позивач - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра";

представник позивача - Белінський Віктор Анатолійович;

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ;

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у складі судді Петренко Н. О. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2017 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Кирилюк Г. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Надра" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ "КБ "Надра"), правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 95 926 доларів 14 центів США зі сплатою 12,99 % річних строком до 21 січня 2033 року.

Для забезпечення виконання позичальником зобов?язань за кредитним договором 21 січня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким останній зобов`язався солідарно із позичальником відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань.

Позичальник, як і поручитель, зобов`язання за кредитним договором і договором поруки належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 19 серпня 2015 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 106 823 доларів 92 центи США та пенею у розмірі 119 894 грн 20 коп.

Ураховуючи викладене, ПАТ "КБ "Надра" просило суд стягнути солідарно з відповідачів вказану суму кредитної заборгованості.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 пред?явила до суду зустрічний позов до ПАТ КБ "Надра" про визнання кредитного договору недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2008 року між ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 95 926 доларів 14 центів США зі сплатою 12,99 % річних строком до 21 січня 2033 року.

Вказувала, що ПАТ КБ "Надра" не попередило її як споживача про валютні ризики, що поставило її в нерівні умови з відповідачем, відсотки перевищують суму кредиту більш, ніж у два рази, У зв?язку з підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу значно зросла. Вважала умови кредиту несправедливими, такими, що суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов?язків на шкоду споживача.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати кредитний договір, укладений 21 січня 2008 року між нею та ВАТ "КБ "Надра", недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року позов ПАТ "КБ "Надра" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "КБ "Надра" суму заборгованості за кредитним договором від 21 січня 2008 року у розмірі 106 823 доларів 92 центи США та пеню у розмірі 119 894 грн 20 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 6 890 грн. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі як солідарні боржники порушили умови кредитного договору та договору поруки, належним чином не виконували своїх зобов`язань, на вимоги банку не реагували, а розмір заборгованості визначений банком відповідно до вимог закону та умов кредитного договору. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що сторони кредитного договору досягли згоди з усіх його істотних умов, підстави, передбачені статтею 215 ЦК України, для визнання кредитного договору недійсним відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року в частині розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі по 3 450 грн з кожного. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позичальник, як і поручитель, порушили умови кредитного договору та договору поруки щодо своєчасного погашення кредиту, у зв`язку з чим банк має право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду щодо підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат суд апеляційної інстанції виходив із того, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У лютому 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову банку.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що банк не направляв їй та поручителю вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, а тому позов банку є передчасним.

Також посилалась на те, що договір поруки є припиненим, оскільки прострочення виконання зобов?язань за кредитним договором відбулося у серпні 2014 року, а з позовом до суду до поручителя банк звернувся у вересні 2015 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Крім того, зазначала, що банком не доведено розмір кредитної заборгованості, оскільки первинні документи бухгалтерського обліку ним не були надані. Також зазначала, що судом безпідставно не застосовано Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки за рахунок кредитних коштів нею було придбане житло, яке передане в іпотеку банку, де вона проживає. Зазначала, що судом апеляційної інстанції неправильно розраховано суму судового збору.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 лютого 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 759/14055/15 із Святошинського районного суду м. Києва.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 січня 2008 року між ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 95 926 доларів 14 центів США зі сплатою 12,99 % річних строком до 21 січня 2033 року.

Для забезпечення виконання позичальником зобов?язань за кредитним договором 21 січня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким останній зобов`язався відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань.

28 грудня 2011 року між ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору від 21 січня 2008 року, за якою ОСОБА_1 зобов`язалась сплатити суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 898 доларів 02 центи США, а за умови своєчасного та у повному обсязі виконання позичальником вказаного зобов`язання, сторони дійшли домовленості про прощення неустойки у розмірі 1 580 доларів 99 центів США, розрахованої на день укладення цієї додаткової угоди.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 2 898 доларів 02 центи США погасила.

Позичальник, як і поручитель, зобов`язання за кредитним договором і договором поруки належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 19 серпня 2015 року виникла заборгованість, яка за розрахунком банку складала 106 823 доларів 92 центи США та 119 894 грн 20 коп.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Згідно зі статтею 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позичальник, як і поручитель, порушили умови кредитного договору та договору поруки щодо своєчасного погашення кредиту, у зв`язку з чим банк набув право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та пені. Розрахунок заборгованості перевірено судом на відповідність умовам договору та вимогам закону і порушень не встановлено. Іншого розрахунку заборгованості ОСОБА_1 не надала, розмір боргу, розрахований банком, не спростувала.

Доводи касаційної скарги про те, що позов банку є передчасним, оскільки банком не було пред?явлено вимоги до позичальника та поручителя, є необґрунтованими, так як позичальник порушила умови кредитного договору і банк скористався своїм правом на пред?явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, передбаченим пунктом 4.2.4 кредитного договору, звернувшись з позовом до суду, що є одним із способів пред?явлення вимоги до позичальника і поручителя.

Посилання касаційної скарги на те, що договір поруки є припиненим, безпідставні, оскільки ОСОБА_2 судові рішення не оскаржив, а підтвердження повноважень ОСОБА_1 представляти його інтереси в суді матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги про те, що судами безпідставно не застосовано Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , безпідставні, оскільки предметом цього спору є стягнення кредитної заборгованості, тоді як вказаний закон регулює відстрочення звернення стягнення на майно, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Доводів в частині оскарження судових рішень про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 касаційна скарга не містить.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2017 року.