Постанова

Іменем України

15 липня 2019 року

м. Київ

справа № 711/191/14-ц

провадження № 61-27638св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 06 червня 2017 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Пономаренка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2014 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", банк) звернулося до суду з указаним позовом, який уточнило в процесі розгляду справи та просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в загальному розмірі 14 586 560,69 грн, а також понесені судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" посилалося на те, що 30 жовтня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 було укладено генеральну кредитну угоду № 010/02-2/734-06/г, за якою загальний розмір позикової заборгованості позичальника за наданими в рамках цієї угоди кредитами не повинен перевищувати 500 000 доларів США або еквіваленту в гривні чи Євро.

30 жовтня 2006 року на виконання умов генеральної кредитної угоди між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 010/02-2/734-06, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 395 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 30 жовтня 2013 року.

09 грудня 2008 року, 31 березня 2009 року, 19 серпня 2009 року та 26 лютого 2010 року з метою здійснення реструктуризації заборгованості та зменшення фінансового навантаження на позичальника між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткові угоди до вказаного кредитного договору.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 жовтня 2006 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 010/02-2/734-06п, за яким поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2, які виникли з умов кредитного договору № 010/02-2/734-06.

Станом на 01 грудня 2013 року заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року № 010/02-2/734-06 складала 374 194,37 доларів США, з яких: 363 105,22 доларів США - заборгованість за кредитом, 10 064,42 доларів США - заборгованість за відсотками, 1 024,73 доларів США - пеня, що станом на 05 серпня 2010 року було еквівалентно 2 952 805,20 грн.

15 грудня 2006 року на виконання умов генеральної кредитної угоди між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 010/02-2/935-06, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 105 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 30 жовтня 2013 року.

09 грудня 2008 року, 31 березня 2009 року, 19 серпня 2009 року та 26 лютого 2010 року, з метою здійснення реструктуризації заборгованості та зменшення фінансового навантаження на позичальника між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткові угоди до вказаного кредитного договору.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15 грудня 2006 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 010/02-2/935-0п, за яким поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2, які виникли з умов кредитного договору від 15 грудня 2006 року № 010/02-2/935-06.

Станом на 01 грудня 2013 року заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2006 року № 010/02-2/935-06 складала 90 061,08 доларів США, з яких: 87 246,78 доларів США - заборгованість за кредитом, 2 418,27 доларів США - заборгованість за відсотками, 396,03 доларів США - пеня, що станом на 05 серпня 2010 року було еквівалентно 710 681,89 грн.

15 березня 2007 року на виконання умов генеральної кредитної угоди, між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 010/02-2/302-07,за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 90 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 15 березня 2017 року.

15 листопада 2007 року банком було збільшено позичальнику ліміт кредитування до 460 000 доларів США.

09 грудня 2008 року, 31 березня 2009 року, 19 серпня 2009 року та 26 лютого 2010 року, з метою здійснення реструктуризації заборгованості та зменшення фінансового навантаження на позичальника між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткові угоди до вказаного кредитного договору.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15 березня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 010/02-2/302-07п, за яким поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2, які виникли з умов кредитного договору від 15 березня 2007 року № 010/02-2/302-07.

Станом на 01 грудня 2013 року заборгованість за кредитним договором від 15 березня 2007 року № 010/02-2/302-07 складала 479 352,29 доларів США, з яких: 457 721,72 доларів США - заборгованість за кредитом, 20 945,47 доларів США - заборгованість за відсотками, 685,10 доларів США - пеня, що станом на 5 серпня 2010 року було еквівалентно 3 782 616,86 грн.

04 березня 2008 року на виконання умов генеральної кредитної угоди, між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 010/02-2/357-08, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 500 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 03 березня 2018 року.

09 грудня 2008 року, 31 березня 2009 року,19 серпня 2009 року та 17 травня 2010 року, з метою здійснення реструктуризації заборгованості та зменшення фінансового навантаження на позичальника між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткові угоди до вказаного кредитного договору.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 04 березня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 010/02-2/357-08п, за яким поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2, які виникли з умов кредитного договору від 04 березня 2008 року № 010/02-2/357-08.

Станом на 01 грудня 2013 року заборгованість за кредитом складала 537 320,07 доларів США, 11 416,68 доларів США - заборгованість за відсотками, 982,41 доларів США - пеня, а всього 549 719,16 доларів США, що еквівалентно 4 337 888,87 грн.

Через неналежне виконання позичальником зобов`язань за кредитними договорами позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в загальному розмірі 14 936 560,69 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Придніпровський районний суд міста Черкаси рішенням від 06 вересня 2016 року у складі судді Демчика Р. В. позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 накористь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитними договорами в розмірі 14 586 560,69 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивач довів факт наявності заборгованості за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_2 на загальну суму 16 662 359,67 грн. При цьому суд виходив з того, що в заяві про зменшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 14 590 001,69 грн, а тому саме ця сума підлягала стягненню з відповідача як поручителя.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Черкаської області рішенням від 06 червня 2017 року рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06 вересня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов`язання кредитор не пред`явив вимог до поручителя, а з цим позовом банк звернувся з пропуском строку, встановленого у договорах поруки для пред`явлення вимог до поручителя.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У червні 2017 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду Черкаської області від 06 червня 2017 року і залишити в силі рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 06 вересня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що 16 вересня 2010 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" зверталося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитними договорами, однак банком було подано заяву про залишення без розгляду вимог пред`явлених до ОСОБА_1 . Тобто висновки суду про відсутність прав вимоги до поручителя у межах встановленого договором строку не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки перебіг трирічного строку, передбаченого сторонами як строк дії поруки розпочався 13 серпня 2010 року. Виконавши вимоги закону банк звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості з позичальника та поручителя, що за своєю суттю є вимогою пред`явленою в межах встановленого строку у договорах поруки.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення - залишити в силі, посилаючись на те, що це рішення є законним і обґрунтованим. Аргументи касаційної скарги про помилковість висновку апеляційного суду про припинення поруки є безпідставними, оскільки судом правильно встановлено, що 13 липня 2010 року банком було направлено йому претензії, в яких банк вимагав протягом місяця достроково сплатити всю суму заборгованості за кредитними договорами. Надіславши претензії банк змінив строк виконання основного зобов`язання на 13 серпня 2010 року. Пред`явлення позову до поручителя, який в подальшому залишений без розгляду на підставі заяви позивача не є підставою для продовження дії поруки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 травня 2018 року справу № 711/191/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_3 .

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 30 жовтня 2006 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 було укладено генеральну кредитну угоду № 010/02-2/734-06/г, згідно з пунктом 1.2 якої загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати 500 000 доларів США або еквіваленту в гривні чи Євро.

30 жовтня 2006 року на виконання умов генеральної кредитної угоди між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 010/02-2/734-06, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 395 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 30 жовтня 2013 року.

15 грудня 2006 року на виконання умов генеральної кредитної угоди між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 010/02-2/935-06, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 105 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 30 жовтня 2013 року.

15 березня 2007 року на виконання умов генеральної кредитної угоди, між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 010/02-2/302-07,за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 90 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 15 березня 2017 року.

04 березня 2008 року на виконання умов генеральної кредитної угоди, між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 010/02-2/357-08, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 500 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 03 березня 2018 року.

30 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 010/02-2/734-06п, згідно з пунктом 1.2 якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2, які виникли з умов кредитного договору від 30 жовтня 2006 року № 010/02-2/734-06, а саме: повернути кредит в сумі 395 000 доларів США, проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору.

15 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 010/02-2/935-06п, згідно з пунктом 1.2 якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2, які виникли з умов кредитного договору від 15 грудня 2006 року № 010/02-2/935-06, а саме: повернути кредит в сумі 105000 доларів США, проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору.

15 березня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 010/02-2/302-07п, згідно з пунктом 1.2 якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2, які виникли з умов кредитного договору від 15 березня 2007 року № 010/02-2/302-07, а саме: повернути кредит в сумі 90 000 доларів США, проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору.

04 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 010/02-2/357-08п, згідно з пунктом 1.2 якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2, які виникли з умов кредитного договору від 04 березня 2008 року № 010/02-2/357-08 та всіх додаткових угод, що були укладені до нього.

Пунктами 3.1 договорів поруки встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору, поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором на всю суму заборгованості, встановленому на момент подання позовної заяви, у відповідності до частин першої, другої статті 544 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Згідно з пунктами 4.1 договорів поруки вони набирають чинності з дати їх підписання сторонами (дата договору) і діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов`язань в повному обсязі. Також порука припиняється, якщо Банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

12 липня 2010 року банк направляв на адресу боржника та поручителя претензії про дострокове погашення заборгованості за кредитом.

Згідно з претензіями ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" № 10-00/06-187, № 10-00/06-183, № 10-00/06-185 та № 10-00/06-185 від 12 липня 2010 року, направлених на адресу ОСОБА_1 13 липня 2010 року, банк ставив вимогу перед поручителем про сплату повної суми заборгованості за кредитними договорами від 30 жовтня 2006 року № 010/02-2/734-06, від 15 грудня 2006 року № 010/02-2/935-06, від 15 березня 2007 року № 010/02-2/302-07 та від 04 березня 2008 року № 010/02-2/357-08, а саме: зі сплати тіла кредиту, заборгованості за відсотками та пені у місячний строк.

Зі змісту вказаних претензій встановлено, що банк направив вимогу до поручителя сплатити на свою користь протягом одного місяця повну суму заборгованості.

Вказані обставини визнані позивачем і також встановлені судовими рішеннями у справі № 711/650/13-ц (провадження №2/711/18/15) за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання правочинів недійсними.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно з пунктами 1.5.1 кредитних договорів погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на позичковий рахунок.

Нараховані в порядку передбаченому цим договором проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк передбачений в графіку повернення кредиту та сплати процентів (пункти 1.5.1.1 кредитних договорів).

Пунктами 1.6. кредитних договорів передбачено, що позичальник зобов`язаний повністю повернути банку суму кредиту не пізніше дати остаточного повернення кредиту відповідно до умов договору.

Згідно з пунктами 1.9 кредитних договорів банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових зобов`язань за цим договором.

Отже, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Апеляційним судом встановлено, що 13 липня 2010 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" направив поручителю претензії від 12 липня 2010 року№ 10-00/06-187, № 10-00/06-183, № 10-00/06-185 та № 10-00/06-185 про заборгованості за кредитними договорами укладеними з ОСОБА_2, в яких зазначено, що банк вимагає протягом тридцяти днів достроково повернути всі нараховані суми заборгованості за кредитними договорами.

За умовами договорів поруки, поручитель приймає на себе зобов`язання, у випадку невиконання боржником боргового зобов`язання перед банком за кредитними договорами, здійснити виконання боргових зобов`язань в обсязі, заявленому банком, протягом трьох банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги банку. Погашення здійснюється поручителем шляхом перерахування відповідної суми на рахунок банку, який буде повідомлено поручителю додатково.

Обов`язок поручителя виконати боргові зобов`язання виникає при отриманні від банку відповідної вимоги. Така вимога вважається отриманою поручителем, якщо банк надіслав її поштою за адресою, вказаною в цьому договорі. Для дійсності банк не зобов`язаний надавати поручителю підтвердження невиконання боргових зобов`язань боржником.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

За змістом пунктів 4.1 договорів поруки вони набирають чинності з дати їх підписання сторонами (дата договору) і діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов`язань в повному обсязі. Також порука припиняється, якщо банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Аналіз вищенаведеної частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом вказаного строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, в тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Тобто банк мав протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя.

Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що скориставшись правом вимоги дострокового погашення заборгованості за кредитним зобов`язанням, банк фактично змінив строк виконання основного зобов`язання на 13 серпня 2010 року. З цим позовом банк звернувся 14 січня 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку, встановленого пунктами 4.1 договорів поруки.

За вказаних обставин правильним є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості з поручителя, через зміну строку виконання основного зобов`язання та непред`явлення вимоги до поручителя у строк визначений сторонами у договорах поруки, що має своїм наслідком припинення поруки.

Аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом того, що 16 вересня 2010 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" зверталося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитними договорами, однак банком було подано заяву про залишення без розгляду вимог пред`явлених до ОСОБА_1, не заслуговують на увагу, оскільки залишення позовної заяви без розгляду не є підставою для продовження строку дії поруки. Крім того, від дня звернення банком до поручителя з позовом, який залишений без розгляду та звернення до суду з цим позовом спливло більше трьох років.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки апеляційного суду, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі рішенням. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 06 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.