розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенко Д. Р., Невідомої Т. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Укрексімбанк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що наказом ПАТ "Укрексімбанк" від 18 лютого 2003 року № 86-к його було призначено на посаду керуючого філією ПАТ "Укрексімбанк" у м. Полтаві.

Наказом ПАТ "Укрексімбанк" від 17 серпня 2016 року № 641-к його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Вважав звільнення незаконним, а підставу для звільнення такою, що не відповідає дійсності.

У наказі про його звільнення зазначено, що він був відсутній на роботі 01, 10 і 12 серпня 2016 року, дозвіл або наказ про його відрядження відсутні, що є грубим порушенням трудової дисципліни, крім того, він відмовився надати пояснення щодо виїзду у ці дні у робочий час до м. Києва. Отже, його відсутність на робочому місці 01, 10 і 12 серпня 2016 року, на думку відповідача, є прогулом без поважних причин.

01, 10 і 12 серпня 2016 року він дійсно був відсутній на робочому місті, оскільки, виконуючи службові обов`язки, знаходився у ці дні у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Є. В. за адресою: м . Київ, вул . Еспланадна, 32в з метою узгодження умов договору купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_3, від імені ПАТ "Укрексімбанк", що підтверджується змістом договору, який був укладений 12 серпня 2016 року.

Вказані дії він вчиняв на виконання доручень, визначених протоколом засідання комітету роздрібного бізнесу ПАТ "Укрексімбанк" від 27 травня 2016 року № 29 і протоколом засідання Кредитної комісії філії ПАТ "Укрексімбанк" у м. Полтаві від 15 липня 2016 року № 87/1, про що було достовірно відомо працівникам структурних підрозділів та керівництву ПАТ "Укрексімбанк".

Таким чином, твердження роботодавця про його відсутність на робочому місці без поважних причин є безпідставним, а його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України - незаконним.

Крім того, у порушення вимог статті 149 КЗпП України ПАТ "Укрексімбанк" перед застосуванням дисциплінарного стягнення не зажадало від нього письмових пояснень з приводу відсутності 01, 10 і 12 серпня 2016 року на робочому місці.

На підставі вказаного, ОСОБА_1, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 07 липня 2017 року, просив суд поновити його на посаді керуючого філією ПАТ "Укрексімбанк" у м. Полтаві та стягнути з ПАТ "Укрексімбанк" у м. Полтаві середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 776 010,85 грн за період з серпня 2016 року (у тому числі за 01, 10 і 12 серпня) до 07 липня 2017 року включно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2017 року у складі судді Шумко А. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді керуючого філією ПАТ "Укрексімбанк" у м. Полтаві.

Стягнуто з ПАТ "Укрексімбанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 776 010,85 грн.

Стягнуто з ПАТ "Укрексімбанк" на користь держави судовий збір у розмірі 7 760,10 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керуючого філією ПАТ "Укрексімбанк" у м. Полтаві.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з ПАТ "Укрексімбанк" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць у розмірі 75 208,19 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за змістом пункту 2.1 Технічного порядку взаємодії структурних підрозділів ПАТ "Укрексімбанк" наказ про відрядження видається з метою бухгалтерського обліку службових відряджень, а не на підтвердження причин відсутності на робочому місці працівника. При цьому, позивач на підставі належних і допустимих доказів довів поважність причин відсутності на робочому місці - у приміщенні філії банку у м. Полтава 01, 10 і 12 серпня 2016 року, оскільки у цей час перебував у м. Києві з метою укладення від імені банку договору купівлі-продажу нерухомого майна. На підставі вказаного суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1, оскільки його було безпідставно звільнено згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Відповідачем вказані обставини не спростовано. Відповідно до статті 235 КЗпП України суд вирішив питання про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрексімбанк" задоволено.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 липня 2017 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що недотримання встановленої у ПАТ "Укрексімбанк" процедури оформлення відрядження до іншого населеного пункту з метою виконання трудових обов`язків є порушенням трудової дисципліни, однак не може кваліфікуватися як прогул. Разом з тим, висновок місцевого суду, що відсутність позивача на роботі 01 і 10 серпня 2016 року обумовлена поважними причинами, а саме - виконання службових обов`язків, пов`язаних із виїздом до м. Києва з метою укладення від імені банку договору купівлі-продажу нерухомого майна, не відповідає обставинам справи. З урахуванням вказаного позивача було обгрунтовано звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, тому відсутні підстави для його поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 червня 2019 року № 473/0/226-19 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 . 01, 10 і 12 серпня 2016 року був відсутній на роботі за місцезнаходженням філії ПАТ "Укрексімбанк" у м. Полтаві у зв`язку з необхідністю вирішення організаційних питань, пов`язаних з укладенням договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В. та зареєстрованим у реєстрі за № 1932. Вказані обставини підтверджені належними і допустимими доказами, зокрема, листом Генеральної прокуратури України від 15 серпня 2016 року, витягом з обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42016000000001369 відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України. Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про поважність причин відсутності позивача на робочому місці. При цьому, відповідачем вказані обставини не спростовані.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог статті 303 ЦПК України 2004 року належним чином не перевірив обставини справи, встановлені місцевим судом, та надані позивачем докази на їх підтвердження.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У січні 2018 року представник ПАТ "Укрексімбанк" - Москаленко О. Ю. та представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подали відзиви на касаційну скаргу аналогічного змісту, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Посилання представника позивача на лист Генеральної прокуратури України від 15 серпня 2016 року і витяг з обвинувального акта у кримінальному провадженні є безпідставними, оскільки у розумінні частини другої статті 78 ЦПК України ці докази є неналежними. Крім того, обставини, встановлені на етапі досудового розслідування, підлягають дослідженню судом під час розгляду кримінальної справи. Також вказують, що відсутність ОСОБА_6 на роботі 01, 10 і 12 серпня 2016 року не була погоджена з головою Правління ПАТ "Укрексімбанк", відрядження до м. Києва в установленому порядку оформлено не було.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом голови правління відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ВАТ "Укрексімбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрексімбанк", від 18 лютого 2003 року № 86-к ОСОБА_1 було призначено на посаду керуючого філією ВАТ "Укрексімбанк" у м. Полтаві з 19 лютого 2003 року на умовах визначених трудовим договором.

12 серпня 2016 року між ПАТ "Укрексімбанк", від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 15 квітня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Решетніковою С. І. за реєстровим № 2191, та іпотечного договору № 6408Z33/2474, посвідченого 02 грудня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко С. М. за реєстровим № 2269, діяв керуючий філією ПАТ "Укрексімбанк" у м. Полтава - ОСОБА_1, з однією сторони, та ОСОБА_8, з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. та зареєстровано у реєстрі за № 1932.

Наказом голови правління ПАТ "Укрексімбанк" від 17 серпня 2016 року № 641-К ОСОБА_1, керуючого філією ПАТ "Укрексімбанк" у м. Полтаві, було звільнено з 17 серпня 2016 року за прогул без поважних причин (01, 10 і 12 серпня 2016 року) на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Зі змісту вказаного наказу про звільнення ОСОБА_1 вбачається, що відповідно до повідомлення Генеральної прокуратури України від 15 серпня 2016 року № 15/1/2-28668 та пояснювальних записок начальника загального відділу ОСОБА_9 від 14 серпня 2016 року, водія автотранспортних засобів 2-го класу загального відділу ОСОБА_10 від 15 серпня 2016 року, ОСОБА_1 самовільно, без дозволу Головного банку та належного оформлення відповідних наказів про відрядження 01, 10 і 12 серпня 2016 року на службових автомобілях у робочий час виїжджав до м. Києва, порушуючи вимоги пункту 2.1 Технічного порядку взаємодії структурних підрозділів ПАТ "Укрексімбанк" з метою бухгалтерського обліку службових відряджень, затвердженого наказом ПАТ "Укрексімбанк" від 02 лютого 2011 року року № 58.

ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення щодо виїзду 01 серпня, 10 серпні та 12 серпня 2016 року в робочий час до м. Києва.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року зазначеним вимогам відповідає.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, у тому числі, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом з тим, саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена провина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.

Таким чином, для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що він дійсно був відсутній на робочому місці у м. Полтаві 01, 10 і 12 серпня 2016 року, оскільки у ці дні, виконуючи службові обов`язки, знаходився у м. Києві з приводу укладення від імені ПАТ "Укрексімбанк" договору купівлі-продажу нерухомого майна, що підтверджується, зокрема, листом Генеральної прокуратури України від 15 серпня 2016 року № 15/1/2-28668/16.

Судом установлено, що 12 серпня 2016 року між ПАТ "Укрексімбанк", від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 15 квітня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Решетніковою С. І. за реєстровим № 2191, та іпотечного договору, посвідченого 02 грудня 2008 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Тимошенко С. М. за реєстровим № 2269, діяв керуючий філією ПАТ "Укрексімбанк" у м. Полтаві - ОСОБА_1, та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В. за реєстровим № 1932.

Разом з тим, у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року позивачем не було надано доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці 01 і 10 серпня 2016 року.

Твердження позивача, що 01 серпня 2016 року вищевказаний договір не був укладений, оскільки не працював Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а 10 серпня 2016 року - оскільки нотаріусом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було виявлено, що на нерухоме майно, яке повинно бути предметом договору, накладено арешт, належними і допустимими доказами не підтверджено.

Доказів того, що перебування ОСОБА_1 у м. Києві 01, 10 і 12 серпня 2016 року пов`язане саме із виконанням трудових обов`язків суду не надано. З листа Генеральної прокуратури України від 15 серпня 2016 року № 15/1/2-28668-126 та обвинувального акта у кримінальному провадженні № 42016000000001369 від 30 вересня 2016 року, на які посилається позивач у касаційній скарзі як на належні докази підтвердження знаходження у робочий час у м. Києві у зв`язку з обговоренням умов та укладенням від імені ПАТ "Укрексімбанк" договору купівлі-продажу майна, вбачається, що хоча ОСОБА_1 і вчинював підготовчі дії від імені ПАТ "Укрексімбанк" для укладення зазначеного договору, однак вони були спрямовані на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України.

У частині четвертій статті 60 ЦПК України 2004 року визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням вказаного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивача було обґрунтовано звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, тому відсутні підстави для його поновленні на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, апеляційний суд правильно зазначив, що позивачем не була дотримання процедура оформлення відрядження до іншого населеного пункту з метою виконання трудових обов`язків, встановлена у ПАТ "Укрексімбанк", що є порушенням трудової дисципліни.

Оскільки доводи касаційної скарги є ідентичними запереченням на апеляційну скаргу, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, № 49684/99, 2)).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення апеляційної інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.