розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року у складі судді Дубовенко І. Г. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Баранніка О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,

1. Описова частина

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: державне підприємство "Новомосковське лісове господарство" (далі - ДП "Новомосковське лісове господарство"), управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання неправомірним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що пунктом 7 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської областівід 12 березня 2008 року № 1-18-V "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 " ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку та передано йому у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, у АДРЕСА_3 . На підставі зазначеного пункту рішення сільської ради ОСОБА_1 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 31 березня 2008 року, загальною площею 0,25 га, по АДРЕСА_3 . 22 серпня 2009 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу продав вищевказану земельну ділянку ОСОБА_2

Спірна земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1, не є комунальною власністю, а відноситься до земель державної власності. Крім того, встановлено факт належності цієї земельної ділянки до земель НОМЕР_3 кварталу, виділ 2, які відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП "Новомосковське лісове господарство", розроблених у 2004 році Київською експедицією виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" відносяться до земель державного лісового фонду, що знаходяться у постійному користуванні зазначеного державного лісогосподарського підприємства, підтверджується інформацією ДП "Новомосковське лісове господарство" та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року.

Отже, вказані обставини свідчать про те, що Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської областіу порушення пункту "б" частини першої статті 12 ЗК України з перевищенням своїх повноважень розпорядилася земельною ділянкою державного лісового фонду, що призвело до незаконного відчуження земель державної власності на користь фізичної особи та у подальшому призвело до порушення майнових прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо вказаних земель. Дніпропетровська обласна державна адміністрація не делегувала сільській раді право на розпорядження землями державного лісового фонду. Про наявність спірного пункту незаконного рішення сільської ради державна обласна адміністрація дізналася лише з листа Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області від 25 квітня 2016 року.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації просив суд визнати неправомірним та скасувати пункт 7 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 12 березня 2008 року № 1-18-V про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_3 ; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 31 березня 2008 року виданий на ім`я ОСОБА_1 . Також, просив витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 шляхом зобов`язання останнього повернути земельну ділянку площею 0,25 га по АДРЕСА_3 державі в особі ДП "Новомосковське лісове господарство".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року позов керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації задоволено. Визнано неправомірним та скасовано пункт 7 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 12 березня 2008 року № 1-18-У "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 " про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_3 . Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 31 березня 2008 року виданий на ім`я ОСОБА_1, на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та розташовану по АДРЕСА_3 . Зобов`язано ОСОБА_2 повернути у власність Держави України в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_1, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та розташовану по АДРЕСА_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року встановлено, що 29 грудня 2007 року відповідними рішеннями Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області незаконно вилучені із земель лісового фонду та введено у межі с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області, змінено цільове призначення та переведено в землі житлової і громадської забудови земельні ділянки НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталу ДП "Новомосковське лісове господарство", зазначені рішення цією постановою суду визнані недійсними і скасовані. Отже, земельні ділянки НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталу належать до складу земель державної власності. З вищевказаних земель спірним пунктом 7 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 12 березня 2008 року № 1-18-У передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га, на підставі якого останній отримав державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку, тобто таке рішення сільською радою прийнято з перевищенням своїх повноважень. Вилучення земель НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталів з земель державної власності ДП "Новомосковське лісове господарство" не відбувалося. Крім того, прийнятим сільською радою рішенням фактично змінено цільове призначення спірної земельної ділянки, оскільки земельна ділянка лісового фонду надана під житлову забудову.

Строк позовної давності, про застосування якого заявили Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області та ОСОБА_2, прокурором пропущено не було, оскільки постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року, якою визнані недійсними і скасовані рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про зміну цільового призначення та переведення у землі житлової і громадської забудови земельні ділянки НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталу, перервано строк позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що мало місце незаконне вилучення із земель лісового фонду та введення у межі с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області земельних ділянок НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталу, до яких відноситься і спірна земельна ділянка, унаслідок чого спірне рішення сільської ради є неправомірним.

Підставою для звернення прокурора до суду з позовом стала саме наявність постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року, якою було встановлено факт перебування земельних ділянок НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталів у постійному користуванні ДП "Новомосковське лісове господарство", тому строк позовної давності ні керівником Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, ні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією не пропущено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 183/2535/16 з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року зазначену справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутні докази законності передачі спірної земельної ділянки у користування ДП "Новомосковське лісове господарство". Крім того, не встановлено межі земельних ділянок, які знаходяться у господарському віданні ДП "Новомосковське лісове господарство", тому неможливо встановити їх відношення до спірної земельної ділянки. Прокурор та Дніпропетровська обласна державна адміністрація пропустили строк позовної давності, оскільки знали про спірне рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, так як у 2012 році прокурор неодноразово звертався до суду з відповідними позовами про скасування рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 12 березня 2008 року № 1-18-У у частині передачі земельних ділянок іншим особам.

Доводи осіб, які подали відзиви

У березні 2018 року керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, спірну земельну ділянку незаконно вилучено із земель лісового фонду та введено у межі с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області, приймаючи спірне рішення Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області безпідставно та неправомірно змінила цільове призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення.

У березні 2018 року Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області подала відзив на касаційну скаргу, в якому підтримала доводи касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Пунктом 7 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської областівід 12 березня 2008 року № 1-18-V "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 " ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку та передано йому у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, у районі АДРЕСА_3 .

31 березня 2008 року на підставі зазначеного пункту рішення сільської ради ОСОБА_1 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, по АДРЕСА_3 .

22 серпня 2009 року ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу продав вищевказану земельну ділянку ОСОБА_2 .

Керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, який діє в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, зазначав про те, щовищевказана земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1, не є комунальною власністю, а відноситься до земель державної власності, земель лісового фонду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК) України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України (2768-14) , а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України (2768-14) передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Судом установлено, що спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до земель ДП "Новомосковське лісове господарство" (квартал НОМЕР_3 виділ 2), що підтверджують: проект організації розвитку лісового господарства Новомосковського лісництва станом на 2014 рік з планом-схемою; протокол другої лісовпорядної наради від 17 червня 2014 року; лист ДП "Новомосковське лісове господарство" від 21 лютого 2017 року про те, що земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2014 років знаходиться у НОМЕР_3 кварталі ДП "Новомосковське лісове господарство", належить до земель Державного лісового фонду та з 2002 року не змінювала свого цільового призначення - землі лісогосподарського призначення.

Ураховуючи викладене, встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус спірної земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, суд врахував вищевказані положення законодавства.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо не встановлення факту віднесення земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення безпідставні.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Ураховуючи викладене, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП "Новомосковське лісове господарство", і передання у власність такої ділянки належало до повноважень Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Судом установлено, що 13 листопада 2013 року Дніпропетровський апеляційний господарський суд у справі № 20/5005/9915/2012 прийняв постанову, якою визнав недійсними та скасував рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області№ 26-16/У, 27-16/У, 28-16/У, 29-16/У, 30-16/У, 31-16/У, 32-16/У, 33-16/У, 34-16/У, 35-16/У, 36-16/У, 37-16/У, 38-16/У, 39-16/У, 40-16/У, 41-16/У, 42-16/У, 43-16/У, 44-16/У, 45-16/У, 46-16/У, 47-16/У, 48-16/У, 49-16/У, 50-16/У, 51-16/У, 52-16/У, 53-16/У, 54-16/У, 55-16/У, 56-16/У, 57-16/У, 58-16/У, 59-16/У, 60-16/У, 61-16/У, 62-16/У, 63-16/У, 64-16/У, 65-16/У, 66-16/У, 67-16/У, на підставі яких земельні ділянки НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталу ДП "Новомосковське лісове господарство" були незаконно вилучені із земель лісового фонду та введені у межі с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області зі зміною їх цільового призначення на землі житлової і громадської забудови.

На підставі зазначених рішень до їх скасування судом Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області 12 березня 2008 року прийняла оскаржене рішення № 1-18-V, яким передала у власність громадян 133 земельні ділянки, одну з яких згідно з пунктом 7 цього рішення - у власність ОСОБА_1, який на підставі договору купівлі-продажу продав її ОСОБА_2 .

Таким чином, рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської областівід 29 грудня 2007 року про вилучення із земель лісового фонду та введення у межі с. Піщанки Новомосковського району Дніпропетровської області земельної ділянки є незаконним як таке, що прийняте за відсутності волевиявлення власника - держави. Тому це рішення не створює правових наслідків незалежно від того, чи було воно скасоване судовим рішенням в іншій справі.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Дніпропетровської обласної державної адміністрації - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. Суди дійшли правильного висновку, що вона вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення. Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення не свідчить про належний спосіб вилучення цієї ділянки із земель лісогосподарського призначення, а також про те, що був вияв волі повноважної особи на її відчуження.

Таким чином, оскільки держава в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської областівідчужила її без вираження на це волі власника.

Щодо позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Тобто, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183 цс 18).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Прокурор у квітні 2016 року пред`явив три позовні вимоги: про визнання неправомірним і скасування пункту 7 оскарженого рішення сільської ради; про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 ; про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 . Отже, перша вимога звернута до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, яка прийняла оскаржене рішення, а дві інші вимоги - до ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_2 та Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області заявили у суді першої інстанції про сплив позовної давності щодо всіх позовних вимог (а.с. 183-191, т. 1; а.с. 57-61, т. 2).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року встановлено, що земельні ділянки НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталу ДП "Новомосковське лісове господарство" є власністю держави, тоді як Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області на підставі рішень від 29 грудня 2007 року незаконно вилучила ці земельні ділянки із земель лісового фонду, ввела їх у межі села Піщанки Новомосковського району Дніпропетровської області та змінила цільове призначення на землі житлової та громадської забудови. Зазначеною постановою Дніпропетровський апеляційний господарський суд визнав недійсними та скасував вказані рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, оскільки держава в особі уповноваженого органу як власник відповідних земельних ділянок рішення про їх відчуження Піщанській сільській раді Новомосковського району Дніпропетровської області не приймала, а остання, вилучивши земельні ділянки з державного лісового фонду та змінивши їх цільове призначення, перевищила свої повноваження.

Крім того, з цих земельних ділянок Піщанська сільська рада на підставі оскарженого рішення передала у власність громадян 133 земельні ділянки, зокрема і ОСОБА_1 згідно з пунктом 7 зазначеного рішення.

З огляду на те, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки, відсутність у цій справі такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок НОМЕР_2 та НОМЕР_3 кварталу ДП "Новомосковське лісове господарство", включно із земельною ділянкою, наданою згідно з пунктом 7 оскарженого рішення ОСОБА_1 (квартал НОМЕР_3 виділ 2), свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого територіальна громада с. Піщанки Новомосковського району Дніпропетровської області набула право власності на земельні ділянки НОМЕР_2 і НОМЕР_3 кварталу ДП "Новомосковське лісове господарство". Отже, оскаржене рішення не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України у редакції, чинній на час видачі спірного державного акта, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом (з 14 жовтня 2008 року абзац перший частини першої статті 116 ЗК України доповнений словами "або за результатами аукціону").

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України у зазначеній редакції).

Підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

З урахуванням вказаного в апеляційного суду не було підстав для визнання вимог прокурора про визнання неправомірним і скасування пункту 7 оскарженого рішення ради та державного акту на право власності на земельну ділянку обґрунтованими й вирішувати питання щодо застосування положень про позовну давність до цих вимог.

При цьому кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція)).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. У цій справі - не тільки прокурора, Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Піщанської сільської ради, але й ОСОБА_1, ОСОБА_2 .

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна із чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Суд установив, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, який набув земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу, укладеним з ОСОБА_1, а останній набув зазначену земельну ділянку на підставі оскарженого рішення сільської ради.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс208) у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_2, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

Ураховуючи викладене, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні права на земельну ділянку. Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_2 не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Прокурор просив витребувати земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_2 та зобов`язати його повернути земельну ділянку у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Задовольняючи цю вимогу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зобов`язав ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації земельну ділянку.

Проте метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ураховуючи викладене, суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Заява ОСОБА_4 про застосування строків позовної давності мотивована тим, що постановою прокуратури Дніпропетровської області від 29 серпня 2011 року було накладено арешт на спірну земельну ділянку. Обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було зареєстровано 05 вересня 2011 року. Отже, починаючи з 06 вересня 2011 року Дніпропетровська обласна державна адміністрація могла дізнатися про порушення своїх прав.

У частині шостій статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Проте висновки апеляційного суду в частині застосування позовної давності не містять безумовних та достовірних тверджень.

Крім того, позивачем зазначається, що Дніпропетровська обласна державна адміністрація, в чиїх інтересах від імені держави прокурором пред`явлено позов, дізналося про порушення свого права лише у 2016 році, коли прокурор повідомив їх про таке порушення.

Отже, з урахуванням правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183 цс 18), суду слід з`ясувати, коли прокурору стало відомо про порушення прав, якщо йому про це стало відомо раніше.

Вказане свідчить, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку при застосуванні положень про позовну давність.

Таким чином, при новому розгляді апеляційному суду необхідно звернути увагу на зазначене вище, врахувавши правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду й ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.