треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державне підприємство "Новомосковське лісове господарство", управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:державне підприємство "Новомосковське лісове господарство" (далі - ДП "Новомосковське лісове господарство"), управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання неправомірним і скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку у власність держави.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з планом лісових насаджень ДП "Новомосковське лісове господарство" землі НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталу належать до складу земель державної власності. Із зазначених земель рішенням Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18-V передано у власність громадян земельні ділянки Зокрема, пунктом 85 цього рішення затверджено проект із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, яка надається у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,25 га по АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення, 31 березня 2008 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 .

22 серпня 2009 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, продав ОСОБА_2 належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,25 га по АДРЕСА_1 .

Прокурор вказував, що Піщанська сільська рада розпорядилася земельною ділянкою державного лісового фонду з перевищенням повноважень, так як право щодо розпорядження нею мала Дніпропетровська обласна державна адміністрація. Таким чином, відбулося незаконне відчуження земель державної власності на користь фізичної особи.

На підставі вказаного керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації просив суд:

визнати неправомірним і скасувати пункт 85 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 12 березня 2008 року "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_2 " про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 31 березня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_1, на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 шляхом його зобов`язання повернути у власність держави земельну ділянку, площею 0,25 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року позов керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністраціїзадоволено.

Визнано неправомірним і скасовано пункт 85 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 12 березня 2008 року № 1-18-У "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_2 " щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 31 березня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_1, на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,25 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1

Стягнуто з Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області на користь прокуратури Дніпропетровської області судові витрати у розмірі 2 756,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на корить прокуратури Дніпропетровської області судові витрати у розмірі 1 378,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка була незаконно вилучена із земель лісового фонду та введена у межі с. Піщанки Новомосковського району Дніпропетровської області, що у подальшому призвело до незаконного відчуження земель державної власності на користь фізичної особи, чим порушено права та охоронювані законом інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Строк позовної давності прокурором не пропущено, оскільки Дніпропетровська обласна державна адміністрація, в чиїх інтересах від імені держави прокурором пред`явлено позов, дізналося про порушення свого права лише у 2016 році, коли прокурор повідомив їх про таке порушення. Крім того, відбулося переривання позовної давності, оскільки 13 листопада 2013 року Дніпропетровський апеляційний господарський суд прийняв постанову про те, що рішеннями Піщанської сільської ради незаконно вилучені спірні земельні ділянки із земель лісового фонду та введено в межі села.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірна земельна ділянка була незаконно вилучена із земель лісового фонду і введена у межі с. Піщанки Новомосковського району Дніпропетровської області та у подальшому передана у власність фізичної особи. Разом з тим, Дніпропетровська обласна державна адміністрація є спеціально уповноваженим органом щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та про порушення своїх прав у зв`язку з прийняттям сільською радою оспорюваного рішення і видачею на його підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку могла довідатися не пізніше 06 вересня 2011 року, а з позовом до суду в її інтересах прокурор звернувся лише у квітні 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено стороною у справі. При цьому преюдиційна постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року не є підставою для переривання позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Дніпропетровської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року справу за позовом Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ДП "Новомосковське лісове господарство", Держгеокадастр у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання неправомірним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку у власність держави призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року зупинено касаційне провадження у вказаній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державне підприємство "Новомосковське лісове господарство", управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта, витребування земельної ділянки (справа № 183/1617/16-ц) за касаційною скаргою Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2019 року поновлено касаційне провадження у вказаній вище справі у зв`язку з тим, що Велика Палата Верховного Суду 14 листопада 2018 року розглянула касаційну скаргу Піщанської сільської ради та ухвалила судове рішення (провадження № 14-208 цс 18).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що право на витребування незаконно вилучених земельних ділянок у Дніпропетровської обласної державної адміністрації, з чим погодились суди попередніх інстанцій, виникло лише після набрання постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року законної сили, якою визнано недійсними і скасовано рішення Піщанської сільської ради про незаконне вилучення земельних ділянок лісового фонду НОМЕР_2 і НОМЕР_3 кварталу та змінено їх цільове призначення. При цьому об`єктивна можливість дізнатися про порушення свого права у Дніпропетровської обласної державної адміністрації виникла з часу пред`явлення прокурором першого позову цієї категорії в інтересах адміністрації. Вказане свідчить, що апеляційний суд невірно визначив момент, з якого почався перебіг строку позовної давності, у зв`язку з чим необґрунтовано застосував наслідки його спливу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що прокурором при пред`явленні позову не наведено й не обґрунтовано наявності обставин, які з поважних причини перешкоджали прокурору або органу, в інтересах якого подано позов, дізнатися про порушення їх прав до моменту звернення до суду з позовом. Таким чином, висновки апеляційного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку зі зверненням прокурора до суду з пропуском позовної давності відповідають встановленим обставинам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішеннями Піщанської сільської ради Дніпропетровської області від 29 грудня 2007 року №№ 26-16/V, 27-16/V, 28-16/V, 29-16/V, 30-16/V, 31-16/V, 32-16/У, 33-16/V, 34-16/V, 35-16/V, 36-16/V, 37-16/V, 38-16/V, 39-16/V, 40-16/V, 41-16/V, 42-16/V, 43-16/V, 44-16/V, 45-16/V, 46-16/V, 47-16/V, 48-16/V, 49-16/V, 50-16/V, 51-16/V, 52-16/V, 53-16/V, 54-16/V, 55-16/V, 56-16/V, 57-16/V, 58-16/V, 59-16/V, 60-16/V, 61-16/V, 62-16/V, 63-16/V, 64-16/V, 65-16/V, 66-16/V, 67-16/V земельні ділянки НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталу ДП "Новомосковське лісове господарство" були вилучені із земель лісового фонду та введені у межі с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області зі зміною їх цільового призначення на землі житлової і громадської забудови.

На підставі вказаних рішень, Піщанська сільська рада 12 березня 2008 року прийняла оскаржене рішення, яким передала у власність громадян 133 земельні ділянки, одну з яких згідно з пунктом 86 цього рішення - у власність ОСОБА_1 .

Так, пунктом 86 рішення 18 сесії 5 скликання Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V затверджено проект землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, які надаються у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території АДРЕСА_3, та передано ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку загальною площею 0,25 га на території АДРЕСА_1 (а. с. 10, т. 1).

На підставі рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/ V ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 31 березня 2008 року, відповідно до якого він став власником земельної ділянки площею 0,250 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

22 серпня 2009 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0,25 га, яка розташована АДРЕСА_1 (а.с. 8, т. 1).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012 за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області до Піщанської сільської ради Дніпропетровської області визнано недійсними і скасовано рішення Піщанської сільської ради Дніпропетровської області від 29 грудня 2007 року №№ 26-16/V, 27-16/V, 28-16/V, 29-16/V, 30-16/V, 31-16/V, 32-16/У, 33-16/V, 34-16/V, 35-16/V, 36-16/V, 37-16/V, 38-16/V, 39-16/V, 40-16/V, 41-16/V, 42-16/V, 43-16/V, 44-16/V, 45-16/V, 46-16/V, 47-16/V, 48-16/V, 49-16/V, 50-16/V, 51-16/V, 52-16/V, 53-16/V, 54-16/V, 55-16/V, 56-16/V, 57-16/V, 58-16/V, 59-16/V, 60-16/V, 61-16/V, 62-16/V, 63-16/V, 64-16/V, 65-16/V, 66-16/V, 67-16/V.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України (2768-14) , а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України (2768-14) передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 ЗК України).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Суд установив, що спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до земель ДП "Новомосковське лісове господарство" (квартал НОМЕР_3 виділ 2), що підтверджують: Проект організації розвитку лісового господарства Новомосковського лісництва станом на 2014 рік з планом-схемою; протокол другої лісовпорядної наради від 17 червня 2014 року; лист ДП "Новомосковське лісове господарство" від 21 лютого 2017 року про те, що земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2014 років знаходиться у НОМЕР_3 кварталі ДП "Новомосковське лісове господарство", належить до земель Державного лісового фонду та з 2002 року не змінювала свого цільового призначення - землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) ) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) ).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.

Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті. А згідно з останньою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.

Отже, згідно з наведеними приписами вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП "Новомосковське лісове господарство", і передання у власність такої ділянки належало до повноважень Дніпропетровської обласної державної адміністрації, що вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України(частина друга статті 19 Конституції України).

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012 визнано недійсними і скасовано рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року №№ 26-16/V, 27-16/V, 28-16/V, 29-16/V, 30-16/V, 31-16/V, 32-16/У, 33-16/V, 34-16/V, 35-16/V, 36-16/V, 37-16/V, 38-16/V, 39-16/V, 40-16/V, 41-16/V, 42-16/V, 43-16/V, 44-16/V, 45-16/V, 46-16/V, 47-16/V, 48-16/V, 49-16/V, 50-16/V, 51-16/V, 52-16/V, 53-16/V, 54-16/V, 55-16/V, 56-16/V, 57-16/V, 58-16/V, 59-16/V, 60-16/V, 61-16/V, 62-16/V, 63-16/V, 64-16/V, 65-16/V, 66-16/V, 67-16/V, на підставі яких земельні ділянки НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталу ДП "Новомосковське лісове господарство" були незаконно вилучені із земель лісового фонду та введені у межі села Піщанка зі зміною їх цільового призначення на землі житлової і громадської забудови.

На підставі зазначених рішень до їх скасування судом Піщанська сільська рада 12 березня 2008 року прийняла оскаржене рішення, яким передала у власність громадян 133 земельні ділянки, одну з яких згідно з пунктом 86 цього рішення - у власність ОСОБА_1 .

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з урахуванням обставин, встановлених Дніпропетровським апеляційним господарським судом у справі за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області до Піщанської сільської ради Дніпропетровської області, рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року про вилучення із земель лісового фонду та введення у межі с. Піщанки земельної ділянки є незаконним як таке, що прийняте за відсутності волевиявлення власника - держави. Тому це рішення не створює правових наслідків незалежно від того, чи було воно скасоване судовим рішенням в іншій справі.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Дніпропетровської обласної державної адміністрації - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. Суди дійшли правильного висновку, що вона вибула з володіння власника поза його волею, тобто без прийняття ним відповідного рішення.

Таким чином, оскільки держава в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, Піщанська сільська рада відчужила її без вираження на це волі власника.

Відмовляючи у задоволенні позову керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, апеляційний суд виходив із того, що Дніпропетровська обласна державна адміністрація є спеціально уповноваженим органом щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та про порушення своїх прав, у зв`язку з прийняттям сільською радою оспорюваного рішення і видачею на його підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, могла довідатися не пізніше 06 вересня 2011 року, а з позовом до суду в її інтересах прокурор звернувся лише у квітні 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено стороною у справі.

Повністю з такими висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183 цс 18).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183 цс 18).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Прокурор у цій справі пред`явив три позовні вимоги: про визнання неправомірним і скасування пункту 85 (вірним є пункт 86) оскарженого рішення сільської ради; про визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_1 ; про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 . Отже, перша вимога звернута до Піщанської сільської ради, друга - до ОСОБА_1, третя - до ОСОБА_2 .

Судом установлено, що відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року земельні ділянки НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталу ДП "Новомосковське лісове господарство" є власністю держави, а Піщанська сільська рада Дніпропетровської області на підставі рішень від 29 грудня 2007 року незаконно вилучила ці земельні ділянки із земель лісового фонду, ввела їх у межі с. Піщанки та змінила цільове призначення на землі житлової та громадської забудови.

Також судом установлено, що з цих земельних ділянок Піщанська сільська рада Дніпропетровської області на підставі оскарженого рішення передала у власність громадян 133 земельні ділянки, зокрема і ОСОБА_1 згідно з пунктом 86 зазначеного рішення.

З огляду на те, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки, відсутність у справі, що переглядається, такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталу ДП "Новомосковське лісове господарство", включно із земельною ділянкою, наданою згідно з пунктом 86 оскарженого рішення ОСОБА_1 (квартал НОМЕР_3 виділ 2), свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого територіальна громада с. Піщанки набула право власності на земельні ділянки НОМЕР_2 і НОМЕР_3 кварталу ДП "Новомосковське лісове господарство". Отже, оскаржене рішення не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

При цьому, власник відповідно до положень статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Крім того, згідно з положеннями статей 116, 126 ЗК України підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

З урахуванням вказаного, в апеляційного суду не було підстав для визнання вимог прокурора про визнання неправомірним і скасування пункту 86 оскарженого рішення ради та державного акту на право власності на земельну ділянку обґрунтованими й вирішувати питання щодо застосування положень про позовну давність до цих вимог.

Щодо вирішення судами питання про витребування земельної ділянки, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція)).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. У цій справі - не тільки прокурора, Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Піщанської сільської ради, але й ОСОБА_5 .

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Суд установив, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, який набув земельну ділянку за відплатним договором у ОСОБА_1, який був власником цієї земельної ділянки на підставі оскарженого рішення сільської ради.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс208) у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_5, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

Таким чином, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_5 у збереженні права на земельну ділянку.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд передчасно дійшов висновку про те, що Дніпропетровська обласна державна адміністрація про порушення своїх прав могла довідатися не пізніше 06 вересня 2011 року, а з позовом до суду в її інтересах прокурор звернувся лише у квітні 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем (а. с. 26-34, т 2).

Заява ОСОБА_5 про застосування строків позовної давності мотивована тим, що постановою прокуратури Дніпропетровської області від 29 серпня 2011 року було накладено арешт на спірну земельну ділянку. Обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було зареєстровано 05 вересня 2011 року. Отже, починаючи з 06 вересня 2011 року Дніпропетровська обласна державна адміністрація могла дізнатися про порушення своїх прав.

У частині шостій статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду, що про порушення своїх прав Дніпропетровська обласна державна адміністрація могла довідатися не пізніше 06 вересня 2011 року, тобто після накладення арешту на спірну земельну ділянку та державної реєстрації цього обтяження, ґрунтується на припущеннях, оскільки належних і допустимих доказів того, що вказана інформація була доведена до відома Дніпропетровської обласної державної адміністрації відповідачем не надано, про їх наявність судом не зазначено.

Крім того, позивачем зазначається, що Дніпропетровська обласна державна адміністрація, в чиїх інтересах від імені держави прокурором пред`явлено позов, дізналося про порушення свого права лише у 2016 році, коли прокурор повідомив їх про таке порушення.

Отже, з урахуванням правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183 цс 18), суду слід з`ясувати, коли прокурору стало відомо про порушення прав, якщо йому про це стало відомо раніше.

Вказане свідчить, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про пропуск прокурором позовної давності щодо вимог про витребування майна.

Разом з тим, зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор просив суд витребувати земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_5 та зобов`язати його повернути земельну ділянку у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Таким чином, при новому розгляді апеляційному суду необхідно звернути увагу на зазначене вище, врахувавши правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду й ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.