСА_2, є різними житловими будинками, побудованими в різні часи, і будинок № 33 є в наявності. Вказував, що такий висновок підтверджується відомостями погосподарських книг Приворотської сільської ради № 3 за 2006-2010 роки (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), № 2 за 2001-2005 роки (особовий рахунок № НОМЕР_2 ), № 2 за 1996-2000 року (особовий рахунок № НОМЕР_3 ), а також поясненнями представника Брусилівської селищної ради та ОСОБА_2, наданими в суді апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу

Обґрунтовуючи заперечення на касаційну скаргу та доповнення до заперечення на касаційну скаргу, ОСОБА_2 зазначає істотною обставиною, яка має значення для правильного вирішення справи, те, що житловий будинок АДРЕСА_1, 1934 року забудови, не був облікований у погосподарських книгах Приворотської сільської ради в 1944-1995 роках, що не вбачається заявнику можливим у разі фактичного будівництва такого будинку.

Вказує, що відповідно до погосподарських книг Новоозерянської і Приворотської сільських рад вбачається, що в селі Привороття сім`єю Омельчуків (глава сім`ї, батько сторін, ОСОБА_4 ) було збудовано і обліковано тільки один житловий будинок 1934-1950 років забудови.

Заперечує проти твердження ОСОБА_1 щодо її пояснень в суді апеляційної інстанції, з яких слідує, що батьками побудовано два будинки, один з яких в 1934 році, а інший - в 1950 році.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 275/757/15-ц з Брусилівського районного суду Житомирської області.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

25 травня 2018 року справу № 275/757/15-ц передано до Касаційного цивільного суду у вкладі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу № 275/757/15-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю .

Фактичні обставини справи

У справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Привороття Брусилівського району Житомирської області помер ОСОБА_3 .

Сторони у справі: ОСОБА_1 (відомості про ім`я, по батькові з паспорта) та ОСОБА_2 є дітьми

Окрім сторін у справі, дітьми ОСОБА_3 є ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які проживають в м. Києві.

12 грудня 1992 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що йому буде належати на день його смерті й за законом він матиме право, заповів своєму синові ОСОБА_1 Заповіт посвідчено секретарем Приворотської сільської ради Брусилівського району Житомирської області.

Довідкою від 24 червня 2011 року № 64/01-24, виданою державним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу

Отрищенком О. І., підтверджується, що після ОСОБА_3, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщину прийняв ОСОБА_1 . Від інших спадкоємців заяви про прийняття спадщини чи про відмову від спадщини не надходили.

Із спадкової справи № 248-2010 щодо спадкування після ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що 30 листопада 2010 року та 28 квітня 2012 року державним нотаріусом Омельчуку Л. Т. видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,0762 га та грошові вклади, які знаходяться на відповідних рахунках в Брусилівському відділенні ВАТ "Ощадний банк України".

Постановою в. о. завідуючої Брусилівською державною нотаріальною конторою Пилипчук Л. А. від 21 грудня 2015 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів та державної реєстрації на заявлене майно.

Матеріалами справи також підтверджується, що 17 листопада 2010 року ОСОБА_8 (брат сторін) подарував ОСОБА_2 (сестрі, відповідачці у справі) житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Наведене підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування житлового будинку.

В свою чергу ОСОБА_8 набув право власності на вказаний будинок на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_10 від 01 червня 2001 року та ухвали Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 червня 2010 року, якою було затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_11, відповідно до якої остання передала на користь брата належну їй 1/2 частину будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_8 передав на користь ОСОБА_11 належну йому 1/2 частину будинку з надвірними спорудами за адресою:

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та обґрунтовано керувався положеннями статей 1218, 1223, 1268, 1269, 1270 ЦК України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року N 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року N 1/5.

На підставі наведених норм закону суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що при вирішенні спору щодо наявності права на спадкове майно - житловий будинок, слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самого спадкодавця на момент закінчення будівництва будинку.

Записи в погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Суд першої інстанції вважав, що спірний будинок був побудований у 1933-1934 роках, коли законом не вимагалась державна реєстрація права власності для виникнення такого права, при цьому згідно картки об`єкта погосподарського обліку на 2006-2011 роки вказаний будинок з господарськими будівлями належав ОСОБА_3, а тому будинок АДРЕСА_1 входить до складу спадщини померлого ОСОБА_3 .

При цьому судом першої інстанції досліджено погосподарські книги Приворотської сільської ради за період з 01 січня 1986 року по 2010 рік.

Однак з висновком суду першої інстанції про належність будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 погодитись не можна.

Апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку було досліджено надані ОСОБА_2 копії погосподарських книг по Приворотській сільській раді, починаючи з 01 січня 1971 року, а також надане Брусилівською селищною радою Житомирської області, яка була залучена апеляційним судом в якості відповідача замість Приворотської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, яка була припинена як юридична особа в результаті об`єднання територіальних громад, узагальнення згідно з погосподарськими книгами с. Привороття за період з 1944 по 2010 роки та акт обстеження житлових будинків по АДРЕСА_4 АДРЕСА_2 .

З указаних вище копій погосподарських книг та з наданого Брусилівською селищною радою узагальнення згідно з погосподарськими книгами

с. Привороття вбачається, що ОСОБА_12 (у погосподарських книгах значиться як ОСОБА_13, у подальшому, зокрема у свідоцтві про смерть, ОСОБА_14 проживав разом з дружиною ОСОБА_10 та дітьми.

В різні роки, починаючи з 1944 року, із зазначенням різних особових рахунків, щодо спірного будинку вказується різний рік забудови, однак посилання на будівництво двох будинків відсутнє.

Апеляційним судом також встановлено, що Коростишівським народним судом Житомирської області 13 серпня 1975 року ухвалено рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_4, що був зареєстрований 4 серпня 1932 року Кочерівською сільською радою Радомишльського району Житомирської області.

У протесті голови Житомирського обласного суду в порядку нагляду в Президію Житомирського обласного суду від 16 березня 1976 року на рішення народного суду Коростишівського району від 3 грудня 1975 року зазначено, що подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_10 проживало в колгоспному дворі, до якого, зокрема, входив житловий будинок і хлів.

Із погосподарських книг с. Привороття, починаючи із 1977 року вбачається, що житловий будинок (без зазначення назви вулиці та номера будинку), належний ОСОБА_4 та ОСОБА_10, розділено між подружжям, по 1/2 кожному, із виділенням окремих номерів особових рахунків. У цей період рік забудови будинку вказано - 1950.

Свідоцтвом про розірвання шлюбу підтверджується, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 розірвано 24 квітня 1987 року.

Відповідно до договору дарування будинку від 13 квітня 1987 року

ОСОБА_4 подарував ОСОБА_10 належну йому на праві особистої власності згідно запису в погосподарській книзі за № НОМЕР_6 частину житлового будинку, жилою площе 24 кв. м.

Із погосподарської книги за 1986-1990 роки вбачається, що особовий рахунок ОСОБА_10 значиться під № НОМЕР_7, а особовий рахунок

ОСОБА_3 під № НОМЕР_6. Назва вулиці та нумерація будинку відсутня, оскільки на той час названі реквізити ще не були запроваджені у сільській місцевості в обов`язковому порядку. В особовому рахунку № НОМЕР_6

ОСОБА_3 зроблено запис - господарство закрито.

Відтак, ОСОБА_10 стала єдиним власником будинку в с. Привороття, належного раніше на праві власності їй та її колишньому чоловіку ОСОБА_3 .

Однак, не дивлячись на те, що в погосподарських книгах зроблено дописку нумерації будинку відносно ОСОБА_10 - № 31, а відносно

ОСОБА_3 - № 33, вони фактично продовжували проживати в одному будинку у виділеній кожному з них частці, хоча і було вчинено договір дарування.

Так, із погосподарської книги за 1977-1979 роки вбачається, що спірний будинок поділено між подружжям по 1/2 частині, особові рахунки № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5, а починаючи із 1980 року у погосподарських книгах зазначається розмір загальної та житлової площі кожного з колишнього подружжя, яка є незмінною аж до смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У погосподарській книзі за 2001-2005 роки міститься запис про проживання ОСОБА_3 у будинку

АДРЕСА_6 року забудови. У розділі щодо приватної власності громадян на житловий будинок зазначено, що житловий будинок подаровано у 1987 році, у графах за 2003-2005 роки значиться, що ОСОБА_3 проживає на квартирі. У 2006-2007 роках також зроблено помітки про проживання ОСОБА_3 на квартирі у спірному будинку.

Допитаний в апеляційному суді в якості свідка ОСОБА_8, брат сторін, пояснив, що він народився у 1948 році та проживав у батьківському будинку, який уже був побудований раніше, іншого будинку батьки не будували. Оскільки між батьками були непорозуміння, вони розлучилися і батько на деякий час виїжджав із села, потім повернувся, і хоча діти заперечували проти того, щоб він проживав у спірному будинку, проте мати погодилась і вони проживали у різних частинах будинку до дня смерті.

Представник Брусилівської селищної ради ОСОБА_15 в суді апеляційної інстанції пояснила, що комісією було обстежено житлові будинки по

АДРЕСА_7 та складено відповідний акт. Вказала, що за зазначеними адресами розміщений лише один будинок старої забудови орієнтовно 1934-1950 років по АДРЕСА_2 фактично не існує. Інші будинки побудовані дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_10 у 1990-2000 роках, як дачні, у погосподарських книгах вони не значяться. З пояснень сторін у судовому засіданні встановлено, що будинки побудовані дітьми ОСОБА_8, ОСОБА_11, а також позивачем у справі -

Відтак, оцінивши докази у справі відповідно до положень статті 212 ЦПК України, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено належність будинку

АДРЕСА_1 його батькові на праві власності, оскільки фактично батьки проживали у будинку старої забудови, який у погосподарських книгах спочатку значився 1950 року забудови, а в подальшому - 1934 року забудови, є одним і тим самим будинком, який було поділено між подружжям та ОСОБА_3 належну йому частину подаровано ОСОБА_10 . Право власності ОСОБА_3 на спірний будинок спростовується записами в погосподарській книзі про те, що він перебував на квартирі з відміткою, що будинок подаровано.

Іншого будинку старої забудови не виявлено, доказів того, що

ОСОБА_3 придбавав інший будинок матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи, що спадкодавець не набув права власності на спірний житловий будинок, відсутні підстави для визнання за позивачем такого права в порядку спадкування за заповітом.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до формальної незгоди з оскаржуваним судовим рішенням і не дають підстав для його скасування, оскільки відповідно до вимог частини другої статті 410 ЦПК Українине може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, оскільки таке рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Головуючий	С. Ю. Бурлаков
Судді:	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко