розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави, у складі судді -

Яковенко Н. Л., від 14 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області, у складі колегії суддів: Бондаревської С. М.,

Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О., від 19 жовтня 2017 року,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду

м. Полтави з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10 серпня 2016 року відповідач взяв у нього в борг грошові кошти в сумі 22 000 доларів США (що було еквівалентно, станом на день одержання позики 570 460 грн) та 46 000 грн, що підтверджується відповідною розпискою. Незважаючи на наявність вимоги про повернення грошових коштів, відповідач своє зобов`язання не виконав, позику не повернув, жодної письмової відповіді щодо строків та порядку повернення грошових коштів за розпискою від 10 серпня 2016 не надав.

Посилаючись на вказані обставин, позивач просив суд стягнути з

ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики від 10 серпня 2016 року в розмірі 22 000 доларів США, що еквівалентно на день звернення до суду з даним позовом 570 460 грн, та в розмірі 46 000 грн, а всього в сумі

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 14 серпня 2017 року

позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 611 305, 64 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Висновки суду першої інстанції обґрунтовані тим, що наявність простої письмової розписки, складеної відповідачем ОСОБА_2 про отримання грошових коштів в розмірі 22 000 доларів США та 46 000 грн є не лише доказом укладення договору позики, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику. Отже, між сторонами по справі 10 серпня 2016 року виникли боргові зобов`язання, які не були виконані відповідачем.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 серпня 2017 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що встановивши, що відповідачем грошові кошти за укладеними договорами позики від 10 серпня 2016 року позивачу не повернуто, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, правомірно стягнувши з ОСОБА_3 на користь позивача суму боргу в розмірі 611 305, 64 грн, обрахованої за курсом НБУ станом на день ухвалення судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 серпня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 19 жовтня 2017 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

№ 552/4583/17 з місцевого суду. Зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 серпня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ), Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів", який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

12 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 552/4583/17 передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2, з урахуванням доповнень до неї, поданих у жовтні 2018 року, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи, які мають значення для справи, суди дійшли до висновків, які не відповідають матеріалам справи.

Заявник стверджував, що 10 липня 2017 року на нього було вчинено розбійний напад групою осіб, в тому числі й позивачем. Його незаконно позбавили волі, вимагали передачі транспортного засобу. Оскільки оформити відповідну довіреність на право керування транспортним засобом не вдалося, автомобіль марки Kia модель Carnival, реєстраційний номер НОМЕР_1, який йому належить, разом з речами та документами, що знаходилися в ньому, в тому числі спірні розписки, були викрадені. За даним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 146, частиною другою статті 186, частиною третьою статті 189, частиною другою статті 289 Кримінального Кодексу України.

Судами попередніх інстанцій проігноровано той факт, що розписка містить дві умови повернення позики в сумі 22 000 доларів США та в сумі 46 000 грн з поверненням протягом року, або по першій вимозі протягом семи днів.

Ці розписки засвідчені його підписом проте жодної інформації щодо позикодавця не містять. Вважав, що суд зробив припущення, що він кошти отримав саме у ОСОБА_1, а не від іншої особи, та не з`ясував чи взагалі він отримував кошти зазначені в розписці. Друга частина розписки написана ОСОБА_1, не містить підпису відповідача та змінює порядок повернення боргу. Вважав, що оскільки цей допис на розписці не засвідчений його підписом це свідчить, що доповнення розписок ОСОБА_1 мало місце вже після 10 липня 2017 року, тобто після викрадення автомобіля.

Судами залишено поза увагою спосіб в який розписки потрапили до

Також вважав, що суди незаконно розглянули справу без його участі, а роз`яснення прав та обов`язків осіб, які беруть участь у справі було формальним.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому позивач, посилаючись на правильне застосування судами норм права, просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 серпня 2016 року відповідач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 22 000 доларів США, та 46 000 грн, що підтверджено письмовими розписками, складеними відповідачем ОСОБА_2 .

Також судами встановлено, що відповідно до умов зобов`язання, яке виникло між сторонами по справі, грошові кошти надавалися відповідачу

ОСОБА_2 на строк один рік із умовою повернення за вимогою протягом семи днів.

За вимогою позивача відповідачем грошові кошти повернуті не були.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень статті 57 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до частини третьої статті 10, статті 60 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень)кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. В статті 1049 ЦК України також зазначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора погодженої сторонами грошової суми.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником грошових коштів в борг із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Вказані правові висновки сформульовані Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року (справа № 6-63цс13) та постанові

від 11 листопада 2015 року (справа № 6-1967цс15).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, наведені вище висновки Верховного Суду України, встановивши фактичні обставини справи, надаючи оцінку змісту укладеного між сторонами правочину, дійшов обґрунтованого висновку, що між позивачем та відповідачем 10 серпня 2016 року укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 22 000 доларів США та 46 000 грн.

У розглядуваній справі борговий документ (розписка ОСОБА_2

від 10 серпня 2016 року), до передачі його суду знаходився у позивача.

При цьому, ОСОБА_2 не заперечував факту власноручного написання вказаних розписок від 10 серпня 2016 року.

Докази про визнання договору позики від 10 серпня 2016 року недійсним, або удаваним судам надані не були.

В касаційній скарзі стверджується, що 10 липня 2017 року група осіб, в тому числі і позивач заволоділи належним відповідачу автомобілем марки Kia модель Carnival, реєстраційний номер НОМЕР_1, разом з речами та документами, що знаходилися в ньому, зокрема, спірними розписками

від 10 серпня 2016 року.

Однак сам по собі факт внесення відомостей до ЄРДР не є доказом вчинення злочину та вини конкретної особи.

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження повернення грошових коштів, отриманих у позику.

Суди першої і апеляційної інстанції забезпечили ОСОБА_2 та його представнику можливість брати участь у судових засіданнях.

Сабуров В. Б. скористався своїм правом подати письмові заперечення та додаткові пояснення проти позову ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції. ОСОБА_2 подав заяву від 14 серпня 2017 року про розгляд справи без його участі, а в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції приймала участь його представник - адвокат Ярошенко С. М.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта

статті 60 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення оскаржених рішень).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, спрямовані на переоцінку доказів у справі. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

У частині третій статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Щодо розподілу судових витрат

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 401, 410, 415, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.