Постанова
Іменем України
03 липня 2019 року
м. Київ
справа № 569/20888/14-ц
провадження № 61-793св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 22 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Шеремет А. М., Максимчук З. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 19 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариство "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Бнак" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 58 870,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом, що складається з фіксованої відсоткової складової 5,49 % річних та FIDR, строком до 17 лютого 2023 року.
ОСОБА_1 зобов`язання за указаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 29 квітня 2014 року утворилась заборгованість, яка складається з: 57 992,05 доларів США - тіла кредиту, 5 479,98 доларів США - процентів за користування кредитом. За несвоєчасне повернення кредиту нарахована пеня у розмірі 2 631 116 грн 23 коп.
19 лютого 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель прийняла на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 його зобов`язань за указаним кредитним договором. Договором поруки передбачено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідають як солідарні боржники і товариство може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і поручителя, чи до обох одночасно.
20 липня 2011 року між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ПАТ "ОТП Банк" було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого клієнт передав на користь фактора право вимоги за кредитними договорами, що забезпечені іпотекою/заставою, у тому числі і щодо кредитного договору від 19 лютого 2008 року.
Зазначало, що відповідно до указаного договору поруки, у випадку невиконання позичальником боргових зобов`язань перед банком за кредитним договором, поручитель зобов`язаний здійснити виконання боргових зобов`язань в обсязі, заявленому банку протягом трьох банківських днів з дати надіслання банком відповідної письмової вимоги за адресою, указаною у договорі поруки. Вимога від 03 липня 2014 року була надіслана банком для ОСОБА_2, однак вона у зазначений строк не виконана.
Ураховуючи викладене, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 19 лютого 2008 року у розмірі 63 472,03 доларів США; пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 2 631 166 грн 23 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654 грн.
Короткий змістрішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 червня 2016 року у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено.
Рішення міського суду мотивовано тим, що позовна давність за періодичними щомісячними платежами на виконання кредитних зобов`язань банком пропущена, тому суд відмовив з цієї підстави у задоволенні позову до ОСОБА_1 . Оскільки порука ОСОБА_2 припинилася внаслідок пропуску позивачем строку звернення з позовом до поручителя протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу, тому у задоволенні позову до ОСОБА_2 також відмовлено.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 22 листопада 2016 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки, апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 38 567,53 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" зробило розрахунки заборгованості за спірним кредитним договором з урахуванням обставин, встановлених рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2012 року, яким визнано недійсними з моменту укладення пункт 3 частини першої; пункт 1.3.2. частини другої; пункти з 1.4. по 1.4.1.6. (включно) частини другої; пункт 2.3.6. частини другої; пункт 2.3.7. частини другої; пункт 4.1.1. частини другої кредитного договору від 19 лютого 2008 року; додатковий договір від 16 квітня 2009 року № 1, додатковий договір від 14 жовтня 2009 року № 2, додатковий договір від 19 квітня 2010 року № 3 до указаного кредитного договору; договір іпотеки від 19 лютого 2008 року, який було укладено між позичальником та банком; договір № 1 до указаного договору іпотеки. У зв`язку з таким розрахунком розмір заборгованості за кредитним договором становить 38 567,53 доларів США. Цей розрахунок включає в себе лише борг за тілом кредиту, а проценти і пеня виключені зі складу заборгованості згідно з указаним рішенням. Оскільки ОСОБА_1 не спростував вимог позивача, тому позов задоволено лише у частині, тобто щодо стягнення 38 567,53 доларів США з позичальника на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна". Разом з тим, належних та допустимих доказів про перехід прав і обов`язків від банку до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" матеріали справи не містять. З договору про відступлення права вимоги від 20 липня 2011 року встановлено факт передання прав від ПАТ "ОТП Банк" до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" щодо ОСОБА_1, який є позичальником. Щодо ОСОБА_2, то у матеріалах справи відсутні докази про перехід прав і обов`язків за договором поруки від 19 лютого 2008 року від банку до позивача. У договорі ж вказано лише про забезпечувальні зобов`язання за іпотекою/заставою. Тобто заміни кредитора щодо поручителя не відбулось. Оскільки правовідносини з приводу поруки між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ОСОБА_2 не виникали, а тому не існує її зобов`язань перед позивачем, у зв`язку із чим підстав покладати на неї цивільно-правову відповідальність, як на поручителя, за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду у частині стягнення на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" із ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 38 567,53 доларів США та судового збору та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення апеляційного суду у касаційному порядку не оскаржується, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилалась на те, що апеляційний суд ухвалив рішення про стягнення заборгованості за неукладеним кредитним договором. Суд керувався неналежними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості. На момент укладення договору про відступлення права вимоги від 20 липня 2011 року між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ПАТ "ОТП Банк", у тому числі й щодо кредитного договору від 19 лютого 2008 року заборгованість клієнта перед банком складала 0,00 доларів США. Крім того, судом не застосовано позовну давність, про яку заявлено стороною у справі. Суд не дослідив та не встановив того факту, що у ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відсутня ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями. Також суд не встановив факту чи повідомлявся ОСОБА_1 про зміну кредитора у зобов`язанні.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2017 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Рівненського міського суду Рівненської області зазначену цивільну справу. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 22 листопада 2016 року.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15)
у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19)
касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2019 року указану справу призначено до розгляду.
Відзив на касаційну каргу учасники справи до суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що 19 лютого 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 58 870 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом, що складається з фіксованої відсоткової складової 5,49 % річних та FIDR, строком до 17 лютого 2023 року.
З метою повернення кредитних коштів за указаним кредитним договором виконання зобов`язань позичальника було забезпечено порукою ОСОБА_2 відповідно до укладеного договору поруки між ЗАТ "ОТП Банк" та поручителем.
20 липня 2011 року між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ПАТ "ОТП Банк" було укладено договір відступлення права вимоги, за яким клієнт передав на користь фактора право вимоги за кредитними договорами, що забезпечені іпотекою/заставою, у тому числі й щодо кредитного договору від 19 лютого 2008 року.
03 липня 2014 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" направило письмові досудові вимоги кожному з відповідачів, де вказувало про дострокове виконання боргових зобов`язань (а.с. 3, 4).
Заборгованість за кредитним договором від 19 лютого 2008 року станом на 29 квітня 2014 рок становить 63 472,03 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом і за процентами за користування кредитом, та 2 631 166 грн 23 коп. пені.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником - ОСОБА_3, задоволенню не підлягає.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (статті 530, 631 ЦК України).
Одним з видів порушення зобов`язання є невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За правилами статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Відповідно до статей 512, 514, 516- 517 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
Скасовуючи рішення міського суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ТОВ "ОТП Факторинг України", апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, виходив з того, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" зробило розрахунки заборгованості за спірним кредитним договором з урахуванням обставин, встановлених рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2012 року, яким визнано недійсними з моменту укладення пункт 3 частини першої; пункт 1.3.2. частини другої; пункти з 1.4. по 1.4.1.6. (включно) частини другої; пункт 2.3.6. частини другої; пункт 2.3.7. частини другої; пункт 4.1.1. частини другої кредитного договору від 19 лютого 2008 року; додатковий договір від 16 квітня 2009 року № 1, додатковий договір від 14 жовтня 2009 року № 2, додатковий договір від 19 квітня 2010 року № 3 до указаного кредитного договору; договір іпотеки від 19 лютого 2008 року, який було укладено між позичальником та банком; договір № 1 до указаного договору іпотеки. У зв`язку з таким розрахунком розмір заборгованості за кредитним договором становить 38 567,53 доларів США. Цей розрахунок включає в себе лише борг за тілом кредиту, а проценти і пеня виключені зі складу заборгованості згідно з указаним рішенням.
Отже, оскільки ОСОБА_1 не спростовано вимоги позивача про стягнення вищевказаної кредитної заборгованості, тому апеляційним судом обґрунтовано задоволено позов лише у частині, тобто щодо стягнення 38 567,53 доларів США з позичальника на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна".
Посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про стягнення заборгованості за неукладеним кредитним договором є безпідставними, оскільки рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2012 року кредитний договір від 19 лютого 2008 року визнаний частково недійсним, визнано недійсними лише зазначені вище пункти договору та додатки до нього щодо порядку та строків сплати процентів за користування кредитом та порядку нарахування пені. Разом з тим презумпцію правомірності укладеного між сторонами кредитного договору під час розгляду справи відповідачем не спростовано.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд ухвалив рішення на підставі неналежних доказів є необґрунтованими та спростовуються встановленими обставина у справі. Зокрема, посилання ОСОБА_1 на відсутність заборгованості за указаним кредитним договором не підтверджені належними та допустимими доказами у справі, оскільки довідка, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, відсутня у матеріалах справи. Крім того, у матеріалах справи відсутня досудова вимога про погашення заборгованості за кредитним договором від 02 лютого 2011 року, долучена ОСОБА_1 до касаційної скарги.
Щодо доводів про те, що судом не застосовано позовну давність, про яку заявлено стороною у справі, суд не бере до уваги, оскільки ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відповідно до досудової вимоги від 03 липня 2014 року, яка міститься в матеріалах справи, звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове повернення суми кредитної заборгованості.
Крім того, та обставина, що боржник не був повідомлений про зміну кредитора, не тягне за собою відмову в позові нового кредитора, тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання у повному обсязі не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань взагалі.
Доводи касаційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення апеляційного суду, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні не знайшли свого підтвердження і спростовуються належними та допустимими доказами у справі.
Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_3, залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 22 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович