розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" - адвоката Семибратової Тетяни Олександрівни на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року у складі судді Стадника С. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів:

Копаничук С. Г., Рибчинського В. П., Оніщука В. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" (далі - ТОВ "Прилуцьке") про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0975 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ), яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області. На підставі укладеного договору оренди землі від 20 серпня

2014 року, який нібито було укладено між нею та ТОВ "Прилуцьке", за відповідачем було зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки.

Даний договір оренди земельної ділянки позивачка не підписувала, повноваження на підписання договору від її імені нікому не надавала, дізналась про його існування у травні 2017 року.

ОСОБА_1 просила визнати недійсним зазначений договір оренди земельної ділянки, право оренди за яким зареєстроване реєстраційною службою Липовецького РУЮ Вінницької області 06 січня 2015 року за

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня

2019 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 20 серпня 2014 року, який укладено між ОСОБА_1 та ТОВ "Прилуцьке" про передачу в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0975 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ), яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Стягнуто з ТОВ "Прилуцьке" на користь ОСОБА_1 судові витрати на проведення судової експертизи в сумі 5 005,00 грн, а також судовий збір в сумі 704,80 грн.

Рішення суд мотивовано тим, що позивач спірний правочин не підписувала і волевиявлення на його укладення не давала.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Прилуцьке" залишено без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня

2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ТОВ "Прилуцьке", апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому, апеляційний суд вказав, що строк позовної давності позивачкою не пропущено, оскільки факт отримання орендної плати не є визначальним в обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено вважала що правовідносини виникли з інших підстав. Для особи, яка не підписувала правочин, перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а від дня, коли вона довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

06 травня 2019 року представник ТОВ "Прилуцьке" - адвокат

Семибратова Т. О. через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення. яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що позивачці достеменно було відомо про спірний договір з моменту його підписання, оскільки вона отримувала орендну плату за земельну ділянку. Судбезпідставно розцінював в якості належного і допустимого доказу висновок судово-почеркознавчої експертизи, виконаний ТОВ "Експертно-юридичної фірми "Соломон", оскільки зазначена експертиза є підвидом криміналістичної експертизи, право проведення якої відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про судову експертизу" мають виключно державні спеціалізовані установи, до яких остання не відноситься. Висновок експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється за загальними правилами оцінки доказів.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Липовецького районного суду Вінницької області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції:

Оскаржувані судові рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій встановивши, що згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 07 листопада 2018 року № 055/18, підпис в графі "Орендодавець" в договорі оренди земельної ділянки від 20 серпня

2014 року виконано не самою ОСОБА_1, а іншою особою, з ретельним наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1, дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог та визнання спірного правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Суд також установив, що позивачка дізналася про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у травні 2017 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є початком перебігу позовної давності.

Посилання відповідача на те, що початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, суд апеляційної інстанцій обґрунтовано визнав таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.

Оскільки підставами позову ОСОБА_1 було непідписання спірного договору оренди землі, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, а саме щодо строку договору, тому для правильного вирішення вказаної справи, зокрема у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права. За вказаних обставин особа взагалі не знала про наявність цих документів, адже їх не підписувала, тому визначальним є саме момент, коли вона довідалася про порушення свого права.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (касаційне провадження № 14-306цс18), яка не відступила від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 квітня

2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо заявлених клопотань:

14 червня 2019 року ТОВ "Прилуцьке" через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду заяву, в якій просить зупинити дію рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року до закінчення касаційного перегляду.

Колегія суддів вивчивши заяву ТОВ "Прилуцьке" про зупинення дії рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року дійшла таких висновків.

За змістом частини першої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги представника ТОВ "Прилуцьке" - адвоката Семибратової Т. О. без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від

04 квітня 2019 року - без змін, підстави для зупинення дії рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року відсутні, а тому у задоволенні заяви ТОВ "Прилуцьке" слід відмовити.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" - адвоката Семибратової Тетяни Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня

2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року залишити без змін.

У задоволенні зави товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" про зупинення дії рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, - відмовити.