розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 рокуу складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Чобіток А. О., Українець Л. Д.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 ; заборони відповідачу ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії щодо вищевказаної квартири.

В обґрунтування зазначив, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача ОСОБА_4 на час судового розгляду позову про право на це майно, заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову та задовольнити його заяву.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення та зобов`язання не чинити перешкод у користуванні квартирою, шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 .

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття відповідних заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, апеляційний суд виходив із того, що накладення арешту на квартиру ОСОБА_4 не відповідає позовним вимогам ОСОБА_1 та порушує права власника квартири.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

12 квітня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду

від 06 березня 2019 року та залишити в силі ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи:

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Деснянського районного суду міста Києва.

06 червня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

13 червня 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено, що Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" (va009700-06) розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

При цьому забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 у забезпечення його позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 ; заборони відповідачу ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії щодо вищевказаної квартири, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що накладення арешту на квартиру ОСОБА_4 не відповідає позовним вимогам ОСОБА_1 та порушує права власника квартири. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру про вселення. Законність права власності

ОСОБА_4 на вказану квартиру ОСОБА_1 не оспорює.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться не правильного тлумачення норм процесуального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 06 березня

2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Щодо заявлених клопотань:

Одночасно у касаційній скарзі ОСОБА_1 просить передати справу

№ 754/13350/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України.

Колегія суддів вивчивши заявлене клопотання, дійшла висновку про необґрунтованість заявленого клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України, так як рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.