розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2017 року у складі судді Хоминець М. М. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Бойчука І .В., Васильковського В. М., Ясеновенко Л. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовна заява мотивована тим, що він з 12 липня 1994 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2009 року було розірвано. На підставі договорів дарування незакінченого будівництвом будинку від 28 березня 2000 року і від 25 липня 2000 року ОСОБА_3 набула у власність незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1, готовністю 72 %.

За час шлюбу сторони за спільні кошти здійснювали будівництво будинку. Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації проведено технічну інвентаризацію зазначеного будинку та 22 травня 2006 року виготовлено технічний паспорт, що підтверджує законність будівництва і 100 % його готовності. У зв`язку з тим, що житловий будинок не був своєчасно зданий в експлуатацію, сторони не оформили право власності на нього.

Вказував, що 28/100 частин вказаного об`єкта незавершеного будівництва є спільною сумісною власністю подружжя. Отже, він є власником 14/100 частин цього об`єкта.

27 травня 2015 року ОСОБА_3 змінила замок у вхідних дверях будинку та 01 червня 2015 року встановила сигналізацію, що підтверджується договором на централізовану охорону об`єкта, укладеним із товариством з обмеженою відповідальністю "Граніт", що унеможливлює його доступ до будинку. Оскільки він є власником частки у спірному будинку, ОСОБА_3 вказаними діями чинить йому перешкоди у користуванні та розпорядженні своєю власністю.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у користуванні майном та зобов`язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у користуванні незавершеним будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1, надати ключі від вхідних дверей, відключити та зняти сигналізацію з об`єкта нерухомості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що на момент підключення відповідачем сигналізації він проживав у цьому будинку, оскільки за вказаною адресою позивач не зареєстрований та має інше зареєстроване місце проживання. Крім того, позивач не набув права власності на частку у спірному житловому будинку, оскільки право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації та виникає з моменту державної реєстрації. Доказів державної реєстрації свого права на частку у спірному будинку позивач суду також не надав, що свідчить про передчасність пред`явлення позову ОСОБА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 звернувся із цим позовом з приводу усунення йому перешкод у користуванні належної йому частиною житлового будинку. Разом з тим, належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він є власником цього майна суду не надав. Крім того, згідно з інформацією, наданою Тисменицьким районним сектором Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області 06 серпня 2015 року, ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_2 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до Розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 07 червня 2019 року № 631/0/226-19 та Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що рішенням Апеляційного суду від 02 серпня 2016 року за ним визнано право власності на 14/100 частин незавершеного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 . З урахуванням положень частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року він є власником вказаного майна, тому має право вимагати від ОСОБА_3 усунення перешкод у користуванні і розпорядженні своїм майном.

Заперечення на касаційну скаргу відповідачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 липня 1994 року Угринівською сільською радою народних депутатів було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_5, актовий запис № 8, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2009 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_1, зареєстрований 12 липня 1994 року в Угринівській сільській раді народних депутатів, було розірвано.

28 липня 2011 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 було видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2, актовий запис № 40.

28 березня 2000 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування незакінченого будівництвом будинку, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С. В. 28 березня 2000 року та зареєстрований у реєстрі за № Д-111, за умовами якого ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 готовністю 72 %.

25 липня 2000 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування незакінченого будівництвом будинку, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С. В. 25 липня 2000 року та зареєстрований у реєстрі за № Д-352, за умовами якого ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 готовністю 72 %.

За час шлюбу сторони здійснювали будівництво будинку.

Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації проведено технічну інвентаризацію зазначеного будинку та 22 травня 2006 року виготовлено технічний паспорт, що підтверджує 100 % його готовності.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2015 року у справі № 352/2640/14-ц скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1

Визнано 28/100 частин незавершеного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 14/100 частин незавершеного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що позивачем в установленому законом порядку не зареєстровано право власності на 14/100 частин незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1, тому він не може пред`являти вимогу про усунення перешкод у користуванні цим майном.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на об`єкт незавершеного будівництва підлягає державній реєстрації.

У пункті 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться, зокрема, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно

Судом установлено, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року у справі № 352/2640/14-ц за ОСОБА_1 визнано право власності на 14/100 частин незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вказане рішення апеляційного суду було оскаржено ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 352/2640/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і зупинено виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

У грудні 2017 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 у справі № 352/2640/14-ц залишено без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року залишено без змін.

Поновлено виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року.

З урахуванням вказаного, переглядаючи справу, апеляційний суд не звернув увагу, що виконання рішення суду, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірне нерухоме майно, було зупинено 11 жовтня 2016 року й на момент перегляду цієї справи не було поновлено, оскільки справа № 352/2640/14-ц знаходилася на розгляді суду касаційної інстанції. Виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року було поновлено лише 23 січня 2018 року. Вказане свідчить, що в зазначений період часу позивач був позбавлений можливості зареєструвати своє право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку.

Апеляційний суд зазначеним обставинам належної оцінки не дав.

Крім того, в оскаржуваному судовому рішенні, апеляційний суд вказував на те, що підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає, оскільки останній у спірному будинку не проживав та відповідно до інформації, наданої Тисменицьким районним сектором Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області 06 серпня 2015 року, має інше зареєстроване місце проживання.

З таким висновком апеляційного суду також не можна погодитися.

Так, відповідно до частин першої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

У статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Частиною десятою статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою.

У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Вказане свідчить, що реєстрація місця проживання позивача по АДРЕСА_2 не свідчить про його непроживання у будинку АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд не встановив, чи наявна у позивача реальна можливість зареєструвати своє місце проживання у спірному будинку, з урахуванням того, що він є об`єктом незавершеного будівництва та в установленому законом порядку в експлуатацію не введений.

Апеляційний суд вказаних обставин не встановив, належним чином доводи сторін не перевірив.

Суд касаційної інстанції у силу положень частин першої статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи сторін, то оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Крім того, апеляційному суду необхідно врахувати, що відповідно до статті 181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Відповідно рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

У ЦК України (435-15) , крім понять "нерухомість", "нерухоме майно", "об`єкт нерухомого майна" (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351 ЦК України), вживаються також інші поняття, наприклад: "об`єкт незавершеного будівництва" (стаття 331 ЦК України), "об`єкт будівництва" (статті 876, 877, 879- 881, 883 ЦК України), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до частини першої статті 361 ЦК Україниспіввласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

У статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З урахуванням вказаного, особа має право пред`являти вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, у тому числі об`єктом незавершеного будівництва, незалежно від наявності реєстрації у цьому об`єкті.

Також судом не враховано, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя встановлено, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється; позивач позбавлений можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає йому реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна.

З урахуванням положень частини четвертої статті 82 ЦПК України вказані обставини мають преюдиційне значення при розгляді цієї справи.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.