розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2017 року у складі судді Богун О. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради, про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні батька з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні дитини.

Позовна заява мотивована тим, щоз 14 січня 2014 року він з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактично шлюбні відносини між сторонами припинено з листопада 2015 року.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на малолітнього ОСОБА_4 .

Після розірвання шлюбу між сторонами почали виникати суперечки та конфлікти, внаслідок чого відповідачка почала чинити позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з малолітнім ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визначити такі способи участі ОСОБА_1 у вихованні ОСОБА_4 та спілкуванні з ним шляхом систематичних побачень без обмеження місця побачення та без присутності ОСОБА_2, а саме: побачення щоденно з понеділка по п`ятницю з 16 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв; у вихідні та святкові дні протягом дня та ночі; необмежене спілкування з сином, особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншими засобами зв`язку; в день побачення забирати ОСОБА_4 з дому, дошкільного навчального закладу та школи особисто; проведення сумісного відпочинку з дитиною тривалістю 14 календарних днів на час щорічної відпустки ОСОБА_1 ; можливості виїзду ОСОБА_4 з ним щороку влітку або взимку для відпочинку на море, в санаторно-курортний заклад або до діда та баби на строк до 14 днів; побачення на свята: Новий Рік, Різдво, Великдень, Трійця, День Конституції України (254к/96-ВР) , День Незалежності України та на день народження дитини;

- зобов`язати відповідача повідомляти ОСОБА_1 про зміну місця проживання, перебування та навчання ОСОБА_4 ;

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в реалізації його права на виховання та спілкування з дитиною шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлено ОСОБА_1 графік спілкування з сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 : кожної неділі з 10 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв, у присутності матері.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що право батька на спілкування та виховання дитини гарантоване як нормами міжнародного так і національного права, а тому не може бути порушене. Позивач як батько дитини, який проживає окремо від неї, має право на спілкування з сином та безпосередньо брати участь у його вихованні, а визначений спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною буде позитивно впливати на розвиток дитини та відповідати інтересам малолітнього ОСОБА_4 .

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що встановивши дійсні обставини справи, керуючись статтями 141, 153, 159 СК України, Декларацією прав дитини, Конвенцією про права дитини, Законом України "Про охорону дитинства" (2402-14) , Конвенцією про здійснення прав дітей, врахувавши принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині усунення перешкод позивачеві в реалізації його права на виховання та спілкування з дитиною та встановлення часів спілкування батька з сином у присутності матері кожної неділі з 10 год. 00 хв. до 14 год 00 хв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_3, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій вибірково застосували положення сімейного законодавства України та міжнародних нормативно-правових актів, які стосуються прав одного з батьків дитини, з яким вона не проживає, на спілкування з нею та її виховання, при цьому допустили порушення прав відповідача та не врахували безпосередньо інтереси дитини. Так, судами проігноровано положення частини першої статті 19 ЦК України, якою передбачено право особи на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Зазначена норма більш повно знайшла своє відображення у статті 154 СК України, відповідно до якої батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина (в тому числі і від неправомірних дій іншого з батьків). Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про те, що відповідач чинить позивачу перешкоди у вихованні та спілкуванні та вихованні з дитиною є помилковими, оскільки ОСОБА_2 такими діями захищає себе та свого та малолітнього сина від постійних протиправних дій ОСОБА_1 . Судами в повній мірі не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, з огляду на норми, якими обґрунтовано позов. Підставою для звернення до суду з указаним позовом ОСОБА_1 зазначив ухилення відповідачки від виконання рішення органу опіки та піклування Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровсько Дніпропетровської районної у м. Дніпропетровську ради від 17 червня 2016 року № 143. Водночас з наданого органом опіки та піклування висновку вбачається, що саме позивач, отримавши рішення про встановлення побачень з сином, його не виконує, а тому зазначений позов не міг бути задоволений.

Встановивши порушення прав позивача як батька дитини, судами одночасно не надано оцінки його діям і ставленню до виконання батьківських обов`язків відповідно до вимог статті 150 СК України.

За таких обставин судами неправильно застосовані норми статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", статей 150, 155, 180 СК України, проігноровано положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 3 Конвенції про права дитини, принципу 6 Декларації прав дитини.

Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судами проігноровано вимоги частини першої статті 88 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої, у разі задоволення позову, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечив проти її доводів та зазначив, що рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року цивільна справа № 199/6337/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради, про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні батька з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні дитини призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 січня 2014 року.

Під час перебування у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 .

Шлюбні відносини між сторонами були припинені з листопада 2015 року, а рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2016 року вказаний шлюб розірвано та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 .

Рішенням Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради від 17 червня 2016 року встановлено ОСОБА_1 порядок побачень з ОСОБА_4 кожні перші та треті вихідні дні місяця (субота, неділя) у період часу з 10 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв. у присутності матері.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради від 02 листопада 2016 року № 4/4-1880, наданого на запит суду першої інстанції, комісією з питань захисту прав дитини Амур-Нижньодніпровського районну у м. Дніпрі підтримано рішення Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради від 17 червня 2016 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2017 року встановлено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 з ОСОБА_2 .

Аналізуючи підстави звернення до суду з указаним позовом, норми сімейного законодавства України та міжнародних нормативно-правових актів, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також рішення судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Частинами першою та другою статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За змістом статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні, побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (Рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (Hunt v. Ukraine), пункт 54). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:

по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" (Mamchur v. Ukraine), пункт 100).

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог процесуального законодавства України, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач як батько дитини, який проживає окремо від неї, має право на спілкування з сином та безпосередньо брати участь у його вихованні, а визначений спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною буде позитивно впливати на розвиток дитини та відповідати її інтересам.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено факт існування перешкод у спілкуванні з сином, а тому позов є безпідставним, частково спростовуються поясненнями ОСОБА_2 щодо можливих причин обмеження участі батька у вихованні малолітнього ОСОБА_4, у тому числі і змістом касаційної скарги.

Відповідачкою не доведено належними і допустимими доказами протиправної поведінки зі сторони позивача стосовно неї та малолітнього ОСОБА_4 . Матеріали справи не містять відомостей про притягнення позивача до адміністративної чи кримінальної відповідальності з цього приводу.

З наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень відомостей вбачається, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2015 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку із відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Інші доводи касаційної скарги по суті спору фактично стосуються незгоди заявника з мотивами оскаржуваних судових рішень виключно з формальних міркувань, правового значення для вирішення цього спору не мають та додаткового правового аналізу не потребують.

Аргументи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції неправильно вирішено питання розподілу судового збору, ґрунтуються на помилковому тлумаченні заявником положень статті 88 ЦПК України 2004 року, які в сукупності з нормами частини першої, підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4, абзацом другим частини третьої та частини сьомої статті 6 Закону України "Про судовий збір" у редакції, чинній на момент звернення до суду з указаним позовом, вказують на правомірність дій суду першої інстанцій під час розподілу судових витрат між сторонами.