розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 січня 2017 рокуу складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Панченко О. О.,

Пікуля В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Кременчуцька міська рада Полтавської області, виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської ради, державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області Кобзар Анна Володимирівна,

третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 73,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку №73, про визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 15 вересня 2016 року залучено до участі у розгляді справи співвідповідачів - виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області Кобзар А. В.

Позовна заява мотивована тим, що позивач була членом Житлово-будівельного кооперативу №73/144 та 10 листопада 1988 року отримала ордер

серії К № 115 на вселення в квартиру АДРЕСА_2, за яку вона сплатила пайові внески в повному обсязі, що підтверджено довідкою № 195/03, виданою 23 березня 2016 року Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку № 73 як правонаступником Житлово-будівельного кооперативу № 73/144. Незважаючи на наведене, державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кобзар А. В. відмовила їй в реєстрації права власності на вказану квартиру з підстав відсутності довідки Житлово-будівельного кооперативу № 73/144 про сплату нею в повному обсязі пайових внесків. ОСОБА_1 вважає, що таким чином її право власності порушено, тому вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

У зв`язку з викладеним просила визнати за нею право власності на житлову квартиру АДРЕСА_2 .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 листопада 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів, а позивачем не подано клопотання про заміну первісних відповідачів належним відповідачем, тому у суду не має підстав для задоволення позову.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції від 15 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Полтавської області, виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 3 188,88 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів, оскільки саме Кременчуцька міська рада Полтавської області та виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, як органи місцевого самоврядування відповідної територіальної громади мають відповідати за позовом ОСОБА_1 про визнання права власності на викуплену у ЖБК № 73/144 квартиру

АДРЕСА_2 . Факт повної сплати позивачем пайових внесків за квартиру у житлово-будівельному кооперативі ніким не заперечується та підтверджено правонаступником ЖБК № 73/144 - Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку № 73, що дає підстави для визнання судом права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру. Позовні вимоги ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кобзар А. В. з огляду на приписи частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є передчасними, тому в цій частині задоволенню не підлягають. Оскільки ОСОБА_1 ухвалою апеляційного суду від 05 грудня 2016 року за її клопотанням було відстрочено сплату судового збору у розмірі 3 188,81 грн за подання нею апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції до ухвалення судового рішення, то такий судовий збір підлягає стягненню з неї.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила змінити оскаржуване рішення апеляційного суду в частині вирішення питання розподілу судових витрат, а саме виключити з цього рішення стягнення з неї в дохід держави 3 188,88 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції з порушенням норм ЦПК України (1618-15) стягнув з неї в дохід держави несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір. Зазначає, що такий висновок апеляційного суду є неправильним, оскільки суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, то він відповідно змінює розподіл судових витрат. Вказує, що відповідно до цивільного процесуального законодавства у разі? якщо судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до ухвалення рішення у справі сплачено не було, а рішення ухвалено на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача в дохід Державного бюджету України

Рішення суду апеляційної інстанції оскарженj ОСОБА_1 лише в частині вирішення питання щодо розподілу судового збору за подання апеляційної скарги, в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції не оскаржена, тому касаційному перегляду в неоскарженій частині не підлягає.

АГРУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що 10 листопада 1988 року на підставі рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу від 26 жовтня 1988 року (протокол № 4) та рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради народних депутатів від 04 листопада 1988 року № 836 ОСОБА_1 як члену Житлово-будівельного кооперативу № 73/144 на склад сім`ї - 1 особа видано ордер № 115 на жиле приміщення у будинку житлово-будівельного кооперативу за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Кременчуцької міської ради від 16 лютого 2016 року назву

АДРЕСА_2 перейменовано на АДРЕСА_2.

Згідно довідок від 28 вересня 2016 року № 288/09 та від 23 березня 2016 року

№ 195/03, виданих Об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків № 73, яке відповідно до розпорядження виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 12 серпня 1997 року № 967-Р "Про реєстрацію об`єднань співвласників багатоквартирних будинків" є правонаступником Житлово-будівельного кооперативу № 73/144, з 30 листопада 1988 року по даний час ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі, перший внесок за квартиру сплачений нею 13 квітня 1988 року у сумі 2 300,07 крб, останній внесок був виплачений 17 грудня 1991 року в сумі 2 433,64 крб.

Рішенням суду першої інстанції від 15 листопада 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його до суду апеляційної інстанції та заявила клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, у зв`язку з тим, що вона отримує пенсію, розмір якої є невеликим, тому має складнощі щодо сплати судового збору.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 05 грудня 2016 року клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору задоволено та відстрочено сплату судового збору в розмірі 3 188,81 грн до винесення судового рішення апеляційним судом.

Цивільним процесуальним законом, так само як і положенням Закону України "Про судовий збір" (3674-17) передбачено право суду відстрочити, розстрочити судові витрати, зменшити їх розмір або звільнити особу від їх оплати. Водночас, у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Постановляючи ухвалу про відстрочення сплати ОСОБА_1 судового збору

(а. с. 132-133), апеляційним судом було розглянуто клопотання позивача про відстрочення сплати нею судового збору, та, на підставі зазначених у ньому аргументів та поданих доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для його задоволення, і, у зв`язку з цим, відстрочив сплату судового збору у розмірі 3 188,81 грн до ухвалення судового рішення по справі.

На виконання приписів частини другої статті 82 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення, судом апеляційної інстанції під час ухвалення в оскаржуваній частині рішення було вирішено питання про розподіл судових витрат та стягнуто з позивача відстрочений судовий збір.

Разом з тим, колегія суддів не може повністю погодитися з оскарженим рішенням апеляційного суду в частині стягнення судових витрат з огляду на таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 88 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Це кореспондує з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина перша статті 88 ЦПК України 2004 року).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

З аналізу вказаних норм вбачається, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягуючи з позивача відстрочений їй до ухвалення цього рішення судовий збір, не вирішив питання щодо розподілу судових витрат пропорційно до розміру задоволених їй позовних вимог.

Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано частково та частково задоволено позов ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Полтавської області та виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, то з відповідачів на її користь необхідно стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, а допущено неправильне застосування норм ЦПК (1618-15) України щодо розподілу судових витрат між сторонами, оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат відповідно до розміру задоволених позовних вимог.