розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2016 року у складі судді Крупінської С. С. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Стрільчука В. А., Осіпчука В. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (далі - ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій") про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала на посаді оператора диспетчерського руху на АС-1 Луцьк. 11 квітня 2016 року наказом о/с голови правління № 39 її було звільнено з займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП з формулюванням "у зв`язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором".

Вважала це звільнення незаконним та безпідставним, так при її звільненні в наказі не зазначено, який саме пункт трудового договору нею порушено, вона не вчиняла систематичного без поважних причин невиконання обов`язків покладених на неї трудовим договором. Також зазначала, що наказом від 07 серпня 2015 року № 65 о/с їй було оголошено догану, де не зазначено, які саме обов`язки покладені на неї трудовим договором нею порушено. Вважала, що в її діях немає систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором.

Посилаючись на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд, поновити строк оскарження наказу

ПрАТ "Волинське Обласне Підприємство Автобусних Станцій" від 07 серпня 2015 року № 65 о/с про оголошення догани та скасувати цей наказ, скасувати наказ ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" від 18 березня 2016 року № 22 о/с та від 11 квітня 2016 року № 39 о/с та поновити її на посаді оператора диспетчерського руху АС-1 Луцьк, стягнути з ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3 132 грн 64 коп. за кожен місяць вимушеного прогулу, починаючи

з 11 квітня 2016 року, а саме 20 257 грн 72 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 15 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді оператора диспетчерського руху АС-1 Луцьк. Стягнуто з ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 22 349 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що застосовуючи дисциплінарну відповідальність у вигляді догани до позивачки 07 серпня 2015 року відповідач не зазначив та не конкретизував, які саме обов`язки покладені на ОСОБА_1 трудовим договором були нею не виконані. Таких доказів не було відповідачем надано суду під час розгляду справи. Даючи юридичну оцінку винесеному наказу від 07 серпня 2015 року № 65 о/с, суд дійшов висновку, що 01 липня 2015 року між водіями ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 виникли особисті неприязні відносини, пов`язані з фактом обкрадання її транспортного засобу і не тягнуть за собою відповідальності за невиконання обов`язків, передбачених трудовим договором. У зв`язку з вищевикладеним, у відповідача не було підстав для звільнення позивача за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня

2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Позовну вимогу про поновлення строку на оскарження та скасування наказу ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" від 07 серпня 2015 року № 65 о/с залишено без розгляду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 09 березня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав, для звільнення позивача з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, зокрема - відсутність систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором. Суд першої інстанції цілком обґрунтовано вказав про незаконність та необґрунтованість застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани, а відтак і відсутність правових підстав для звільнення позивача з роботи у зв`язку з систематичним невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором. Незважаючи на статтю 149 КЗпП України, відповідачем не обґрунтовано тяжкості обраного виду стягнення у вигляді звільнення при тому, що безперервний стаж роботи ОСОБА_1 у роботодавця складає близько 35 років, позивач є особою передпенсійного віку, має на утриманні сина інваліда, опікуном якого є, відсутність реальної шкоди, що заподіяна підприємству. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б містили негативну характеристику ОСОБА_1 за виключенням факту, який мав місце 26 лютого 2016 року. Відповідач у порушення вимог статей 3, 60 ЦПК 2004 року не надав належних та допустимих доказів, які б спростували вимоги позивача про незаконність її звільнення. Суд першої інстанції з врахуванням кількості днів вимушеного прогулу правильно обрахував розмір середньої заробітної плати, що підлягає стягнення з відповідача в користь позивача. При цьому розмір середньоденної заробітної плати обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) та з врахуванням уточнюючої довідки, що надана саме відповідачами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у квітні 2017 року,

ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій".

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2017 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

03 червня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції у рішення вказано, що позов ОСОБА_1 задоволено, в той час як ним не було вирішено усіх позовних вимог, заявлених у позовній заяві. Приймаючи заяву позивача про залишення без розгляду позову в частині, суд першої інстанції керувався пунктом 5 частини першої статті 207 ЦПК України

2004 року, тобто застосував норми процесуального права, які не підлягали застосуванню, оскільки на цій стадії процесу позбавлений можливості приймати відмову від позовних вимог, оскільки вже розглянув справу по суті та ухвалив відповідне рішення. Крім того, судами не враховано вимогу статті 233 КЗпП України, відповідно до якої працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення такого права. У оскаржуваних судових рішеннях відсутній висновок про поновлення або відмову у поновленні строку на оскарження дисциплінарного стягнення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" у якому він просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_1 на касаційну скаргу ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" у якому вона просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працювала у ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", починаючи з 16 січня 1981 року, а на посаді оператора диспетчерського руху автобусної станції № 1 Луцьк (далі - АС-1 Луцьк) з 20 липня 2002 року (а. с. 2-4).

26 лютого 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи на зміні о 05:35 год. закрила відомість продажу касових квитків № 11215 на міжнародний рейс

Луцьк-Радом у кількості 6 штук на загальну суму 830 грн та маючи на меті сприяння у перевезені перевізником безквиткових пасажирів зателефонувала диспетчеру Володимир-Волинської АС та попросила припинити продаж квитків на цей рейс у зв`язку з завантаженням автобуса пасажирами вже у м. Луцьку. Після того, як ці обставини стали відомі керівництву, а саме о 09:15 год. 26 лютого 2016 року ОСОБА_1 дала вказівку касиру ОСОБА_5, внісши кошти у касу, надрукувати додаткову відомість продажу квитків на 14 пасажирів.

Вчинення зазначених дій ОСОБА_1 та її представником не заперечувалась та не спростовувалась.

Крім в того, в матеріалах справи наявні дві відомості продажу квитків на Рейс Луцьк-Радом через Устилуг, часом відправлення якого зазначено

26 лютого 2016 року 5.30 год. В одній відомості, яка надрукована

ОСОБА_1 26 лютого 2016 року о 05 год. 35 хв. 06 с. зазначено про продаж 6 квитків на загальну суму 830 грн, а в іншій відомості, яка надрукована

26 лютого 2016 року о 09 год. 15 хв. 47 с. зазначено про продаж 14 квитків на загальну суму 1 680 грн.

Вчинення вказаних ОСОБА_1 дій також підтверджується доповідною запискою начальника Володимир-Волинської АС, поясненнями диспетчера Володимир -Волинської АС ОСОБА_7, доповідною запискою начальника АС-1 м. Луцька ОСОБА_8, пояснюючою контролера пасажирського автотранспорту ОСОБА_9, доповідною старшого диспетчера Луцької автостанції, диспетчера Луцької АС-1 ОСОБА_10, поясненнями касира Луцької АС-1 ОСОБА_5, службовою запискою інженера-програміста ОСОБА_11, довідкою АС-1 м. Луцька, актом перевірки наявності грошей і білетів від 26 лютого 2016 року, письмовими поясненнями

ОСОБА_1 (а. с. 41-55).

Наказом № 39 о/с від 11 квітня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади оператора диспетчерського руху АС-1 Луцьк у зв`язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором (пункт 3 статті 40 КЗпП України).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Як роз`яснено в пункті 22 постанови Пленуму Верхового Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП (322-08) правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Суд, вирішуючи спір, повинен з`ясувати систематичне невиконання яких саме трудових обов`язків позивачем передувало його звільненню.

При системному аналізі норм трудового законодавства слід дійти висновку, що порушення трудової дисципліни вважається систематичним, якщо працівник, який мав дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни (яке з нього не зняте або не втратило юридичного значення зі спливом часу), порушив її знову.

Вирішуючи такий спір, суд повинен перевірити законність попередніх стягнень, оскільки тільки правомірно накладені стягнення можуть ураховуватись і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність належних та допустимих доказів систематичного невиконання ОСОБА_1 обов`язків, покладених на неї трудовим договором, вважаючи при цьому притягнення її 07 серпня 2015 року до дисциплінарної відповідальності неправомірним.

Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. У наказі № 65 о/с

від 07 серпня 2015 року не було зазначено та конкретизовано, які саме пункти посадової Інструкції або ж Правил внутрішнього трудового розпорядку були порушені ОСОБА_1 .

Крім того, судами зроблено правильний висновок про те, що частина друга статті 149 КЗпП надає право власникові вибирати вид стягнення, але зобов`язує його враховувати при цьому цілу низку факторів: 1) ступінь тяжкості вчиненого проступку; 2) заподіяну порушенням шкоду; 3) обставини, за яких вчинено проступок; 4) попередню роботу працівника. Працівник має право оскаржити до суду застосоване до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, посилаючись на те, що власник не врахував перелічені фактори. Не зважаючи на цю норму, відповідачем не обґрунтовано тяжкості обраного виду стягнення у вигляді звільнення при тому, що безперервний стаж роботи ОСОБА_1 у роботодавця складає близько 35 років, позивач є особою передпенсійного віку, має на утриманні сина інваліда, опікуном якого є, відсутність реальної шкоди, що заподіяна підприємству. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б містили негативну характеристику ОСОБА_1 за виключенням факту, який мав місце 26 лютого 2016 року.