У лютому 2000 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним акту про проведення торгів з продажу 1/2 частини будинку та визнання недійсним свідоцтва про придбання з прилюдних торгів 1/2 частини будинку.

Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 1998 року Київським районним судом м. Одеси ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 коштів у сумі 10 000 грн.

07 квітня 1998 року Київським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу на виконання зазначеного рішення суду, згідно з якою було звернено стягнення на майно ОСОБА_1, а саме: на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 . 08 червня 1998 року судовим виконавцем Барієвою Р. Л. були проведені публічні торги з продажу 1/2 частини будинку за зазначеною адресою, у результаті яких покупцем стала ОСОБА_4

Зазначали, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 1999 року, яке залишене без змін ухвалою Одеського обласного суду 08 лютого 2000 року, торги з продажу спірного нерухомого майна визнані недійсними, тому й усі угоди, укладені після проведення вказаних торгів, є недійсними.

У позовній заяві просили:визнати недійсним акт про проведення торгів з продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про придбання з прилюдних торгів 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 .

Також у лютому 2000 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що згідно із договором купівлі-продажу від 25 березня 1999 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 купила 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 .

Посилалися на те, що спірна частина будинку була придбана ОСОБА_1 у період її шлюбу з ОСОБА_9 тому, відповідно, була спільною сумісною власністю подружжя. А на момент продажу з прилюдних торгів спірне майно було їх спільною власністю, у тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_2, як спадкоємців за законом після смерті батька - ОСОБА_9, та їм належить по 1/6 частині спірного будинку.

Зазначали, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 1999 року торги з продажу спірного нерухомого майна визнані недійсними, тому й усі угоди, укладені після проведення вказаних торгів є недійсними. Крім того, вважали відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що не є добросовісними набувачами, оскільки їм була відома інформація про те, що будинок є спірним.

У позовній заяві просили:визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25 березня 1999 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; усунути перешкоди у користуванні 1/2 частиною будинку АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_5 ; зобов`язати Одеське міське бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію права власності на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2000 року постановлено об`єднати в одне провадження позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним акту про проведення торгів з продажу 1/2 частини будинку, визнання недійсним свідоцтва про придбання з прилюдних торгів 1/2 частини будинку та позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, усунення перешкод у користуванні 1/2 частиною будинку, виселення, зобов`язання провести реєстрацію права власності.

09 липня 2002 року позивачами було подано клопотання про уточнення позовних вимог, згідноз якими вони просили суд:визнати недійсним акт про проведення торгів з продажу 1/2 частини будинку та визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку за зазначеними вище адресами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2004 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 08 червня 1998 року ОСОБА_4 придбала на публічних торгах 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 . На підставі акту про публічні торги їй видано свідоцтво про придбання частини будинку від 19 червня 1998 року. ОСОБА_4 на законних підставах придбала частину будинку за вищевказаною адресою та 25 березня 1999 року продала 1/2 будинку ОСОБА_5, уклавши договір купівлі-продажу на спеціалізованій біржі нерухомості.

Суд першої інстанції вважав, що належне позивачеві ОСОБА_1 майно вибуло з її володіння у порядку, встановленому для виконання судових рішень, яке було ухвалене у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 обов`язків за договором позики. Оскільки ОСОБА_4 придбала спірне майно у порядку виконання судового рішення, вона є добросовісним набувачем, тому спірне майно не може бути у неї витребувано. Будучи власником спірного майна, ОСОБА_4 правомірно відчужила його ОСОБА_5

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2004 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про придбання з публічних торгів 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, укладеного 25 березня 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Повернуто сторони у початкове положення: передано у власність ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ; стягнуто з Управління юстиції в Одеській області на користь ОСОБА_4 12 886 грн; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 9 500 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, неповно дослідив наявні у справі докази та невірно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

Апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 оскаржила правомірність проведення публічних торгів, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 1999 року вказані торги визнані недійсними, дане рішення набрало законної сили і, відповідно, ОСОБА_4 не набула права власності на спірне майно, як покупець.

Суд апеляційної інстанції вказав, що районний суд зазначеним обставинам належної правової оцінки не надав, не звернув уваги на те, що на час продажу з публічних торгів частини будинку у ньому проживали неповнолітні діти, інтереси яких не були захищені.

Отже, колегія суддів Апеляційного суду Одеської області дійшла до висновку, що доводами апеляційної скарги спростовано висновки суду першої інстанції, тому зумовлюють наявність підстав для скасування його рішення з ухваленням нового.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2005 року, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2004 року залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2016 року визнано причини пропуску строку на касаційне оскарження поважними, поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2017 року дану справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції надав неправильну правову оцінку доказам у справі та дійшов хибного висновку, що оскільки публічні торги визнані недійсними, то це тягне за собою визнання недійсним свідоцтва про придбання 1/2 частини спірного будинку з публічних торгів. Заявник зазначає, що правовстановлюючі документи про право власності позивачів на частину спірного нерухомого майна у порядку спадкування не видавалися. Крім того, у судовому порядку не досліджувалися обставини, які б вказували на те, що частина спірного майна у порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 могла перейти у власність не тільки ОСОБА_10, але і двом її синам: ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Посилається на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 25 березня 1999 року між нею та ОСОБА_4 публічні торги не були визнані недійсними. Тому, враховуючи наведене, вважає, остання правомірно розпорядилася майном та продала його їй.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 квітня 1981 року ОСОБА_1 належить 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 .

У вказаному будинку зареєстровані та проживають діти ОСОБА_1 : ОСОБА_2 та ОСОБА_3

26 січня 1998 року Київським районним судом м. Одеси ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 коштів у сумі 10 000 грн.

07 квітня 1998 року Київським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу, згідно з якою було звернено стягнення на майно ОСОБА_1, а саме на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 .

08 червня 1998 року державним виконавцем Барієвою Р. Л. були проведені публічні торги з продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, у результаті яких покупцем вказаного нерухомого майна стала ОСОБА_4

19 червня 1998 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу на підставі акту повторних торгів від 08 червня 1998 року, ОСОБА_4 видано свідоцтво про придбання 1/2 частини будинку з публічних торгів серії ААО № 559073.

Згідно з договором купівлі-продажу від 25 березня 1999 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 купила 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси 26 листопада 1999 року прилюдні торги з продажу спірного нерухомого майна визнані недійсними. Вказане рішення було залишено без змін ухвалою Одеського обласного суду від 08 лютого 2000 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

З огляду на матеріали справи, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статей 224, 225 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити покупцеві певну грошову суму.

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно зі статтею 145 цього кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

За правилами частини першої, другої статті 145 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Витребування майна з підстав, визначених у частині першій цієї статті не допускається, якщо майно було продано, в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Статтею 48 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 86 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)визначено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності в Україні охороняється законом.

Усі форми власності є рівноправними.

Згідно із частинами першою та другою статті 55 Закону України "Про власність" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник не може бути позбавлений права на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Вилучення майна у власника допускається при зверненні стягнення на це майно за зобов`язаннями власника у випадках і порядку, передбачених цим Законом, а також Цивільним і Цивільно-процесуальним кодексами України (1618-15)

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 379 ЦПК України (у редакції 1996 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) регулюються способи звернення стягнення на майно боржника, зокрема, частинами першою та другою передбачено, що стягнення провадиться шляхом опису майна боржника, опечатування і продажу його.

Стягнення звертається як на особисте майно боржника, так і на

його частку в спільній власності, в спільній власності подружжя, а

так само в майні колгоспного двору або господарства громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві.

Відповідно до статті 391 ЦПК України 1996 року звернення стягнення на будинок провадиться в останню чергу при відсутності у боржника іншого майна, за винятком випадків, коли стягується позика, видана банком на спорудження будинку.

Згідно із частиною першою, другою та третьою статті 231 ЦПК України 1996 року рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на касаційне оскарження і внесення касаційного подання прокурора, якщо воно не було оскаржене і на нього не внесено касаційного подання. В разі подачі касаційної скарги або внесення касаційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом касаційної інстанції.

Рішення Верховного Суду України набирають законної сили негайно після їх проголошення.

Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Частиною п`ятою статті 124 Конституції України (у редакції, чинній на час подання позовної заяви) передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до положень статтей 10, 60 ЦПК України 2004 року (частини третьої статті 12, частини першої статті 81 чинного ЦПК України (1618-15) ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 чинного ЦПК України (1618-15) доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом апеляційної інстанції надано правильну правову оцінку існування рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 1999 року, яке набрало законної сили, про визнання недійсними прилюдних торгів.

З огляду на те, що судове рішення - це офіційний документ суду юрисдикційного характеру, яким закінчується розгляд справи у суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції, є прийнятим на захист прав і свобод людини, правопорядку та принципу верховенства права, тому судове рішення, що набрало законної сили, повинно виконуватись усіма суб`єктами, прав яких воно стосується та є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Рішення суду, що набрало законної сили про визнання прилюдних торгів недійсними має наслідком визнання всіх дій, що були вчинені на підставі свідоцтва про придбання з прилюдних торгів спірного майна, недійсними та застосування наслідків недійсності правочину.

Не підтвердилися посилання заявника у касаційній скарзі на те, що відсутність правовстановлюючих документів про право власності позивачів на частину спірного нерухомого майна у порядку спадкування та недослідження вказаних обставин у судовому порядку, не можуть бути аргументом при ухваленні рішення судом.

Така позиція заявника не приймається судом до уваги оскільки, у порушення вимог статті 391 ЦПК Української РСР (у редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій) судовий виконавець, вживаючи заходи щодо звернення стягнення на майно у вигляді 1/2 частини спірного будинку, належно не з'ясувала, що спірний будинок не є особистою власністю ОСОБА_1, а знаходиться у спільній власності трьох осіб - позивачів. Також, у порушення статті 391 ЦПК Української РСР (у редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій), судовий виконавець не здійснила заходів щодо виявлення у боржниці іншого майна для повернення боргу, натомість звернула стягнення відразу на спірний будинок. Ці обставини встановлені в ухвалі Одеського обласного суду від 08 лютого 2000 року у справі № 2-4019/99р., копія якої долучена до матеріалів справи, а згідно із частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 25 березня 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, публічні торги не були визнані недійсними, а відтак, ОСОБА_4 правомірно розпорядилася спірним майном та продала його ОСОБА_5 .

Вказані аргументи заявника є безпідставними, висновків суду не спростовують з огляду на те, що право власності на 1/2 частини спірного будинку ОСОБА_4 набула на підставі свідоцтва про придбання майна з публічних торгів, тому правовстановлюючим документом на 1/2 частини спірного будинку було саме свідоцтво про придбання частини жилого будинку з публічних торгів від 19 червня 1998 року серії ААО № 559073, яке видане нотаріусом на підставі акту повторних торгів від 08 червня 1998 року. Отже, визнання публічних торгів недійсними має наслідком визнання документів, виданих за результатами проведених публічних торгів, недійсними.

З огляду на це, судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми як матеріального, так і процесуального права. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2005 року є повним, мотивованим, законним та обгрунтованим.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи, заявник обґрунтував їх неправильним тлумаченням норм матеріального та процесуального права і породжують необхідність переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не є компетенцією суду касаційної інстанції.