розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року у складі судді Вохмінової О. С. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Медяного В. М., Матківської М. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ "КБ "Хрещатик") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 25 грудня 2009 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком "Хрещатик" (далі - ВАТ КБ "Хрещатик"), правонаступником якого є ПАТ "КБ "Хрещатик", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за яким згідно з внесеними змінами банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 150 000 грн із сплатою 25 % річних строком до 25 грудня 2012 року.

Для забезпечення виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором 19 липня 2010 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким він передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, заставною вартістю 387 045 грн.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 29 червня 2016 року №127/16-21 вартість квартири становила 1 175 239 грн.

Позичальник зобов?язань за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 01 жовтня 2016 року становила 6 368 747 грн 90 коп., з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 2 090 000 грн, заборгованість по відсоткам у розмірі 2 568 483 грн 09 коп., пеня за прострочення сплати кредиту у розмірі 825 098 грн 33 коп., пеня за прострочення сплати відсотків у розмірі 885 166 грн 48 коп.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, посилаючись на статті 33, 39 Закону України "Про іпотеку", статті 572, 589 ЦК України, ПАТ "КБ "Хрещатик" просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 що належить на праві власності ОСОБА_2, і за рахунок коштів, отриманих від реалізації на прилюдних торгах майна, частково задовольнити вимоги ПАТ "КБ "Хрещатик" за кредитним договором від 25 грудня 2009 року у розмірі 1 175 239 грн. Встановити початкову ціну реалізації предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року позов ПАТ "КБ "Хрещатик" задоволено. У рахунок часткового погашення боргу за кредитним договором від 25 грудня 2009 року, укладеним між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ОСОБА_4, у розмірі 6 368 747 грн 90 коп., з яких: заборгованості по кредиту у розмірі 2 090 000 грн, заборгованості по відсоткам у розмірі 2 568 483 грн 09 коп., пеня за прострочення сплати кредиту у розмірі 825 098 грн 33 коп., пеня за прострочення сплати відсотків у розмірі 885 166 грн 48 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, вартістю 1 175 239 грн. Встановлено початкову ціну реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, у розмірі 1 175 239 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином умови кредитного договору не виконував, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено відповідно до умов договору та вимог закону і відповідачем не спростовано. ОСОБА_2 як майновий поручитель відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки, основне зобов`язання боржник не виконав, договір іпотеки не визнавався недійсним, строк його дії не закінчився, а тому вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими. При цьому суд зазначив, що строк позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, банком не пропущено, оскільки її перебіг було перервано пред?явленням у грудні 2014 року банком позову до суду до позичальника про стягнення кредитної заборгованості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором. При цьому апеляційний суд зазначив, що відповідач як майновий поручитель відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки, а строк позовної давності банком не пропущено, так як її перебіг було перервано пред?явленням у грудні 2014 року банком позову до суду до позичальника про стягнення кредитної заборгованості.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

У січні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову банку.

Касаційна скарга мотивована тим, що 09 лютого 2012 року банк пред`явив до позичальника вимогу про дострокове виконання зобов?язань за кредитним договором, а тому змінив строк виконання основного зобов?язання на 16 лютого 2012 року. Зазначав, що банк мав пред`явити позов до майнового поручителя протягом трьох років, починаючи від зміненого строку виконання зобов`язання, яким стало 16 лютого 2012 року і саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності. Проте банк звернувся з позовом до суду до іпотекодавця лише 28 квітня 2015 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Вважав, що пред`явлення банком у 2014 році позову до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості не вплинуло на перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, так як іпотекодавець не несе субсидіарної відповідальності, не був залучений до участі у справі за позовом банку до позичальника про стягнення кредитної заборгованості.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 127/9751/15 із Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 грудня 2009 року між ВАТ КБ "Хрещатик", правонаступником є ПАТ "КБ "Хрещатик", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 650 000 грн із сплатою 28 % річних строком до 25 грудня 2010 року.

19 липня 2010 року між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 про внесення змін до кредитного договору від 25 грудня 2009 року, за яким було збільшено суму кредиту на 500 тис. грн із встановленням загальної кредитної заборгованості в сумі 2 150 000 грн та продовженням терміну погашення кредиту до 25 грудня 2011 року.

18 жовтня 2010 року між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 2, за яким зменшено процентну ставку за кредитним договором до 25% річних та продовжено термін погашення кредиту до 25 грудня 2012 року, змінено графік погашення кредиту.

27 грудня 2010 року між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 3, за яким змінено графік погашення кредиту і встановлено, що погашення кредиту в сумі 2 150 000 грн здійснюється до 25 грудня 2012 року, надано відстрочку у сплаті відсотків до 30 червня 2011 року.

Для забезпечення виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором 19 липня 2010 року між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким він передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, заставною вартістю 387 045 грн.

29 жовтня 2010 року між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ОСОБА_2 було укладено договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки, згідно з яким в новій редакції були викладені пункти 1.1, 2.1 договору іпотеки та визначено, що порядок виконання зобов`язань, що забезпечуються цією іпотекою, передбачені кредитними договорами, укладеними між позичальником та іпотекодержателем, згідно якого позичальник повинен повернути іпотекодержателю в строк до 25 грудня 2012 року кредит в сумі 2 150 000 грн, сплатити відсотки за користування кредитом з розрахунку 25 % річних, впродовж строку користування кредитом, а у разі прострочення повернення кредиту повернути прострочений кредит з урахуванням індексу інфляції, а також сплатити комісії та штрафні санкції, передбачені кредитними договорами та відшкодувати іпотекодержателю можливі збитки, завдані неналежним виконанням зобов`язань за кредитними договорами.

У зв`язку з порушенням позичальником виконання зобов`язання за кредитним договором банк використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором, надіславши 09 лютого 2012 року лист-претензію ОСОБА_4 про погашення простроченої суми кредиту, відсотків та пені. В разі невиконання даної вимоги та у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково, банк повідомив, що змінює дату остаточного повернення кредиту в сторону зменшення та вважав його таким, що настав, починаючи з 16 лютого 2012 року (а.с. 179, т. 1).

Позичальник зобов?язань за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 01 жовтня 2016 року, за розрахунком банку, склала 6 368 747 грн 90 коп., з яких: заборгованості по кредиту у розмірі 2 090 000 грн, заборгованості по відсоткам у розмірі 2 568 483 грн 09 коп., пеня за прострочення сплати кредиту у розмірі 825 098 грн 33 коп., пеня за прострочення сплати відсотків у розмірі 885 166 грн 48 коп.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 29 червня 2016 року №127/16-21 вартість предмету іпотеки становила 1 175 239 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) .

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Застосовуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. 81. Оскільки право банку нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога банку про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що у зв`язку з порушенням позичальником виконання зобов`язання за кредитним договором банк використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором, надіславши 09 лютого 2012 року лист-претензію ОСОБА_4 про погашення простроченої суми кредиту, відсотків та пені. В разі невиконання даної вимоги та у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково, банк повідомив, що змінює дату остаточного повернення кредиту в сторону зменшення та вважав його таким, що настав, починаючи з 16 лютого 2012 року.

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий банком, згідно з яким банком нараховані проценти та неустойка після спливу строку дії кредитного договору (а.с. 156-158, т. 1).

У порушення статей 212- 214, 315 ЦПК України 2004 року суди на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернули, не врахували, що відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом у цій справі, оскільки строк виконання зобов`язань закінчився 16 лютого 2012 року.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску банком строку позовної давності безпідставні, оскільки відповідно до наявних у матеріалах справи розрахунків заборгованості за кредитним договором ОСОБА_4 здійснював погашення кредитної заборгованості і після пред?явлення банком вимоги про дострокове погашення кредиту від 09 лютого 2012 року, а останній такий платіж було здійснено ОСОБА_4 30 квітня 2014 року (а.с. 57-58, 156-158, т. 1), що свідчить про визнання ним боргу, а, відтак, і про переривання позовної давності (частина перша статті 264 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.