розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 16 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Лазіки Г. П., Шевченка В. М.,

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_8 . про поділ майна подружжя, в якому після уточнення вимог просила визнати за нею право власності на таке майно: шведську спортивну стінку, вартістю 1 200,00 грн; диван дитячий "Блест", вартістю 8 000,00 грн; мікрохвильову піч "Samsung", вартістю 600,00 грн; телевізор "Toshiba", вартістю 5 000,00 грн; комплект кухонних меблів, вартістю 7 000,00 грн; персональний комп`ютер, вартістю 6 000,00 грн; бойлер "Ariston", вартістю 1 500,00 грн; набір електроінструментів (дриль, перфоратор, шуруповерт, кутова шліфмашина, електричне точило, електрична пилка, набори ключів), вартістю 8 800,00 грн; годинник настінний із дерева, вартістю 450,00 грн; порохотяг "Zelmer", вартістю 2 500,00 грн; 1/2 частини грошових коштів, що перебувають на відкритому на ім`я ОСОБА_8. депозитному рахунку за договором № 772574/2014 у Публічному акціонерному товаристві "ВіЕйБі Банк". Також позивач просила стягнути із ОСОБА_8 на її користь грошові кошти у сумі 160 900,00 грн як компенсацію належної ОСОБА_1 вартості частини легкового автомобіля "Hyundai i30", державний номерний знак НОМЕР_1 .

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що на підставі статей 60, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ), частини третьої статті 368, частини другої статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) вона має право на визнання за нею права власності на вказане майно у порядку поділу майна подружжя, яке придбано під час перебування у шлюбі із ОСОБА_8.

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_8., у якому просила визнати недійсним договір позики від 29 червня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 . Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вказаний договір є недійсним, оскільки він укладений без її письмової згоди як дружини. Крім того, укладений між відповідачами договір позики, за яким ОСОБА_8 отримав кошти на придбання легкового автомобіля "Hyundai i30", державний номерний знак НОМЕР_1, насправді не укладався та не був направлений на реальне настання правових наслідків, оскільки договір був спрямований на позбавлення її права на частку вказаного легкового автомобіля як спільного майна подружжя.

03 листопада 2015 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про поділ майна подружжя та справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 ., третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору позики, об`єднано в одне провадження.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір позики від 29 червня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У порядку поділу майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини депозитного вкладу за договором № 772574/2014, що знаходиться у Публічному акціонерному товаристві "ВіЕйБі Банк" на ім`я ОСОБА_3, шведську спортивну стінку, вартістю 1 200,00 грн; диван дитячий "Блест", вартістю 8 000,00 грн; мікрохвильову піч "Samsung", вартістю 600,00 грн; телевізор "Toshiba", вартістю 5 000,00 грн; комплект кухонних меблів, вартістю 7 000,00 грн; персональний комп`ютер, вартістю 6 000,00 грн; бойлер "Ariston", вартістю 1 500,00 грн; набір електроінструментів (дриль, перфоратор, шуруповерт, кутова шліфмашина, електричне точило, електрична пилка, набори ключів), вартістю 8 800,00 грн; годинник настінний із дерева, вартістю 450,00 грн; порохотяг "Zelmer", вартістю 2 500,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти як компенсацію частини вартості автомобіля у розмірі 160 900,00 грн. Вирішено питання розподілу грошових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір позики, укладений 29 червня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вчинено без згоди позивача як дружини позичальника, а тому відповідно до положень частини другої статті 65 СК України він є недійсним. Позивач має право на компенсацію частини вартості автомобіля, оскільки на його придбання вона витратила особисті кошти. Відповідачем у період шлюбу укладено договір банківського вкладу, а тому позивач має право на 1/2 частини депозитного вкладу, відкритого за вказаним договором.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 16 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2016 року у частині задоволення позову про визнання недійсним договору позики, визнання за ОСОБА_1. у порядку поділу майна подружжя права власності на 1/2 частини депозитного вкладу за договором № 772574/2014, який знаходиться у Публічному акціонерному товаристві "Ві Ей Бі Банк" на ім`я ОСОБА_8, стягнення із ОСОБА_8 . на користь ОСОБА_1 160 900,00 грн компенсації частини вартості автомобіля "Hyundai i30", державний номерний знак НОМЕР_1, скасовано та відмовлено у задоволенні позову у цій частині. В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2016 року залишено без змін.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 18 січня 2017 року доповнено рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 16 грудня 2016 року. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2016 року змінено у частині розміру судових витрат, стягнутих із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, зменшивши їх розмір із 3 654,00 грн до 2 046,24 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3. 2 036,50 грн на відшкодування понесених судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновок місцевого суду про визнання недійсним договору позики, укладеного 29 червня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального права. Доводи позивача про те, що укладений договір позики не направлений на реальне настання правових наслідків і внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому прояву, не можуть бути підставою для визнання недійсним договору позики, оскільки вказані доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду цієї справи. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності депозитного вкладу за договором № 772574/2014, відкритим у ПАТ "Ві Ей Бі Банк" на ім`я ОСОБА_3.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У січні 2017 року ОСОБА_1. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 16 грудня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач як дружина ОСОБА_3 не надавала згоди на укладення ним оспорюваного договору позики від 29 червня 2011 року, вказаний договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, внутрішня воля сторін договору не відповідала її зовнішньому прояву, у зв`язку із чим такий договір є недійсним. Наявність у колишнього подружжя грошових коштів на депозитному вкладі підтверджується наданими позивачем доказами, зокрема квитанцією про отримання ОСОБА_3 частини відсотків за депозитним договором.

У березні 2017 року від ОСОБА_8. надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, доводи заявника зводяться до переоцінки доказів, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню. Судами встановлено, що оспорюваний договір позики був дійсно укладений, а грошові кошти за ним передані. Обставини про укладення договору банківського вкладу повинні підтверджуватися виключно письмовим договором, який відсутній у матеріалах справи. Суд першої інстанції не врахував сплив загальної позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору позики та не взяв до уваги надану відповідачем заяву про застосування позовної давності.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання заперечення на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1. підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі із 16 липня 2005 року. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 березня 2015 року шлюб між сторонами розірваний.

29 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого остання передала ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 152 900,00 грн на придбання автомобіля марки "Hyundai i30 1.6 Comfort AT", а ОСОБА_3 прийняв та зобов`язався повернути ОСОБА_2 суму позики та виконати інші зобов`язання, передбачені цим договором. Пунктом 2 укладеного договору позики визначено її загальний строк - до 29 червня 2021 року, а приписами пункту 5 вказаного договору позики визначено її повернення частинами, а саме: 50 000,00 грн - до 01 листопада 2014 року, 50 000,00 грн - до 01 листопада 2017 року, 52 900,00 грн - до 29 червня 2020 року.

Згідно з квитанцією від 29 червня 2011 року № 15-39196 ОСОБА_3 перерахував кошти у сумі 152 900,00 грн на рахунок Акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Богдан Моторс", призначення платежу: оплата за автомобіль "Hyundai i30 1.6 Comfort АТ". З рахунку-фактури від 29 червня 2011 року № 9611 вбачається, що ОСОБА_3 є одержувачем автомобіля "Hyundai i30 1.6 Comfort АТ", умова продажу - предоплата, сума із податком на додану вартість становить 152 900,00 грн. Згідно з довідкою-рахунком від 30 червня 2011 року № 828019 вказаний автомобіль продано і видано ОСОБА_3.

Відповідно до акта передання-приймання майна у рахунок погашення боргу за договором позики від 10 грудня 2014 року, складеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у зв`язку із порушенням останнім грошових зобов`язань за договором позики від 29 червня 2011 року, він передає, а ОСОБА_2 приймає і набуває право власності на майно, яке придбане ОСОБА_3 за рахунок грошових коштів, що отримані ним особисто від ОСОБА_2 за вказаним договором позики від 29 червня 2011 року. Відповідно до пункту 2 вказаного акта передання-приймання майна від 10 грудня 2014 року у рахунок погашення боргу за договором позики вказаний автомобіль сторони оцінили у 120 000,00 грн, вказана сума вважається такою, що покриває суму неповернутої позики, залишок якої буде становити 32 900,00 грн, і підлягає поверненню протягом одного місяця з моменту підписання цього акта.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи позивачу у визнанні недійсним договору позики від 29 червня 2011 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вказаний договір укладений в особистих цілях відповідача, доказів того, що такий договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, матеріали справи не містять.

Верховний Суд не може у повній мірі погодитися із такими висновками апеляційного суду, оскільки вони є передчасними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 64 ЦПК України 2004 року письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Згідно з частиною другою статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07 квітня 2003 року "ДСТУ 4163-2003" відмітку про засвідчення копії документа складають із слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Всупереч зазначеним вимогам законодавства, наявна у матеріалах справи копія договору позики від 29 червня 2011 року не містить відмітки про засвідчення копії документа.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийняв рішення за відсутності у матеріалах справи належним чином засвідчених письмових доказів.

Статтею 59 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, невстановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставинсправи на підставі допустимих доказів унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції правильності застосування судом норм матеріального права.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася, зокрема на те, що оспорюваний договір позики від 29 червня 2011 року не був укладений сторонами у зазначену дату.

Із матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представником позивача заявлялося клопотання про витребування від ОСОБА_3, ОСОБА_2 оригіналу договору позики від 29 червня 2011 року.

Також у матеріалах справи міститься заява представника позивача про призначення експертизи, на вирішення якої поставлено такі запитання: яким є приблизний час виготовлення (виконання) фрагментів договору позики від 29 червня 2011 року; чи виготовлені (виконані) фрагменти договору позики від 29 червня 2011 року (надрукований текст, рукописний тест, підписи осіб) у різний час; чи відповідає дата складання договору позики від 29 червня 2011 року, вказана на ньому, істинному віку документа.

Розгляд вказаної заява про призначення експертизи за проханням заявника було відкладено судом до моменту надання відповідачем оригіналу договору позики, що підтверджується журналом судового засідання від 22 січня 2016 року та технічним записом судового засідання.

Втім, зазначене клопотання розглянуто по суті не було.

Частиною другою статті 60 ЦПК України 2004 року встановлено, що докази подаються сторонами.

Також Верховний Суд звертає увагу на таке.

За умовами оспорюваного договору позики від 29 червня 2011 року ОСОБА_2 надала ОСОБА_3 готівкову цільову позику в сумі 152 900,00 грн. Сторони підтвердили, що з моменту підписання цього договору обов`язок позикодавця щодо надання позики вважається виконаним.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" (який був чинний на момент укладення спірного договору позики) особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього закону.

Бланки декларації виготовляються особами, які її заповнюють і подають, шляхом їх роздрукування або копіюванняна папері формату А4 за формою, наведеною в додатку до закону (включаючи примітку). Бланк декларації складається з 10 сторінок ( постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2012 року № 64 "Про виготовлення бланків декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру" (64-2012-п) ).

У розділі ІІ "Відомості про доходи", підрозділі А "Одержані (нараховані) з джерел в Україні" декларації зазначається загальна сума сукупного одержаного (нарахованого) у звітному періоді декларантом і членами його сім`ї доходу з усіх джерел в Україні, а також загальні суми за кожним видом доходу згідно з наведеним у позиціях 6 - 20 цього розділу переліком.

У матеріалах справи міститься належним чином завірена копія Декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2011 рік, заповнена і підписана ОСОБА_3 27 березня 2012 року, що засвідчує правильність вказаних у цій декларації відомостей.

Зі змісту вказаної декларації вбачається, що у зазначеному вище розділіІІ декларації відсутні відомості про отримання декларантом доходів за договорами позики, про що мало б бути зазначено у пункті 20 - інші види доходів.

Судами не спростовано доводи позивача, що сторони за оспорюваним договором позики від 29 червня 2011 року не вчиняли будь-яких дій на виконання такого правочину, зокрема дій щодо передачі грошових коштів.

Установивши, що оспорюваний договір позики уклали сторони, які є родичами, суди повинні були перевірити, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених таким правочином, чи не були дії сторін договору направленні на фіктивний перехід права власності на рухоме майно до тітки ОСОБА_3 з метою виведення такого майна із обсягу спільної сумісної власності подружжя, чи не уклали сторони правочин "про людське око".

Щодо визнання прав на 1/2 частини депозитного вкладу

Відмовляючи у задоволенні позову у частині визнання за позивачем права на 1/2 частини депозитного вкладу за договором № 772574/2014, який відкритий у ПАТ "Ві Ей Бі Банк" на ім`я ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності депозитного вкладу за договором № 772574/2014 у ПАТ "Ві Ей Бі Банк" на ім`я ОСОБА_3.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна, оскільки він є передчасним.

У матеріалах справи міститься клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_18 про витребування доказів, згідно з яким заявник просив суд витребувати в уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Ві Ей Бі Банк" інформацію щодо розміру грошових коштів (дати їх внесення) на рахунку за договором № 772574/2014, який відкрито ОСОБА_3 у ПАТ "Ві Ей Бі Банк".

У вказаному клопотанні зазначено, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відмовлено заявнику у надані такої інформації, оскільки вона містить банківську таємницю.

Із журналу судового засідання від 22 січня 2016 року вбачається, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вказаного клопотання про витребування доказів.

Частиною першою статті 137 ЦПК України 2004 року встановлено, що у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі.

Таким чином, витребування доказів за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, є обов`язком суду.

Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України2004 року суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України 2004 року, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Вирішуючи спір, суд у порушення наведених норм права, вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України2004 року не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, а саме: відмовив у витребувані інформація щодо розміру грошових коштів (дати їх внесення) на рахунку за договором № 772574/2014, який відкрито ОСОБА_3 у ПАТ "Ві Ей Бі Банк", яка має важливе значення для правильного розгляду та вирішення справи, що у свою чергу не дало можливості позивачу довести перед судом переконливість своїх тверджень про наявність або відсутність юридичних фактів.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України 2004 року, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без з`ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, висновок суду про часткове задоволення позову не можна вважати обґрунтованим та таким, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 16 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

г оловуючого -	Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів:	Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,	Погрібного С. О., Яремка В. В.,

Головуючий	О. В. Ступак

Судді:	І. Ю. Гулейков

	С. О. Погрібний
	Г. І. Усик

	В. В. Яремко