розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 квітня 2017 року у складі судді Волошина С. О. та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року в складі колегії суддів: Яремка В. В., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_6 треті особи на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про усунення перешкод в користуванні допоміжними приміщеннями, встановлення порядку користування ними.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, що складається з трьох квартир. Власниками квартири НОМЕР_1 є відповідачі, а квартири НОМЕР_2 - треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

Під будинком знаходиться підвал загального користування, який складається з двох приміщень: літ. ІІ, площею 8,90 кв. м, що розташоване під квартирою НОМЕР_2 та літ. І - площею 6,90 кв. м - під квартирою НОМЕР_1 .

Посилаючись на те, що відповідачі самовільно забудовою зменшили площу приміщення літ. І до 0,95 кв. м, захопили всі підвальні приміщення, не дають можливості ними користуватися іншим власникам квартир у будинку, просила усунути перешкоди в користуванні підвальними приміщеннями, а саме, зобов`язати відповідачів за власний рахунок привести підвальне приміщення літ. І у попередній стан, який існував на 13 березня 2006 року, встановити порядок користування підвальними приміщеннями: підвальне приміщення літ. І площею 6,9 кв. м закріпити в користування за відповідачами як власниками квартири НОМЕР_1, а підвальне приміщення літ . ІІ площею 8,90 кв . м закріпити в користування за нею ( ОСОБА_1 ).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із безпідставності та недоведеності позовних вимог.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 727/4332/16-ц та витребувано її з Шевченківського районного суду м. Чернівці.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , згідно з яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

31 травня 2018 року справу № 727/4332/16-ц передано до Касаційного цивільного суду у вкладі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу № 727/4332/16-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С . Ю.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що статті 369, 382 ЦК України передбачають право спільної сумісної власності власників квартир багатоквартирних будинків на допоміжні приміщення. Обставини вказані в позові, а також підтверджені сторонами свідчать про наявність порушень права позивача.

Узагальнені доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що будинок АДРЕСА_3 складається з трьох квартир, з 20 грудня 2005 року знятий з балансу житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Чернівці.

Квартира НОМЕР_3 належить третім особам ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, НОМЕР_1 - відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_6 .

Відповідно до інвентаризаційної справи будинку АДРЕСА_3 під будинком розміщений підвал, який складається з двох приміщень: літ. ІІ площею 8,90 кв. м та літ. І - площею 6,90 кв. м.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та шостою статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 (v004p710-04) допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (z0927-05) , допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК (1618-15) України.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 57 ЦПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що підвальні приміщення будинку АДРЕСА_3 відповідно до частини другої статті 382 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 (v004p710-04) належать співвласникам жилих квартир на праві спільної сумісної власності.

Крім того, слід зазначити, що під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Проте звертаючись до суду із даним позовом, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, позивач просила, зокрема, усунути перешкоди в користуванні підвальними приміщеннями шляхом встановлення порядку користування підвальними приміщеннями закріпивши підвальне приміщення літ. І площею 6,9 кв. м за відповідачами як власниками квартири НОМЕР_1, а підвальне приміщення літ . ІІ площею 8,90 кв. м закріпити в користування за ОСОБА_1 .

Позивачка просила захистити її право як співвласника шляхом закріплення за нею частини підвального приміщення, а саме підвальне приміщення літ. ІІ площею 8,90 кв. м, а за відповідачами як власниками квартири НОМЕР_1 закріпити підвальне приміщення літ . І площею 6,9 кв. м. Фактично позовні вимоги та їх обґрунтування зводились до поділу в натурі підвальних приміщень між власниками квартир НОМЕР_1 і НОМЕР_2 . При такому способі захисту власники квартири НОМЕР_3 - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 залишались би без доступу до підвального приміщення, співвласниками якого вони також є.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що обраний позивачем такий спосіб захисту порушеного права, як встановлення порядку користування підвальними приміщеннями шляхом закріплення у користуванні за конкретними особами конкретних приміщень загального користування не передбачено вимогами чинного законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки суд правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушив норми процесуального права.

Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.