за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2017 року у складі судді Бабія С. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_1 . Заповіту спадкодавець не залишив. Із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори звернулися вона та відповідач. Внаслідок перенесених у 2010 році та у 2011 році двох інсультів спадкодавець ОСОБА_3 став особою з інвалідністю II групи загального захворювання та потребував постійного стороннього догляду, який вона йому забезпечувала разом з членами своєї родини, а відповідач за батьком не доглядав, допомоги у його догляді не надавав. На її думку, відповідач має бути усунений від права на спадкування за законом, так як достовірно знаючи про безпорадний стан свого батька, відмовився доглядати за ним, надавати йому посильну матеріальну допомогу, піклуватися за ним, коли він перебував на стаціонарному лікуванні, брати участь у витратах на його лікування та поховання.

ОСОБА_2 позов не визнав, посилаючись на те, що він мав складні відносини з батьком, проте від надання йому допомоги не ухилявся, надавав її за можливості. Така можливість була обмеженою через відсутність у нього постійної роботи та заробітку, відсутністю умов для проживання разом із спадкодавцем та догляду за ним. При цьому категорично заперечував перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 03 лютого 2017 року відмовив у задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивачем не доведено перебування спадкодавця у безпорадному стані, який потребував обов`язкового додаткового догляду також з боку саме сина - ОСОБА_2 . Не доведено також і понесення будь-яких витрат на лікування або факту звернення самого спадкодавця, позивача чи опікуна спадкодавця - ОСОБА_4 до відповідача з проханням про надання матеріальної чи іншої допомоги, і, як наслідок, свідомого ухилення відповідача від обов`язку утримання батька.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 26 липня 2017 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2017 року залишив без змін.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що факт ухилення відповідача від надання допомоги своєму батькові ОСОБА_3, який через тяжку хворобу перебував у безпорадному стані, підтверджується показаннями допитаних в судовому засіданні свідків. Посилання судів на те, що медичні висновки щодо стану здоров`я спадкодавця є спірними і не містять інформації щодо наявності залежності від інших осіб у виконанні важливих життєво-побутових функцій та вказують лише на часткову недієздатність спадкодавця до виконання окремих елементів самообслуговування, спростовується рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 року в справі № 185/93/15 за заявою ОСОБА_4, заінтересована особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Павлоградської міської ради Дніпропетровської області про визнання недієздатним та встановлення опіки над ОСОБА_3 .

У вересні 2017 року ОСОБА_2 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що ці рішення є законними і обґрунтованими. Позивачем не наведено аргументів про неправильне застосування судами норм матеріального права, а касаційна скарга зводиться до аналізу доказів на розсуд заявника. ОСОБА_3 та опікун останнього ніколи не зверталися до суду з вимогою про стягнення з нього аліментів на утримання батька чи коштів на його лікування. Він за власним бажанням надавав спадкодавцеві грошові кошти, забезпечував продуктами, тощо. Ці обставини підтверджуються показаннями свідків. ОСОБА_3 не був безпритульною особою та не знаходився у безпорадному стані, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року справу № 185/3114/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 08 грудня 2015 року серії НОМЕР_1, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Павлограду Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області.

ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом по обліку комунального майна та житлової площі 23 січня 2015 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 січня 2015 року належала квартира АДРЕСА_1 області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 січня 2015 року № 32962467.

11 березня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 58690665, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 11 березня 2016 року № 43214086.

Спадкодавець ОСОБА_3 в результаті перенесених у 2010-2011 роках інсультів отримав інвалідність II групи загального захворювання, що підтверджується виписними епікризами Міської лікарні № 1 міста Павлограда від 18 вересня 2010 року, від 14 лютого, 29 червня та 22 листопада 2011 року, епікризом Комунального закладу "Павлоградська міська лікарня № 4" від 31 травня 2012 року, епікризами Державного закладу "Спеціалізована медико-санітарна частина № 15 Міністерства охорони здоров`я України" від 26 грудня 2012 року, 24 грудня 2013 року та 29 березня 2014 року, консультативним висновком спеціаліста від 29 вересня 2010 року, довідкою Комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Павлограда" від 12 вересня 2014 року.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 року в справі № 185/93/15 за заявою ОСОБА_4, заінтересована особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Павлоградської міської ради Дніпропетровської області про визнання недієздатним та встановлення опіки, ОСОБА_3 визнано недієздатним, встановлено опіку над ним та призначено ОСОБА_4 його опікуном.

Згідно з частиною третьою статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищенаведеним рішенням суду, зокрема, було встановлено, що ОСОБА_3 страждав психічним захворюванням, періодично проходив лікування у лікарнях, знаходиться на обліку у психоневрологічному диспансері. Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 26 червня 2015 року № 123 ОСОБА_3 страждав стійким хронічним психічним розладом у формі виражених розладів особистості і поведінки в наслідок органічного захворювання головного мозку, не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до Сімейного кодексу України (2947-14) не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Відповідно до частини третьої статті 10, частин першої та другої статті 11 ЦПК України 2004 рокукожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 179 ЦПК України 2004 року передбачено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Ураховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що позивачкою не надано належних, допустимих та безспірних доказів, що є її процесуальним обов`язком, щодо ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме від відповідача. Крім того, належними доказами не підтверджено, що спадкодавець мав потребу у постійному, довічному сторонньому догляді, у тому числі з боку відповідача, що є процесуальним обов`язком позивача (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).

Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки одночасне настання наведених вище обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності не підтверджено відповідними доказами, тому відповідач, як спадкоємець не може бути усунутий від спадкування за законом після смерті його батька - ОСОБА_3 .

Посилання заявника на неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що факт ухилення відповідача від надання допомоги своєму батькові ОСОБА_3, який через тяжку хворобу перебував у безпорадному стані, підтверджується показаннями допитаних в судовому засіданні свідків направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги про те, що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2015 року спростовуються посилання судів попередніх інстанцій про те, що медичні висновки щодо стану здоров`я спадкодавця є спірними і не містять інформації щодо наявності залежності від інших осіб у виконанні важливих життєво-побутових функцій та вказують лише на часткову недієздатність спадкодавця до виконання окремих елементів самообслуговування, обґрунтовано спростовано апеляційним судом з посиланням на те, що наявність в померлого ОСОБА_3 інвалідності ІІ групи, перебування його на лікуванні та показання свідків про отримання допомоги переважно з боку ОСОБА_1 та опікуна ОСОБА_4 за рішенням суду, в сукупності не створює умов для усунення від права на спадкування за законом сина померлого - ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судді:	А. Ю. Зайцев

	Є. В. Коротенко

	В. П. Курило