розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року у складі судді Гусарової В. В. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Дзярука М. П., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на частину квартири.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що із вересня 1997 року по травень 2013 року, вона та ОСОБА_7 проживали разом однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 потім, за адресою: АДРЕСА_2 . 06 лютого 2004 року за спільні кошти, нею та ОСОБА_7 придбана квартира АДРЕСА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 06 лютого 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Оніщук Н. С. До грудня 2005 року вона та ОСОБА_7 робили прибудову до квартири та ремонт у ній, облаштовували подвір`я, після чого в`їхали та стали разом проживати. Протягом усіх років спільного проживання у квартирі продовжувалося її облаштування та оновлення будівлі за спільні кошти. Рішенням Виконавчого комітету Якимівської ради від 13 квітня 2007 року № 42 "Про оформлення права власності" надано право власності на прибудову, у зв`язку із чим, 20 вересня 2007 року на ім`я ОСОБА_7 видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_3 . Суперечок щодо спільного володіння нерухомістю у рівних частках та придбаним спільно майном, між нею та ОСОБА_7 не виникало, вони повністю довіряли один одному. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Вона та ОСОБА_7 неодноразово планували зареєструвати сімейні стосунки шляхом укладення шлюбу але, у зв`язку із зайнятістю, вважали, що завжди встигнуть. Стосунки не оформили, оскільки, із травня 2013 року перестали проживати однією родиною, при цьому зберегли дружні відносини та продовжували спілкуватися. Під час проживання однією сім`єю вони один одному в усьому допомагали і підтримували, вели спільне господарство, разом за рахунок спільних коштів придбали квартиру, зробили до неї прибудову та проводили в ній поточний ремонт, оплачували комунальні послуги, спільно вирішували куди витрачати гроші та мали спільний бюджет.

Посилаючись на викладене, позивач просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_7 із вересня 1997 року по травень 2013 року, визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_3, визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено юридичний факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, місце смерті: смт Якимівка Запорізької області, у період часу із вересня 1997 року по липень 2010 року. Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 .

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що із вересня 1997 року позивач та померлий ОСОБА_7 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. При цьому вони мали спільний бюджет, спільно вели господарство. Їхні відносини носили усталений характер, що притаманний подружжю та підтверджується показаннями свідків, автобіографіями померлого та позивача, що написані власноруч, фотокартками, що містяться у матеріалах справи). У період фактичних шлюбних відносин позивач та ОСОБА_7 за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_3, що підтверджується матеріалами нотаріальної справи до договору купівлі-продажу квартири, матеріали справи щодо доходів позивача та померлого, показами свідків про обставини надання завдатку за квартиру, наявності коштів у позивача на момент укладення договору купівлі-продажу квартири і подальшого її облаштування за спільні кошти. Крім того, у судовому засіданні встановлено, що позивач та померлий мешкали однією сім`єю принаймні до червня 2010 року (часу, коли позивач перевелась працювати до м. Запоріжжя та періодично приїжджала до померлого).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивач довела факт свого проживання із померлим ОСОБА_7 однією сім`єю у період із вересня 1997 року по липень 2010 року, а тому майно, придбане за цей період, а саме квартира АДРЕСА_3, є їхньою спільною сумісною власністю.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У березні 2017 року ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд необґрунтовано відмовляв у задоволенні клопотань про витребування доказів, зокрема декларацій ОСОБА_1 які б підтвердили, що остання у період із 1997-2013 року не вказувала у декларації спірну квартиру, а отже, не вважала її своєю.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано указану справу до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК (1618-15) України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що 06 лютого 2004 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_7 придбав квартиру АДРЕСА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що ця квартира придбана за її та ОСОБА_7 спільні кошти під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується фотознімками, показаннями свідків, письмовими доказами, а саме: реєстрацією позивача, робочими автобіографіями позивача та померлого, її заявою про надання згоди як цивільної дружини на придбання квартири АДРЕСА_4 .

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (995_004) (стаття 7).

Водночас Конституція України (254к/96-ВР) передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Пунктом 1 розділу VIIПрикінцевих положень Сімейного кодексу України (2947-14) визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (435-15) , тобто з 01 січня 2004 року.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України (2947-14) .

Таким чином, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України (2947-14) та ЦК України (435-15) з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім'ю (2006-07) УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Крім того, частиною другою статті 3 СК Українипередбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Постановою Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року № 6-97цс11, ухваленою за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, сформульовано обов`язкову для усіх судів України правову позицію щодо визначення ознак сім`ї при встановленні наявності чи відсутності фактичних шлюбних стосунків та визначено, що положення частини другої статті 3 СК Українистосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

Встановлення факту проживання однією сім`єю в період до 01 січня 2004 року не передбачено Кодексом законів про шлюб та сім`ю України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що ОСОБА_1 надала суду належні та допустимі докази, що підтверджують факт її проживання із ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу на момент придбання ним квартири АДРЕСА_3, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_1 1/2 частини цієї квартири.

Хоча суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позов у частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбуз вересня 1997 року по липень 2010 року, вказав на те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено вказаний факт, неправильно застосував норми матеріального права, оскільки встановлення такого факту можливо лише з 01 січня 2004 року, тобто з дня набрання чинності СК України (2947-14) законної сили, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень з одних лише формальних міркувань та з огляду також і на те, що встановлення судами факту проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_7 із 1997 року, не впливає на законність ухвалених у цій справі рішень, оскільки спірну квартиру придбано 06 лютого 2004 року, тобто у період, коли факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 не спростовані висновки судів попередніх інстанцій проте, що ОСОБА_1 із ОСОБА_7 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із січня 2004 року по липень 2010 року та поширення на придбане у цей період майно режиму спільної власності подружжя.

Інші доводи касаційної скарги, які стосуються переоцінки доказів, що згідно з вимогами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, висновків судів не спростовують.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії"), від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії ") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржувані рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.