розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 17 січня 2017 року у складі судді Моцного О. С. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 06 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Санікової О. С., Канурної О. Д., Краснощокової Н. С.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо" (далі - ПАТ "БК", банк) у вересні 2015 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідно до кредитного договору від 15 квітня 2010 року № 536/02-2010, укладеного між ПАТ "БК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговый дом "Ландорра"

(далі - ТОВ "ТД Ландорра") позичальник отримав кредит у розмірі 250 000, 00 дол. США зі сплатою 16, 00 % річних зі строком повернення до 30 січня 2011 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань між позивачем та відповідачами укладено договори застави транспортного засобу, згідно з якими відповідачі зобов`язалися перед позивачем своїм майном - предметом застави - за виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором. Позичальник зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав. У зв`язку із порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 01 серпня 2015 року у позичальника виникла заборгованість у розмірі 463 338, 83 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 250 000, 00 дол. США та заборгованості за відсотками у розмірі 213 338, 83 дол. США. Позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на рухоме майно відповідачів шляхом його продажу в процедурі виконавчого провадження за ціною, що буде визначена в рамках виконавчого провадження.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні внаслідок спливу позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 17 січня 2017 року у задоволенні позову банку відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, керувався тим, що у кредитному договорі від 15 квітня 2010 року, який укладений між сторонами, у пункті 1.3 визначений термін користування кредитом до 30 січня 2011 року, а банк звернувся до суду із позовом у вересні 2015 року, тобто із пропуском позовної давності. Суд першої інстанції послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, та зазначив, що до числа дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. З розрахунку заборгованості, що наданий представником позивача, станом на 01 серпня 2015 року встановлено, що 21 вересня 2012 року ТОВ "ТД "Ландорра" сплачено процентів на суму 250, 00 дол. США за період з 26 травня 2012 року до 25 червня 2012 року, хоча була нарахована сума 3 444, 45 дол. США. Отже, суд вважав, що дії позичальника не свідчать про переривання позовної давності.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 06 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "БК" відхилено, рішення Селидівського міського суду Донецької області від 17 січня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками щодо пропуску позовної давності та зазначив, що сплачена ТОВ "ТД "Ландорра" сума 250, 00 дол. США віднесена ПАТ "БК" на 26 травня 2012 року як сума сплаченої простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, а отже переривання позовної давності не відбулося.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, позивач просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано статтю 256 ЦК України, у зв`язку із чим дійшли необґрунтованого висновку про пропуск банком позовної давності. Також заявник посилався на те, що навіть якщо припустити, що позовна давність поновлена лише у частині обов`язку зі сплати відсотків, то в такому випадку у суду відсутні підстави для відмови у позові в цій частині. Зазначив, що сплата позичальником боргу свідчить про визнання ним боргу за кредитом у цілому, а не лише за його окремими частинами.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2017 року відкрито касаційне провадження, ухвалою від 04 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до кредитного договору від 15 квітня 2010 року № 536/02-2010, укладеного між ПАТ "БК" та ТОВ "ТД "Ландорра", позивач отримав кредит у розмірі 250 000, 00 дол. США зі сплатою 16, 00 % річних зі строком повернення до 30 січня 2011 року.

Згідно з договором застави транспортного засобу від 15 квітня 2010 року, укладеного між ПАТ "БК" та ОСОБА_1, останній є майновим поручителем ТОВ "ТД "Ландорра" за кредитним договором від 15 квітня 2010 року

№ 536/02-2010 та передає у заставу транспортний засіб, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, марка Mercedes-Benz, модель S550, що зареєстрований 23 жовтня 2008 року ВРЕР № 3 м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області на ім`я ОСОБА_1 Згідно з договором застави транспортного засобу від 15 квітня 2010 року, укладеного між ПАТ "БК" та ОСОБА_2, остання є майновим поручителем ТОВ "ТД "Ландорра" за кредитним договором від 15 квітня 2010 року № 536/02-2010 та передає у заставу транспортний засіб, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2007, марка Mercedes-Benz, модель ML, що зареєстрований 06 березня 2007 року ВРЕР № 3 м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору строк повернення кредиту становить 30 січня 2011 року.

Відповідно до пункту 2.3 кредитного договору нарахування процентів здійснюється щомісячно, за період з 26 числа попереднього місяця до 25 число включно поточного місяця та в день повернення кредиту.

Згідно з наданим представником позивача розрахунком заборгованості 21 вересня 2012 року ТОВ "ТД "Ландорра" сплачено проценти на суму 250, 00 дол. США за період з 26 травня 2012 року до 25 червня 2012 року, хоча була нарахована сума 3 444, 45 дол. США.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) . За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Дійшовши висновку про сплату ТОВ "ТД "Ландорра" 21 вересня 2012 року 250, 00 дол. США на погашення відсотків, при цьому керуючись лише наданим банком розрахунком, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про відсутність факту переривання позовної давності.

Судами не зазначено та не досліджено, якими належними та достатніми доказами (квитанції, касові ордери, інші документи) підтверджуються обставини внесення ТОВ "ТД "Ландорра" грошових коштів, з яких можливо було б зробити висновок, на оплату якого саме зобов`язання за кредитом - сплати відсотків чи тіла кредиту - були направлені зазначені грошові кошти.

При цьому, відповідно до пункту 2.4 кредитного договору лише зобов`язання зі сплати процентів носило періодичний (щомісячний) характер. Зобов`язання зі сплати основної суми кредиту відповідно до умов договору пов`язувалось лише із закінченням строку дії договору і не передбачало сплату періодичних платежів.

Наведене свідчить, що саме з 31 січня 2011 року у позичальника виник обов`язок зі сплати суми кредиту у повному обсязі, а отже, з цієї дати почався перебіг позовної давності до вимог про повернення кредиту в цілому.

Згідно із пунктом 2.6 кредитного договору сторони домовились, що заборгованість сплачуватиметься у такій послідовності: неустойка, прострочені проценти, прострочені кредитні платежі, поточні проценти, поточні кредитні платежі.

Таким чином, взявши до уваги лише наданий банком розрахунок, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що грошові кошти, сплачені позичальником, незалежно від того, на погашення якого виду заборгованості вони сплачувались боржником, розподілялись банком у порядку черговості, встановленої пунктом 2.6 кредитного договору.

Зазначене дає змогу зробити висновок, що суди дійшли передчасного висновку, що платіж позичальника від 21 вересня 2012 року свідчив лише про визнання ним боргу у частині сплати процентів.

Таким чином, питання про застосування позовної давності, її переривання у спорі вирішено без належного з`ясування обставин справи, які зумовлюють перебіг строків давності.

Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази, зокрема кредитний договір, укладений між ПАТ "БК" та ТОВ "ТД "Ландорра", не встановили, на сплату якої складової заборгованості вчинено позичальником платіж у розмірі 250, 00 дол. США та чи перервана у зв`язку із цим позовна давність щодо сплати відсотків чи суми кредиту у цілому.

Ухвалення законного й обґрунтованого рішення у справі без виконання цих процесуальних дій неможливо.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно скасувати.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За правилами частин четвертої та п`ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.