розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради Київської області про визнання недійсним трудового контракту в частині терміну дії, визнання контракту безстроковим трудовим договором, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2016 року у складі судді Жарікової О. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 квітня 2017 рокуу складі колегії суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, який неодноразово уточнив в процесі розгляду справи та просив: визнати недійсним трудовий контракт від 02 вересня 2013 року, укладений між ним та Управлінням освіти і науки Білоцерківської міської ради (далі - Управління освіти і науки) в частині терміну дії; визнати укладений з ним контракт від 02 вересня 2013 року безстроковим трудовим договором; визнати недійсним та скасувати наказ Управління освіти і науки від 30 серпня 2016 року № 286-К про його звільнення; поновити його на посаді директора Дитячо-юнацького фізкультурно-спортивного клубу міста Білої Церкви Київської області (далі - ДЮФСК); стягнути з Управління освіти і науки на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17 976,80 грн з врахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів; зобов`язати Управління освіти і науки відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що наказом Управління освіти і науки від 07 грудня 2009 року № 485-К він був призначений на посаду директора ДЮФСК за контрактом, строком з 07 грудня 2009 року по 30 серпня 2010 року. В подальшому контракт неодноразово продовжувався, а саме наказами відповідача: від 31 серпня 2010 року № 254-К по 31 серпня 2011 року; від 29 серпня 2011 року № 278-К по 31 серпня 2012 року; від 01 червня 2012 року № 151-К по 30 серпня 2013 року; від 30 серпня 2013 року № 224-К по 31 серпня 2014 року. 02 вересня 2013 року між ним та відповідачем був укладений новий контракт на строк з 02 вересня 2013 року по 31 серпня 2014 року. Після закінчення дії контракту (31 серпня 2014) він продовжував належним чином виконувати обов`язки директора ДЮФСК, при цьому жодних додаткових угод щодо продовження строку контракту сторонами не підписувалося як і не укладалося іншого контракту на новий строк, хоча згідно з наказом від 09 червня 2015 року № 129-К Управління освіти і науки приймало рішення про продовження строку дії контракту до 31 серпня 2016 року. 25 травня 2016 року відповідач надіслав йому лист № 351, в якому попередив про розірвання трудових відносин з 31 серпня 2016 року у зв`язку із закінченням дії трудового строкового договору (контракту). Наказом Управління освіти і науки від 30 серпня 2016 року № 286-К його було звільнено з роботи з посади директора ДЮФСК у зв`язку з закінченням терміну контракту, про що внесений відповідний запис у його трудову книжку. Він не погоджується з рішенням відповідача про його звільнення, вважає наказ про звільнення таким, що порушує його права закріплені у Конституції України (254к/96-ВР) та Кодексі законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ), прийнятим з порушенням вимог трудового законодавства. Незаконними діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду, що полягало у втраті роботи і призвело до різкого зниження матеріального забезпечення його сім`ї та негативно вплинуло на стан його здоров`я.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 21 грудня 2016 рокувідмовив у задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивачем не доведено порушення відповідачем вимог трудового законодавства при його звільнені. У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним трудового контракту в частині терміну дії, визнання контракту безстроковим трудовим договором, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди як похідної від вказаних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 12 квітня 2017 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2016 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 квітня 2017 рокуі ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що він продовжував виконувати свої обов`язки після закінчення дії контракту, а відповідач не заперечував та мав намір продовжити трудові відносини з ним, що підтверджується відповідними наказами, а тому укладений з ним контракт, в силу приписів частини першої статті 39-1 КЗпП України, є продовжений на невизначений час та набув статусу безстрокового трудового договору. Висновки судів про те, що він висловлював бажання продовжити дію контракту, шляхом написання відповідної заяви, а відповідач приймав таку пропозицію та погоджувався з нею шляхом прийняття відповідних наказів не відповідає дійсним обставинам справи, спростовується його поясненнями та показаннями свідків, які зазначили що всі заяви про продовження строку дії контракту були написані під примусом та "заднім числом", зазвичай у вересні-жовтні відповідного року. Ці обставини свідчать про те, що він не надавав згоди на укладення та продовження контракту на короткострокових умовах. Суди не взяли до уваги того, що вимога Закону України "Про освіту" від 23 травня 1991 року № 1060-XII (1060-12) (далі Закон № 1060-XII (1060-12) ), чинного на час виникнення спірних правовідносин, щодо контрактної форми трудового договору стосувалася лише керівників навчальних закладів, що є загальнодержавною власністю. Суди попередніх інстанцій не врахували, що через укладення з ним контракту при переводі його з посади керівника гуртка на посаду директора ДЮФСК відбулося зменшенні рівня його соціальної захищеності. Помилковим є висновок судів про те, що він не просив скасувати накази відповідача про продовження терміну дії контракту, оскільки за своїм змістом наказ є лише рішенням відповідача про намір укласти відповідну угоду щодо продовження дії контракту, і не може розглядатися як додаткова угода. Суди не звернути увагу на те, що продовження контракту на новий термін - це зміна контракту в частині строку його дії.

У серпні 2017 року Управління освіти і науки подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що ці рішення є законними і обґрунтованими. Аргументи позивача про те, що трудовий договір, який був переукладений один чи декілька разів вважається таким, що укладений на невизначений строк, є помилковими, так як це правило не поширюється на випадки, передбачені частиною другою статті 23 КЗпП України, яка містить вичерпний перелік випадків, коли допускається укладення строкового трудового договору. Не може вважатися таким, що укладений на невизначений строк строковий трудовий договір, укладений як контракт, якщо його переукладали один чи кілька разів. Звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

13 березня 2018 року справу № 357/10223/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що наказом Управління освіти і науки від 07 грудня 2009 року № 485-К ОСОБА_1 був призначений на посаду директора ДЮФСКтерміном з 07 грудня 2009 року по 30 серпня 2010 року за контрактом.

В подальшому контракт неодноразово продовжувався, а саме наказами відповідача: від 31 серпня 2010 року № 254-К по 31 серпня 2011 року; від 29 серпня 2011 року № 278-К по 31 серпня 2012 року; від 01 червня 2012 року № 151-К по 30 серпня 2013 року.

02 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та Управлінням освіти і науки був укладений новий контракт на строк з 02 вересня 2013 року по 31 серпня 2014 року.

Згідно з пунктом 1.2 зазначеного контракту він є трудовим договором. На підставі контракту виникають трудові відносини між керівником та Управлінням освіти і науки.

Зміни та доповнення до контракту вносяться шляхом підписання додаткових угод (пункт 6.1 контракту).

Згідно з пунктами 6.2, 6.2.1, 6.2.3 контракту він припиняє свою дію з підстав, передбачених чинним законодавством та умовами цього контракту, а саме: після закінчення строку дії контракту. При цьому начальник Управління освіти і науки і керівник закладу мають за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись у такому: контракт продовжується або укладається на новий термін або припиняє дію у зв`язку із закінченням терміну дії; з ініціативи Управління освіти і науки до закінчення строку дії контракту на умовах, передбачених законодавством.

Наявний в матеріалах справи контракт від 02 вересня 2013 року, укладений між сторонами, містить підпис позивача та уповноваженого представника відповідача, які не заперечували, що ними підписувався та виконувався такий контракт.

На підставі заяви позивача, наказом від 19 червня 2014 року № 112-К було прийнято рішення про продовження терміну дії контракту до 31 серпня 2015 року.

Згідно з наказом від 09 червня 2015 року № 129-К прийнято рішення про продовження терміну дії контракту до 31 серпня 2016 року, на підставі заяви самого позивача та контракту.

25 травня 2016 року було надіслано попередження № 351, в якому відповідач попередив позивача про розірвання трудових відносин з 31 серпня 2016 року у зв`язку із закінченням дії трудового строкового договору (контракту).

Наказом від 30 серпня 2016 року № 286-К позивача було звільнено з роботи з посади директора ДЮФСК у зв`язку з закінченням терміну контракту згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору (частина третя статті 54 Закону № 1060-XII).

За змістом постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 "Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників" (963-2000-п) посада директора навчально-виховних комплексів (об`єднань) відноситься до переліку посад педагогічних працівників.

Підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом (пункт 8 статті 36 КЗпП України).

Згідно з пунктом 9 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору" (170-94-п) (далі - постанова № 170) контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною у письмовій формі.

У контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця (пункт 10 постанови № 170).

Пунктами 15, 17 постанови № 170 передбачено, що у контракті визначаються режими робочого часу і часу відпочинку працівника. У контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання.

Згідно з пунктами 21, 24 постанови № 170 у разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом. За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

Таким чином, умовами строкового трудового договору (контракту) сторони, окрім строку його дії, узгоджують обсяги пропонованої роботи, порядок припинення та продовження контракту, а також підстави для його дострокового розірвання.

Установлено, що 02 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та Управлінням освіти і науки був укладений контракт на строк з 02 вересня 2013 року по 31 серпня 2014 року, строк дії якого неодноразово продовжувався. 25 травня 2016 року було надіслано попередження № 351, в якому відповідач попередив позивача про розірвання трудових відносин з 31 серпня 2016 року у зв`язку із закінченням дії контракту.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства та не порушує прав позивача. Позивач, займаючи посаду директора ДЮФСК, відносився до категорії педагогічних працівників, з яким відповідно до вимог частини четвертої статті 20 та частини третьої статті 54 Закону № 1060-XIIукладається контракт, оскільки контрактна форма трудового договору щодо директора комунального навчального закладу законодавчо визначена саме законом, а сторони, укладаючи 02 вересня 2013 року відповідний контракт реалізували своє волевиявлення щодо його умов та визначили строк його дії, що відповідає вимогам законодавства та не дає підстав для визнання його незаконним та скасування.

Відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Так як позивачем не доведено порушення вимог законодавства при його звільнені, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відсутні правові підстави для задоволення похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій того, що укладений з ним контракт, в силу приписів частини першої статті 39-1 КЗпП України, є продовжений на невизначений час та набув статусу безстрокового трудового договору, не заслуговують на увагу, оскільки з позивачем було укладено трудовий договір на визначений контрактом строк, припинення трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відповідає закону. Продовження строку дії контракту не дає підстав вважати, що він набуває статусу безстрокового трудового договору.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він не надавав згоди на укладення та продовження контракту на короткострокових умовах, є безпідставними, оскільки судами встановлено визнання сторонами обставин щодо підписання та виконання умов контракту, а зміна строку його дії відбувалася за волевиявленням сторін.

Аргументи заявника про те, що суди не взяли до уваги того, що вимога Закону № 1060-XII (1060-12) щодо контрактної форми трудового договору стосувалася лише керівників навчальних закладів, що є загальнодержавною власністю, не заслуговують на увагу, так як відповідно до вимог, чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, посада позивача відноситься до переліку посад педагогічних працівників, які приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Укладення строкового трудового договору у формі контракту відповідало волевиявленню сторін.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Судді:	А. Ю. Зайцев

	Є. В. Коротенко

	В. П. Курило