розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, у складі судді - Антонової Н. В.,

від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва, у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д., від 27 червня 2017 року,

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги мотивувала тим, що сторони з 22 березня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року.

Від шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом з матір`ю.

Зазначала, що з моменту розірвання шлюбу, відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, припинив надання матеріальної допомоги на сім`ю та утримання дочки, зокрема не забезпечує дочці харчування та лікування, свідомо ухиляється від забезпечення її духовного та фізичного розвитку з підстав, які не є поважними, а при випадкових зустрічах вдається до психологічного, економічного та фізичного насильства. Між сторонами постійно виникають конфліктні ситуації, сварки, бійки із застосуванням фізичного та психологічного насильства зі сторони відповідача, з`ясування стосунків з різних причин, які відбуваються у присутності дитини, що негативно впливає на її психіку та порушує права передбачені Сімейним кодексом України (2947-14) та Конвенцією ООН про права дитини.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо його малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що відповідач ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми батьківським обов`язками щодо виховання малолітньої

ОСОБА_3, а також наявність інших підстав для позбавлення батьківських прав. Судом враховано висновок органу опіки та піклування Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації № 100-6419 від 11 квітня

2017 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Голосіївського районного суду

м. Києва від 18 травня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка наявним в матеріалах справи доказам по справі, а тому підстав для скасування оскарженого рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

№ 752/3238/17 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19)

(далі - ЦПК України (1618-15) ), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

14 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 752/3238/17 передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували докази поведінки ОСОБА_2 у сукупності з доказами про вчинення ним дій, спрямованих на спричинення як їй, так і дитині, душевних та фізичних страждань, тривале ухилення від виконання батьківських обов`язків, вчинення відповідачем агресивних дій, що є наслідком страху дитини, поганого сну та стресу.

Вказувала, що у зв`язку з ухиленням відповідача від матеріального утримання доньки в грудні 2016 року вона була змушена звернутися до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. Рішення суду про стягнення аліментів відповідач добровільно не виконував, а тому вона в травні 2017 року звернулася до органів державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

Станом на 17 травня 2017 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 становить 14 237, 29 грн.

Після ухвалення судом першої інстанції рішення, в рамках кримінального провадження № 12017100010004305 на запит слідчого щодо характеристики громадянина ОСОБА_2, директором ТОВ "Ходгруп" у довідці від 07 червня 2017 року № 577 зазначено, що з січня 2016 року ОСОБА_2 періодично з`являвся на території ЖК "Кришталеві джерела", інколи в стані алкогольного сп`яніння, при цьому поводив себе агресивно по відношенню до ОСОБА_3 .

Заявник вважала, що дії відповідача щодо вчинення тривалого психологічного та фізичного насильства у присутності дочки ОСОБА_3, як свідка цих подій, є наслідком повного розриву зв`язку ОСОБА_3 з батьком. Висновки спеціалістів, що підтверджують цей факт судами попередніх інстанцій безпідставно не взяті до уваги.

Учасниками справи відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 22 березня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Сторони є батьками ОСОБА_3, яка народилася

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого

2017 року визначено місцем проживання малолітньої ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_4, місце проживання її матері ОСОБА_1, та ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3, аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 08 грудня 2016 року і до повноліття дитини.

З моменту розірвання шлюбу із ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 вживав заходів для визначення способу участі батька у вихованні дитини.

Із листів Служби у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 100/09-4424 від 22 грудня 2016 року, № 100/09-4399

від 23 грудня 2016 року, судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою врегулювання конфлікту між позивачем та відповідачем щодо визначення місця проживання дитини та участі у її вихованні, сторони були направлені для проведення сімейної медіації.

Згідно листів міського центру дитини Служби у справах дітей виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 220 від 21 грудня 2016 року, № 025

від 06 лютого 2017 року, судами встановлено, що причиною неможливості проведення сімейної медіації між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стала відмова ОСОБА_1 від участі у сімейній медіації.

ОСОБА_1 не заперечувала, що відповідач намагався навідати дочку за місцем проживання матері, а вона звернулась із письмовою заявою до охорони житлового комплексу про недопуск ОСОБА_2 на територію житлового комплексу.

Також судом встановлено, що наразі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не досягнуто домовленості щодо способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 .

11 квітня 2017 року Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією, як органом опіки та піклування, надано висновок

№ 100-6419 про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3

13 травня 2017 року державним виконавцем Голосіївського районного віддлу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Яковенко В. А. відрито виконавче провадження № 53932542 про примусове стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 .

Станом на 17 травня 2017 року державним виконавцем розмір заборгованості ОСОБА_2 по сплаті аліментів визначено в сумі

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, (в редакції кодексу, що діяла на час ухвалення оскаржуваних рішень), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до частини третьої статті 10, статті 60 ЦПК України (в редакції кодексу, що діяла на час ухвалення оскаржуваних рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Подібні за змістом положення містять статті 76, 81 чинного ЦПК України (1618-15) .

Підстави для позбавлення батьківських прав передбачені

статтею 164 Сімейного кодексу України.

Так згідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який тягне за собою правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини

(стаття 166 СК України).

Згідно пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України"

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що вирішення питання сімейних відносин заявника та позбавлення батьківських прав мало б ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт оскарження заявником заяви про позбавлення батьківських прав міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року

(заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Як на підставу звернення до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав позивач посилалася на ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини протягом тривалого часу, в тому числі, невиконання обов`язку щодо надання матеріальної допомоги у вигляді аліментів на утримання дочки, а також агресивне поводження ОСОБА_2, що призводить до психологічного тиску на дочку.

Посиланням позивача на ухилення відповідача від матеріального утримання дитини надана оцінка судами попередніх інстанцій, з урахуванням того, що розмір заборгованості визначено станом на 17 травня 2017 року, а виконавче провадження відкрито 13 травня 2017 року. Крім того ОСОБА_2 заперечував факт ухилення від утримання дочки та надав суду копії квитанцій про перерахування коштів позивачці.

Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає приймати участь у вихованні дитини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 як крайнього заходу впливу.

Судами попередніх інстанцій надано оцінку протоколу про адміністративне правопорушення від 17 червня 2016 року, складеному відносно ОСОБА_2 за частиною першою статті - 172-1 КУпАП, та витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування від 08 квітня 2017 року щодо досудового розслідування у кримінальному провадженні за частиною першою статті 125 КК України за заявою ОСОБА_1, як таким, що не є належними доказами притягнення ОСОБА_2 до кримінальної та/або адміністративної відповідальності.

Висновок про психологічне діагностування малолітньої ОСОБА_3 був прийнятий до уваги при прийнятті органом опіки та піклування висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_1, з яким погодилися суди ухвалюючи рішення.

При цьому, колегія суддів враховує, що орган опіки та піклування надаючи висновок про недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_3 виходив з того, що ОСОБА_2 за останнім місце роботи характеризується позитивно, на наркологічному або психоневрологічному обліку не перебуває.

Неприязні стосунки між батьками та недосягнення ними згоди щодо порядку та способу участі батька у вихованні дитини не можуть бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставин справи та не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які вказували на систематичне та свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, агресивну поведінку відповідача щодо дочки та підтверджували необхідність позбавлення його батьківських прав відхиляються судом, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає.