розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22 червня 2017 року у складі судді Шульги В. О. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Ткачук С. С.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Роменська міська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що її батькам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 по 1/2 частини кожному. ІНФОРМАЦІЯ_2 року її мати ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на належну їй 1/2 частини зазначеного домоволодіння, право на яку оформили вона та її рідна сестра ОСОБА_2 в рівних частинах, у зв`язку з чим їм видане свідоцтво про право на спадщину за законом від 08 жовтня 1993 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер їхній батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина на іншу 1/2 частини домоволодіння. Вона із сестрою прийняли спадщину, своєчасно подавши до державної нотаріальної контори заяви про її прийняття. Вирішивши оформити свої спадкові права на половину спадкового майна, що належало її батьку ОСОБА_4 вона звернулася до державної нотаріальної контори, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину їй відмовлено, оскільки 23 травня 2002 року державним нотаріусом Роменської міської державної нотаріальної контори Сліпець А. Д. та 12 квітня 2006 року державним нотаріусом Роменської міської державної нотаріальної контори Школяренко О. О. на ім`я ОСОБА_2 видані свідоцтва про право на спадщину за законом на цілу частину спадкового майна, що суперечить чинному законодавству, чим порушені її права як спадкоємця за законом.

У зв`язку з неможливістю оформити свою 1/2 частини спадкового майна, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серії АЕК № 563417, видане 23 травня 2002 року державним нотаріусом Роменської міської державної нотаріальної контори Сліпець А. Д. після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстровий № 412 у частині успадкування ОСОБА_2 1/4 частини будинку АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/4 частини цього домоволодіння у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, яке складається із житлового будинку цегляного літ. "А" загальною площею 72,2 кв. м, житловою - 50,2 кв. м; цегляної літньої кухні літ. "Б1", цегляного гаража літ. "Б2", цегляного сараю-прибудови літ. "Б3", цегляного погреба літ. "п/г", огорожі дощаної літ. "№", вбиральні дощаної літ. "У" та припинити право власності ОСОБА_2 на вказану частину спадкового майна; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 1 102,4 грн судового збору, 2 500,00 грн витрат із оплати правової допомоги, а всього 3 602,40 грн.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, серії АЕК № 564317, видане 23 травня 2002 року державним нотаріусом Роменської міської державної нотаріальної контори Сліпець А. Д. після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстровий № 412 у частині успадкування ОСОБА_2 1/4 частини будинку АДРЕСА_1 та припинено право власності ОСОБА_2 на вказану частину спадкового майна. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 551,21 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач прийняла спадщину, вона має право на частину у спадщині, яка становить 1/2 частини від спадкового майна. Заперечення відповідача та його представників щодо недійсності заяви та неприйняття спадщини, спростовані доказами зібраними і дослідженими судом, а саме документами Державної нотаріальної контори, які надані саме за клопотанням сторони відповідача.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 21 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог передбачених статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року, відповідачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача про прийняття нею спадщини після смерті батька ОСОБА_4 у строк передбачений частиною першою статті 549 ЦК УРСР.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 21 вересня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що сама заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини, яка є у матеріалах справи, оформлена неналежним чином і є підробленою, у зв`язку з чим, вона звернулася до Роменського ВП ГУНП України в Сумській області із заявою про вчинення злочину. Проте суд не лише неналежним чином не перевірив її доводів щодо підроблення заяви, а й не зупинив провадження у справі. Позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано указану справу до Верховного Суду.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 подала клопотання у якому просила надати їй можливість при розгляді справи повідомити її завчасно з ув`язку з проживанням у м. Ромни.

Підстави для задоволення клопотання відсутні, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Разом із тим, як зазначено у частині тринадцятій статті 7ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК (1618-15) України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрами.

ОСОБА_3, яка є їхньою матір`ю, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і 08 жовтня 1993 року Роменською державною нотаріальною конторою спадкоємцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини житлового будинку, житловою площею 34,9 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 910 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

24 січня 2002 року ОСОБА_1 звернулася до Роменської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. У заяві вказала, що на день його смерті залишилося спадкове майно, яке складається із 1/2 частини житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,8 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, яке вона приймає. Крім неї спадкоємицею на зазначене майно є і її сестра ОСОБА_2 .

Із довідки № 2132363 про внесення запису до Єдиного реєстру заповітів та спадкових прав убачається, що до зазначеного Реєстру внесені відомості про спадкодавця ОСОБА_4, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2, дата заведення справи - 24 січня 2002 року, № справи у нотаріуса 32, місце заведення спадкової справи - Роменська міська державна нотаріальна контора, і ці відомості до Реєстру внесені о 15 год 16 хв, 07 червня 2002 року реєстратором Роменською міською державною нотаріальною конторою, оператор Сліпець А. Д .

Відповідно до Книги обліку і реєстрації спадкових справ Роменської міської державної нотаріальної контори за 2002 рік під порядковим номером справи 32 та порядковим номером заяви 41 зазначено про подачу ОСОБА_1 24 січня 2002 року заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відомості про отримання заявником свідоцтва про право на спадщину у Книзі відсутні.

Також у Книзі містяться відомості, що під порядковим номером 302 є звернення ОСОБА_2 від 23 травня 2002 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Також зазначено, що свідоцтво про право на спадщину ця особа отримала 23 травня 2002 року, дата списання справи в архів - 24 січня 2002 року, № справи 32, примітка - вид.

Факт звернення позивача із заявою про прийняття спадщини підтверджується також і Довідкою про внесення запису до Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ із якої вбачається, що саме за її заявою, поданою 24 січня 2002 року відкрита Роменською державною нотаріальною конторою спадкова справа за № 32 після смерті ОСОБА_4

23 травня 2002 року до Роменської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_2 і оскільки вона на час відкриття спадщини проживала разом зі спадкодавцем, тому вона вважається такою, що в порядку передбаченому пунктом 1 частиною першою статті 549 ЦК УРСР, прийняла спадщину. Про існування іншого спадкоємця померлого вона нотаріуса не повідомила.

Цього ж дня, державним нотаріусом Роменської міської державної нотаріальної контори Сліпець А. Д. видане ОСОБА_2 . свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини житлового будинку, жилою площею 25,7 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 0,1806 га. Інвентаризаційна оцінка спадкового майна складає 9 877,00 грн.

19 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Роменської міської державної нотаріальної контори із заявою щодо оформлення свого права на спадкове майно, але у задоволенні її заяви відмовлено, оскільки, незважаючи на наявність двох спадкоємців, які відповідно до закону прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 свідоцтво на усе спадкове майно видане лише одному спадкоємцю ОСОБА_2 .

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) (далі - ЦК УРСР (1540-06) ), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Згідно з статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Статтею 527 ЦК УРСР визначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно із статтями 548, 549 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 109 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (z0152-94) , чинної на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Інструкція) свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. При цьому в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину. Якщо свідоцтво про право на спадщину видається державним нотаріусом не на всю спадщину, в тексті його зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою.

Пунктом 113 Інструкції передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини.

Відповідно до пункту 125 глави 3 Інструкції в державній нотаріальній конторі ведеться книга обліку спадкових справ (додаток № 4) та алфавітна книга спадкових справ. У книзі обліку спадкових справ реєструються: заяви про прийняття спадщини, про видачу свідоцтв про право на спадщину, про відмову від спадщини, розпорядження державного нотаріуса про сплату видатків за рахунок спадкового майна, претензії кредиторів, а також заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, за якими були вжиті ці заходи. На підставі однієї із перерахованих заяв, зареєстрованої першою, заводиться спадкова справа на ім`я померлого. Нотаріус за даними Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ перевіряє наявність заведеної спадкової справи. У разі підтвердження цього факту нотаріус відмовляє у прийнятті заяви (іншого документа), рекомендуючи заявнику подати її за місцезнаходженням цієї справи, а в разі потреби - вимагає цю справу для подальшого провадження. Всі наступні заяви (додаткові, від інших спадкоємців і кредиторів) також реєструються в книзі обліку спадкових справ під самостійними номерами та в хронологічному порядку. В спадкову справу підшиваються документи, які були витребувані від спадкоємців, підприємств, установ чи організацій, подані іншими крім спадкоємців, громадянами, а також примірник свідоцтва про право на спадщину. Усі заведені спадкові справи та відомості про списання спадкової справи до архіву підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що ОСОБА_1 . 24 січня 2002 року, як спадкоємець першої черги, звернулася до Роменської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 і саме на підставі її заяви відкрито спадкову справу щодо майна померлого, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_2 на 1/4 частини будинку АДРЕСА_1 та припинення права власності ОСОБА_2 на вказану частину спадкового майна, оскільки ОСОБА_1 у встановлений частиною першою статті 549 ЦК Української РСР строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Твердження заявника про те, позивач пропустила строк для звернення до суду із цим позовом, є безпідставними, оскільки законом не встановлений граничний строк для отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, оскільки подання заяви про її прийняття є достатньою підставою вважати, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у справі, що переглядається, підстав для скасування судових рішень, оскільки про порушення свого права на частину у спадковому майні позивачу стало відомо лише 19 серпня 2016 року з листа Роменської міської державної нотаріальної контори, яким їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька, у зв`язку з тим що, свідоцтво на усе спадкове майно видане лише одному спадкоємцю - ОСОБА_2, а із позовом до суду вона звернулась у вересні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги, які стосуються переоцінки доказів, що згідно з вимогами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, висновків судів не спростовують.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії"), від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії ") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржувані рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.