відповідачі: Івано-Франківська міська рада, управління з питань Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,

представник Івано-Франківської міської ради - Шуляк Юрій Сергійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 березня 2019 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Ясеновенко Л. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Івано-Франківської міської ради, управління з питань Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Івано-Франківської міської ради від 23 листопада 2006 року № 475 йому, як підприємцю, надано дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт для будівництва станції технічного обслуговування автомобілів (далі - СТО) на розі вул. Романа Левицького - Набережної імені Василя Стефаника у м. Івано-Франківську, при умові укладення угоди з виконавчим комітетом міської ради про участь у соціально-економічному розвитку міста. На виконання архітектурно-планувального завдання від 11 січня 2007 року № 2 ним виготовлено проектну документацію та складено схему генерального плану станції технічного обслуговування автомобілів, яка погоджена відповідними службами.

У 2010 році між ним та Івано-Франківською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,16 га, цільове призначення для будівництва СТО. 01 травня 2016 року між ним та виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради укладено договір № 91 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста. Відповідно до усіх дозвільних документів до травня 2016 року ним збудовано СТО, проведено технічну інвентаризацію, виготовлено технічний паспорт та складено акт готовності об`єкта до експлуатації.

13 квітня 2018 року він звернувся до Івано-Франківської міської ради Центру надання адміністративних послуг із заявою про видачу сертифіката відповідності закінченого об`єкту Станції технічного обслуговування автомобілів. Проте у видачі цього сертифіката йому відмовлено, оскільки в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, відсутній документ, що дає право на виконання будівельних робіт. Вважав, що такими діями відповідача порушено його права, оскільки ним здійснено будівництво СТО без будь-яких порушень, він використав усі можливості для реєстрації права власності на це майно.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд на підставі статей 328, 331, 392 ЦК України визнати за ним право власності на нежитлове приміщення, а саме Станцію технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 595,9 кв. м, що розташована на розі АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2018 року у складі судді Пастернак І. А. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно нежитлове приміщення - Станцію технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 595,9 кв. м, що розташована на розі АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будівництво спірної СТО закінчено у червні 2016 року без будь-яких зауважень, приписів, рішень, протоколів чи інших документів контролюючих органів, які б засвідчували порушення при її будівництві. Таким чином, вказані обставини свідчать про те, що наявні підстави для визнання за позивачем права власності на це нерухоме майно. При цьому суд керувався статтею 331 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 березня 2019 року апеляційна скарга Івано-Франківської міської ради задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем належними і допустимими доказами не підтверджено введення спірного приміщення до експлуатації у встановленому законом порядку й набуття цим майном статусу об`єкта нерухомого майна, як об`єкта цивільного права. Положеннями статей 328, 392 ЦК України не передбачено визнання права власності на новостворений об`єкт за рішенням суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ним вжито усі заходи щодо реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, проте Івано-Франківська міська рада створює умови, які унеможливлюють проведення реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт. 13 квітня 2018 року він повторно звернувся із заявою про видачу сертифіката відповідності закінченого будівництвом об`єкту до Івано-Франківської міської ради Центру надання адміністративних послуг, якою 25 квітня 2018 року йому було відмовлено у видачі сертифікату. Ураховуючи викладене, вказані обставини свідчать про те, що відповідачами не визнається його право власності на спірне нерухоме майно.

Доводи осіб, які подали відзиви

У червні 2019 року управління з питань Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно можливе шляхом отримання ним права на виконання будівельних робіт у порядку передбаченому законодавством, введення об`єкта до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього, проте останнім таких дій вчинено не було.

У червні 2019 року Івано-Франківська міська радаподала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання є підтвердження позивачем своїх прав на майно, проте позивачем таких доказів надано не було, а статтями 328, 392 ЦК України не передбачено визнання права власності на новостворений об`єкт за рішенням суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 344/8414/18 з Івано-Франківського міського судуІвано-Франківської області.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зі змісту частини п`ятої статті 11 ЦК України випливає, що цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, за вказаною нормою права вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Ні зазначеними нормами, ні нормою статті 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 18 лютого 2015 року № 6-244 цс 14, від 24 червня 2015 року № 6-318 цс 15, від 07 жовтня 2015 року № 6-1622 цс 15.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 належними і допустимими доказами не підтверджено введення спірного приміщення до експлуатації у встановленому законом порядку й набуття цим майном статусу об`єкта нерухомого майна, як об`єкта цивільного права.

Таким чином, позивач не є власником спірного майна, право якого оспорюється або не визнається відповідачами, а положеннями статей 328, 392 ЦК України не передбачено визнання права власності на новостворений об`єкт за рішенням суду.

Посилання касаційної скарги на те, що позивачем вжито усі заходи щодо реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, проте Івано-Франківська міська рада створює умови, які унеможливлюють проведення реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, безпідставні, оскільки не підтверджують факт виникнення у нього права власності на нерухоме майно.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.