розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області у складі судді Орендовського В. А. від 01 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Дуковського О. О., Потапенка В. І.,

Франко В. А., від 09 лютого 2017 року,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року заступник керівника Знам`янської місцевої прокуратури Кіровоградської області звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання наказів незаконними, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок.

Позовну заяву мотивовано тим, що наказами Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області від 14 лютого, 18 квітня та

08 травня 2014 року ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення йому в оренду двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства на території Петроострівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області. Наказами Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області від 25 липня

2014 року та від 17 квітня 2015 року затверджено документацію із землеустрою та вирішено передати в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки загальними площами відповідно 43,4877 га та 32,4207 га ріллі для ведення фермерського господарства на території Петроостровської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

Прокурор вказував, що на підставі вищевказаних наказів між Головним управлінням Держземагентства у Кіровоградській області та

ОСОБА_1 20 листопада 2014 року та 19 травня 2015 року укладено догори оренди земельних ділянок строком на 15 років.

Посилаючись на те, що у порушення вимог статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" ОСОБА_1 не подавалася заява, яка б відповідала змісту цього положення, та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в агарному навчальному закладі, а надані відповідачу земельні ділянки не вважаються єдиним масивом, громадянин не може отримувати декілька земельних ділянок для ведення фермерського господарства не на конкурентних засадах (без участі в торгах), прокурор просив визнати незаконними та скасувати вищезазначені накази Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області, визнати недійсними договори оренди земельних ділянок та зобов`язати відповідача повернути земельні ділянки площами 43,4877 га та 32,4207 га у власність держави.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області

від 01 листопада 2016 року позов заступника керівника Знам'янської місцевої прокуратури задоволено.

Визнано незаконними та скасовано накази Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області від 14 лютого, 18 квітня,

08 травня та 25 липня 2014 року, від 17 квітня 2015 року.

Визнано недійсними договори оренди земельних ділянок площами

43,4877 га та 32,4207 га, розташованих на території Петроострівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, укладені відповідно 20 листопада 2014 року та 19 травня 2015 року

між Головним управлінням Держземагентства у Кіровоградській області та ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути вказані вище земельні ділянки у власність держави шляхом підписання акту прийому-передачі з Головним управлінням Держземагентства у Кіровоградській області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 були надані спірні земельні ділянки з порушенням статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки він не зазначив у заяві необхідних для вирішення цього питання умов, не обґрунтував розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, не надав відповідних документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в агарному навчальному закладі. Вказане на думку суду є підставою для визнання незаконними оспорюваних наказів та укладених на їх підставі договорів земельних ділянок.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 лютого

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області

від 01 листопада 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав за можливе задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що прокурор у порушення ЦПК України (1618-15) та Закону України "Про прокуратуру" не обґрунтував власної позиції щодо порушення Головним управлінням Держземагентства у Кіровоградській області вимог діючого законодавства при прийнятті спірних наказів, в чому полягає порушення інтересів держави у зв`язку із прийняттям вказаних наказів. Вказує, що Закон України "Про фермерське господарство" (973-15) не передбачає підстав для відмови громадянам у прийнятті заяви про надання земельної ділянки для створення фермерського господарства у зв`язку з недотриманням вимог статті 7 цього Закону.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 березня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі № 395/380/16-ц (провадження № 61-20796св18) призначено повторний автоматизований розподіл.

07 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу Білоконь О. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сільськогосподарського призначення в оренду загальною площею

46 га терміном на 15 років для ведення фермерського господарства із земель, що перебувають у державній власності, на території Мар`ївської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

Наказами Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області від 14 лютого, 18 квітня та 08 травня 2014 року ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж трьох окремих земельних ділянок у натурі (на місцевості) загальною площею 121 га, які розташовані на територіях Мар`ївської та Петроострівської сільських рад Новомиргородського району Кіровоградської області за межами населених пунктів (землі державної власності сільськогосподарського призначення (дві ділянки - рілля, одна ділянка - пасовища)) з метою надання їх в оренду для створення та ведення фермерського господарства.

25 липня 2014 року наказом Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області затверджено документацію із землеустрою та передано в оренду земельну ділянку загальною площею 43,4877 га ріллі для ведення фермерського господарства на території Петроостровської сільської ради, на підставі якого 20 листопада 2014 року між Головним управлінням Держземагенства в Кіровоградській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди цієї земельної ділянки строком на 15 років.

17 квітня 2015 року наказом Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області затверджено документацію із землеустрою та передано в оренду земельну ділянку загальною площею 32,4207 га ріллі для ведення фермерського господарства на території Петроострівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, на підставі якого

19 травня 2015 року між Головним управлінням Держземагентства в Кіровоградській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди цієї земельної ділянки строком на 15 років.

ОСОБА_1 є засновником фермерського господарства "Соколова Олександра Вікторовича ", зареєстрованого 17 липня 2015 року як юридична особа, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців (а. с. 60, т. 2).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

При розгляді справи суди порушили вимоги закону щодо юрисдикції загальних судів, що є обов`язковою підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень, а тому колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги.

При розгляді справи суди порушили вимоги закону щодо юрисдикції загальних судів, що є обов`язковою підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

' 'p' ЦПК (1618-15) України 2004 року передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

Згідно з частинами першою та другою статті 1 ГПК України 1991 року підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України 1991 року, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України 1991 року).

Отже, на момент звернення до суду у цій справі сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України 1991 року господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Статтею 20 ГПК України 1991 року визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Особливості участі прокурора в розгляді справ визначено статтею 45 ЦПК України 2004 року, статтею 29 ГПК України1991 року, за змістом положень яких у разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними і скасувати накази про затвердження документації із землеустрою та надання в оренду земельних ділянок, визнати недійсними укладені відповідачами договори оренди та суборенди земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство"у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) , Законом України "Про фермерське господарство" (973-15) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" (973-15) є спеціальним нормативно-правовим актом.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (частина перша статті 5, частина перша статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18) та від 20 червня 2018 року у справі

№ 317/2520/15-ц (провадження 14-157цс18).

Такої позиції дотримується і Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у своїх судових рішеннях від 10 жовтня 2018 року у справі

№ 694/1211/16-ц (провадження № 61-19983св18) та від 14 листопада

2018 року у справі № 368/546/16-ц (провадження № 61-26061св18).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спір, суди не надали оцінки тому, що прокурор заявив вимогу до ОСОБА_1, який 17 липня 2015 року, зареєстрував фермерське господарство " Соколова Олександра Вікторовича ", що свідчить про створення ним юридичної особи (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство"), відтак, спір за своїм суб`єктним складом й характером правовідносин має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до приписів статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, що відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України є підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області

від 01 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 лютого 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом заступника керівника Знам`янської місцевої прокуратури Кіровоградської області до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання наказів незаконними, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок закрити.