розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Апеляційного суду Київської області від 06 червня 2016 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Лівінського С. В., Мережко М. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 серпня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11200499000.

Відповідно до умов вказаного договору банк надав ОСОБА_3 кредит в іноземній валюті у розмірі 68 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути наданий йому кредит у повному обсязі не пізніше 17 серпня 2027 року згідно графіку погашення кредиту з виплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,2 % річних.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 17 серпня 2007 року укладено договір поруки № 134812, відповідно до умов якого останній зобов`язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_3 всіх зобов`язань за кредитним договором.

30 жовтня 2009 року між банком та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до якої сторони домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений у договорі термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення.

ОСОБА_3 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 13 жовтня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 52 794, 31 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 683 687 грн 53 коп., яка складається з: 46 748,50 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 13 жовтня 2014 року становить 605 394 грн 15 коп. - кредитної заборгованості; 5 438,37 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 13 жовтня 2014 року становить 70 427 грн 02 коп. - заборгованості по процентам; 223 долари США, що за курсом Національного банку України станом на 13 жовтня 2014 року становить 2 893 грн 03 коп. - пені за прострочення сплати кредиту; 384,04 долари США, що за курсом Національного банку України станом на 13 жовтня 2014 року становить 4 973 грн 33 коп. - пені за прострочення сплати процентів.

У ході розгляду справи позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, у якій зазначив, що станом на 18 серпня 2015 року розмір кредитної заборгованості ОСОБА_3 збільшився та становить 57 438, 96 доларів США, яка складається з: 46 748,50 доларів США - кредитної заборгованості; 10 690,46 доларів США - заборгованості по процентам;

Також просив стягнути пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 110 172 грн 87 коп., яка складається з: 39 802 грн 95 коп. - пені за прострочення сплати кредиту; 70 369 грн 92 коп. - пені за прострочення сплати процентів.

Враховуючи вищевикладене, ПАТ "УкрСиббанк" просило суд стягнути на його користь з урахуванням збільшених позовних вимог солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 вересня 2015 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 11200499000 у розмірі 57 438,96 доларів США, з яких: 46 748,50 доларів США - кредитна заборгованість; 10 690,46 доларів США - заборгованість по процентам.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 11200499000 у розмірі 110 172 грн 87 коп., з яких: 39 802 грн 95 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту; 70 369 грн 92 коп. - пеня за прострочення сплати процентів.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "УкрСиббанк" судовий збір у розмірі 1 827 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" судовий збір у розмірі 1 827 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник порушив взяті за кредитним договором, забезпеченим порукою, зобов`язання щодо своєчасного погашення кредиту, тому є підстави для солідарного стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 06 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 11200499000 у розмірі 57 438, 96 доларів США, з яких: 46 748,50 доларів США - кредитна заборгованість; 10 690,46 доларів США - заборгованість по процентам.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "УкрСиббанк" пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 110 172 грн 87 коп., з яких: 39 802 грн 95 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту; 70 369 грн 92 коп. - пеня за прострочення сплати процентів.

У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. Проте, оскільки між банком та позичальником було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, яка не була погодження з поручителем та на її підставі не було внесено змін до договору поруки, апеляційний суд дійшов висновку, що вказаною додатковою угодою було збільшено обсяг відповідальності поручителя, а тому відповідно до положень статті 559 ЦК України порука ОСОБА_4 припинилась.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ "УкрСиббанк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "УкрСиббанк" у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до Розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 червня 2019 року № 652/0/226-19 та Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_4 винесено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Скасовуючи рішення суду першої інстанції відповідно до частини третьої статті 303 ЦПК України, апеляційний суд жодним чином не мотивував вихід за межі доводів апеляційної скарги відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) . Крім того, при винесені оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд посилається на укладення додаткової угоди між банком та позичальником, яка збільшує обсяг відповідальності поручителя, проте, відсоткова ставка як за первісними умовами, так і за умовами додаткової угоди складає 12,2 % річних. Також вказує, що апеляційним судом не вказано в чому саме полягає збільшення відповідальності поручителя та якими доказами у справі це підтверджується. Таким чином, рішення апеляційного суду ухвалено без належного мотивування, відповідно до статей 213- 215 ЦПК України, та помилкового застосування частини першої статті 559 ЦК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_3 подали заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що посилання банку у касаційній скарзі на те, що процентна ставка не змінилась є невірним, оскільки в додатковій угоді № 1 від 30 жовтня 2009 року сторонами договору було передбачено, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування подвійної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дати виникнення прострочення, а саме з наступного для після несплати або неповної сплати платежу, встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості. Отже, було збільшено розмір процентної ставки за кредитним договором без згоди поручителя, а тому апеляційний суд обґрунтовано застосував частину першої статті 559 ЦК України та визнав припиненим зобов`язання поручителя за кредитним договором.

Крім того, посилаються на постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11200499000.

Згідно з вимогами Закону України "Про акціонерні товариства" від 17 вересня 2008 року (514-17) були внесені зміни у статут АКІБ " УкрСиббанк", відповідно до яких нове повне найменування банку стало ПАТ "УкрСиббанк".

Відповідно до умов кредитного договору позивач надав ОСОБА_3 кредит в іноземній валюті у розмірі 68 000 доларів США, а відповідач в свою чергу зобов`язався повернути наданий йому кредит у повному обсязі не пізніше 17 серпня 2027 року згідно з графіком погашення кредиту з виплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12.2% річних.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки від 17 серпня 2007 року № 134812, відповідно до умов якого ОСОБА_4 зобов`язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_3 усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору.

30 жовтня 2009 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якої сторони домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений у договорі термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ "УкрСиббанк" підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

У частині першій статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Судами встановлено, що 30 жовтня 2009 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якої сторони домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений у договорі термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог до поручителя, апеляційний суд зазначив, що укладеною додатковою угодою № 1 від 30 жовтня 2009 року до кредитного договору збільшено обсяг відповідальності боржника, а тому підстави для солідарного виконання поручителем обов`язку боржника відпали, оскільки укладення додаткової угоди відбулось без погодження з поручителем, відповідні зміни до договору поруки не вносились.

Не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що ухвалюючи рішення апеляційний суд не мотивував вихід за межі доводів апеляційної скарги.

Встановивши, що додаткову угоду № 1 до кредитного договору було укладено без згоди поручителя, відповідні зміни до договору поруки не вносились, але згідно з її умовами збільшився обсяг відповідальності боржника, апеляційний суд, посилаючись на статтю 303 ЦПК України 2004 року, застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 559 ЦК України, відповідно до яких порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції не застосував норму права, яка підлягає застосуванню, правомірно вийшов за межі апеляційної скарги, посилаючись на статтю 303 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах: від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14 і від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

З указаного вбачається, що у зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

З огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що збільшення додатковою угодою від 30 жовтня 2009 року № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 17 серпня 2007 року № 11200499000 відповідальності боржника щодо нарахування процентної ставки у подвійному розмірі на прострочену суму основного боргу за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди, призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього, що відповідно до вищевказаної норми закону є підставою для припинення поруки ОСОБА_4 за договором поруки від 17 серпня 2007 року.

Таким чином, відсутні підстави для покладення на поручителя відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту ОСОБА_3 від 17 серпня 2007 року.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог до поручителя, апеляційний суд повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами та правомірно застосував положення статті 303 ЦПК України 2004 року, оскільки суд першої інстанції залишив поза увагою норми матеріального права, застосування яких веде до скасування судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.