провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 лютого 2017 року у складі судді Кіяшко В. О. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2017 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Кочеткової І. В., Гончар М. С.,

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" (далі - ПАТ Банк "Траст") про захист прав споживачів, посилаючись на те, що 03 грудня 2015 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір № R091.0056433, за умовами якого вона отримала кредитні кошти в сумі 11 360,29 грн під 9,49 % річних зі сплатою щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 3,39 % з кінцевим терміном повернення до 03 грудня 2018 року. Однак банк перед укладенням договору не надав їй у письмовій формі об`єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредитування. В пункті 2.2 заяви про надання кредиту, яка є невід`ємною частиною спірного договору, визначено суму кредиту у розмірі 15 450 грн, однак вона отримала лише 11 360,29 грн. Крім того, пунктом 2.6 вказаної заяви передбачено сплату щомісячної комісії за дії, які, на її думку, банк здійснює на власну користь. Тому вважає таку умову несправедливою відносно неї як споживача фінансових послуг, та такою, що не відповідає вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсними пункти 2.2, 2.6 заяви про надання кредиту на споживчі цілі та зобов`язати ПАТ Банк "Траст"здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 03 грудня 2015 року № R091.0056433.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 лютого 2017 року позов задоволено частково. Визнано умову пункту 2.6 заяви про надання кредиту на споживчі цілі, яка є складовою кредитного договору від 03 грудня 2015 року № R091.0056433, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ Банк "Траст", щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в розмірі 3,39 %, недійсною з моменту укладення договору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції мотивував це тим, що встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 3,39 % (пункт 2.6 заяви про надання кредиту на споживчі цілі), ПАТ Банк "Траст" не зазначило, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплачувала комісію за послуги, які супроводжують кредит, що є незаконним. ОСОБА_1 отримала на свій рахунок 15 450 грн, з яких 4 089,71 грн були перераховані страховій компанії на виконання вимог пункту 5.3.4 Умов надання та обслуговування кредитів щодо обов`язку позичальника укласти договір добровільного страхування від нещасного випадку, що підтверджується платіжним дорученням, яке позивач особисто підписала. Тому відсутні підстави для визнання недійсним пункту 2.2 заяви про надання кредиту на споживчі цілі.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ Банк "Траст" відхилено. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 лютого 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Нарахування відповідачем комісії було здійснено за послуги, що супроводжують кредит, які визначені в графіку як плата за обслуговування заборгованості. Проте розмір комісії, який перевищує щомісячний платіж, є фактично прихованою вигодою банку. Посилання суду на положення статей 1001, 1013, 1022 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), які регулюють правовідносини за договором комісії, є помилковим, однак такі недоліки не вплинули на правильність правового результату вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У липні 2017 року ПАТ Банк "Траст" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі з`ясували обставини справи, не звернули увагу на те, що позивач належним чином була ознайомлена з умовами кредитування, в тому числі з необхідністю сплачувати щомісячну комісії в розмірі 3,39 % від початкової суми кредиту. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 погодилася на всі його умови, тобто її волевиявлення було вільним. Місцевий суд застосував норми матеріального права, які не поширюються на спірні правовідносини, зокрема положення статей 1001, 1013, 1022 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Вільнянського районного суду Запорізької області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 травня 2018 року справу № 314/6173/16 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводів на спростування висновків судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову касаційна скарга не містить.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 03 грудня 2015 року між ПАТ Банк "Траст" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № R091.0056433, за умовами якого вона отримала кредит в розмірі 15 450 грн під 9,49 % річних з кінцевим терміном повернення до 03 грудня 2018 року.

Згідно із заявою про надання кредиту на споживчі цілі від 03 грудня 2015 року (далі - Заява) та пунктом 1.4 Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі укладений між сторонами договір є змішаним та містить елементи договору про відкриття поточного рахунку фізичної особи з використанням платіжної картки та кредитного договору.

Пунктом 2.6 Заяви передбачена сплата позичальником щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 3,39 % від початкової суми кредиту.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила, зокрема визнати недійсним вказаний пункт Заяви, посилаючись на те, що його умова щодо сплати комісії є несправедливою та не відповідає вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно із статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

У рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , що були чинні на час виникнення спірних правовідносин, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зроблено висновок про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи частково позов та визнаючи недійсним пункт 2.6 Заяви, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 3,39 %, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплачувала комісію за послуги, які супроводжують кредит, що є незаконним.

Статтею 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК (1618-15) України 2004 року), передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213- 215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги про те, що місцевий суд застосував норми матеріального права, які не поширюються на спірні правовідносини, зокрема положення статей 1001, 1013, 1022 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки як правильно вказав суд апеляційної інстанції зазначені недоліки не вплинули на правильність правового результату вирішення справи.

Посилання заявника на те, що підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 погодилася на всі його умови, в тому числі щодо сплати щомісячної комісії в розмірі 3,39 % від початкової суми кредиту, є неспроможними, оскільки, як зазначено вище, умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Судді:	В. А. Стрільчук

	С. О. Карпенко

	М. Ю. Тітов